Степан Панкович

Степан Панкович (також Стефан Панкович; русин. Стефанъ Панковичъ, угор. Pankovics István; 29 жовтня 1820, Веляти, Угорське королівство 29 серпня 1874, Ужгород, Угорське королівство) священик та церковний ієрарх у Закарпатті, мадярон, активний провадник мадяризації краю[1] та противник москвофільства.

Степан Панкович
Єпископ Мукачівський
28 грудня 1866  29 серпня 1874
Інтронізація: 5 травня 1867
Конфесія: Мукачівська греко-католицька єпархія
Деномінація: Греко-католицька церква
Попередник: Василь Попович
Наступник: Іоанн Пастелій
 
Діяльність: католицький священник, католицький диякон
Національність: русин
Громадянство:  Австро-Угорщина
Народження: 29 жовтня 1820(1820-10-29)
Веляти, Требішов, Словаччина
Смерть: 29 серпня 1874(1874-08-29) (53 роки)
Ужгород, Австро-Угорщина
Священство: 27 серпня 1851
Престол: Мукачівська єпархія

Нагороди:

Командор Королівського угорського ордена Святого Стефана
Кавалер 1 класу ордена Залізної Корони

 Степан Панкович у Вікісховищі

Життєпис

Народився 29 жовтня 1820 року у селі Веляти (нині — округ Требішов, Словаччина).

Після закінчення Ужгородської богословської семінарії та висвячення у 1851 році на греко-католицького священика Степан Панкович жодного дня не виконував обов'язків священика. Натомість протягом майже 20 років він працював домашнім вчителем в різних угорських аристократичних родинах. Попри брак практичного пастирського досвіду, у 1866 році його було призначено єпископом Мукачівської греко-католицької єпархії, і наступного року це призначення схвалив Ватикан.[1]

Роки правління єпископа Степана Панковича (1867—1874) припали на час посилення урядової політики мадяризації та національної асиміляції немадярських народів Угорського королівства після Австро-угорської угоди 1867 року[2] — і Степан Панкович був переконаним прихильником цієї політики. Навіть пастирські послання до народу Панкович писав угорською мовою. Він взявся «плекати» угорський патріотизм у карпатських русинів, стверджуючи, що якщо вони живуть під правлінням мадярів, то їм також слід стати мадярами:

«Якщо ми живемо тепер під владою мадярів, то ми маємо ставати мадярами, а як прийдуть німці, то станемо німцями»[1]

Степан Панкович був прихильником підпорядкування своєї єпархії угорській церкві, у той час коли єпархіальний синод та місцеві еліти Мукачевого протягом десятиріч клопотали про її автономію. Коли у 1771 році папською буллою Климента XIV Мукачівська єпархія врешті вийшла із підпорядкування римо-католицького єпископа в угорському Ягрі (Еґері) та стала підпорядкованою безпосередньо Ватикану,[3] Активно виявляв свою незгоду. На противагу Румунській та Сербській православним церквам в Угорщині, які зберігали свій автономний статус і рівність з римо-католицькою та протестантськими церквами, єпископ визнав верховенство римо-католицької церкви Угорщини на Будапештському церковному конгресі 1870 року.[1]

За роки його єпископства виділено південну частину Мукачівської єпархії в окремий вікаріят із власною консисторією та богослужбовою угорською мовою, з осередком у містечку Гайдудорг (Гайдудороґ). 1912 року вікаріят перемінено на окрему єпархію (дієцезію), що тепер входить до Угорщини.[2] Згодом Гайдудороґ став єдиною угорською епархією візантійського обряду.[4]

У своїх намаганнях поширювати проугорську орієнтацію єпископ виявляв критичне ставлення до єдиної існуючої руської організації Товариства св. Василія Великого, яке захищало автономний статус Мукачівської єпархії. Йому вдалося позбутися голів-засновників Адольфа Добрянського та Івана Раковського, які були москвофілами, та фактично взяти під свій контроль друкований орган товариства — газету «Свѣтъ». У 1871 році новий редактор почав видавати газету під назвою «Новий свѣтъ», яка також виявилася недостатньо проугорською в очах влади, і Степан Панкович замінив її наступного року (1872) справді лояльною газетою «Карпатъ». Він також домігся переведення журналістів та дописувачів, що залишалися в опозиції угорському урядові, на роботу в інші частини Угорського королівства (Кирило Сабов, Юрій Ігнатков) або змушував назавжди виїхати з країни. Деякі з них емігрувати до Російської імперії (Віктор Кимак, Михайло Молчан, Еммануїл Грабар).[1]

Степан Панкович також заборонив семінаристам-русинам навчатися у імперській столиці Відні, натомість посилав їх на навчання до Будапешта та Острогома.[2] Побоюючись, що вони «слов'янізуються» під впливом студентів-слов'ян із інших частин Австро-Угорської імперії, він також заборонив викладання руської мови в гімназіях Закарпаття, і це рішення стало поштовхом для мадяризації дедалі ширших верств греко-католицької русинської церковної інтелігенції.[1]

За свої успіхи в розгромі останніх спроб русинського національного самоусвідомлення Степан Панкович був високо оцінений угорськими урядовими колами: його було нагороджено Великим Хрестом ордена Залізної Корони (1871)[5], надано звання імператорського таємного радника та командора Королівського угорського ордена Святого Стефана (1869)[1][6].

Помер 29 серпня 1874 року в Ужгороді[1] (нині Закарпатська область, Україна).

Примітки

  1. Поп І. Панкович Степан // Енциклопедія історії та культури карпатських русинів / під ред. П. Р. Маґочія. — Ужгород : Видавництво В. Падяка, 2010. — С. .
  2. Чубатий М. Українська Католицька Церква — Православна католицька церква в Одесі, 04.05.2008.
  3. Белей Л. Закарпатський казус // Український тиждень. — 2010. — 12 березня.
  4. о. Гриньох І. Собор, який для нас не відбувся Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine. // Сучасність. — 1967. — № 10 (82). — С. 107—108.
  5. Hof- und Staatshandbuch der Österreichisch-Ungarischen Monarchie. — Wien 1874. — S. 74.
  6. A Szent István Rend tagjai. archive.is. 5 січня 2013. Процитовано 31 березня 2018.

Посилання

Попередник
Василь Попович
Єпископ Мукачівський
28 грудня 186629 серпня 1874
Наступник
Іоанн Пастелій
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.