Стоунгендж

Стоунгендж I був кільцевим ровом з двома валами і, можливо, слугував кладовищем. По колу вздовж зовнішнього валу розташовані 56 маленьких похоронних «ямок Обрі», названих так на честь Джона Обрі, який першим описав їх у XVII столітті. На північний схід від входу до кола стояв величезний семиметровий П'ятковий камінь.

При будівництві Стоунгенджа II була прокладена земляна алея між П'ятковим каменем і входом. Були зведені два кільця з 80 величезних кам'яних брил блакитного кольору, які, ймовірно, доставлялися за 320 км з Південного Уельсу. На завершальному етапі будівництва була проведена перестановка мегалітів. Блакитні камені замінили кільцевою колонадою з 30 трилітів, кожен з яких складався з двох вертикальних каменів і горизонтальної плити, що спиралася на них. Усередині кільця була встановлена підкова з п'ятьох окремо стоячих трилітів.

У цілому Стоунгендж є спорудою з 82 п'ятитонних мегалітів, 30-ти кам'яних блоків вагою по 25 тонн і висотою понад 4 м. Зверху на них покладені плити-перемички довжиною 3,2 м. У центрі стояли 5 так званих трилітів — величезних П-подібних каменів, вага яких досягає 50 тонн. Складені кам'яні блоки утворюють арки, які служили колись покажчиком сторін світу. До недавнього часу науковці припускали, що цей монумент споруджений у 3100 році до нашої ери племенами, що жили на Британських островах, для спостереження за Сонцем і Місяцем.

У 20-х роках 20 століття геолог Герберт Генрі Томас встановив, що камені для зведення комплексу доставлялися з каменоломень більш ніж за 300 кілометрів від місця будівництва.

Особливістю всіх стародавніх мегалітів є їх незвичайно висока сейсмостійкість. Дослідження показали, що при їх будівництві використовувалися спеціальні платформи, що пом'якшували або повністю гасили підземні поштовхи. На таких платформах споруджено більшість стародавніх споруд. Окрім того, такі фундаменти практично не дають «усадки ґрунту», яка неминуче відбувається при сучасному будівництві.

Після проведення ретельних досліджень стало зрозуміло, що зведення цього величезного «мегаліта» стародавніми племенами потребувало величезних знань з астрономії, математики, геології і архітектури. Також потрібні були знання технологічних прийомів, що дозволяли невеликій групі людей зводити цю споруду.[2][3]

На північ від Стоунхеджа, в районі Огборн, біля населеного пункту Ейвбері, знайдено ще більш грандіозний об'єкт. Це велетенське коло, обмежене кам'яним частоколом із вертикально розташованих монолітних плит. У середині великого кола розташовані ще два, теж окреслені каменями. Основне коло перетинає алея, також із кам'яних брил. З обох боків вона розсікає всю споруду, виходячи на протилежний край великого кільця. Контури кілець добре видно, попри те, що на місці стародавньої споруди побудовано житловий масив. Деякі камені з Ейвбері за своїми розмірами більші за брили Стоунгенджа. Площа цієї споруди також значно більша.

Недалеко від цих споруд над долиною височіє пагорб висотою 45 метрів — це Сільбурі Гілл. Він насипаний вручну і є найбільшим штучним курганом в Європі. Пагорб має конусоподібну ступінчасту форму.

У 2010 році поблизу пам'ятки було виявлено залишки дерев'яного аналога мегалітичної споруди. Нова знахідка являє собою округлий рів із заглибленнями приблизно метрового діаметру, які колись тримали дерев'яні стовпи. Діаметр усього кола становить 25 метрів — лише на 5 метрів менше від Стоунгенджу. Дослідники вважають, що ця споруда постала приблизно в той час, що і Стоунгендж[4].

Найбільші камені Стоунгенджу вирубані з міцного пісковику (т. зв. сарсену), сягають у довжину 7 м і важать близько 45 т. Центральне коло складається з 17 вертикальних сарсенових блоків (уламки каменів і западини від ям свідчать, що їх кількість сягала 30), поверх яких було укладене кільце з каменів-перемичок. Усередині кола з вертикальних блоків розташовано 5 найбільших трилітів і 82 брили блакитного кольору вагою 4 — 5 дчвдшвчдшвчвчлшач каменоломнях, імовірно, в Південному Уельсі.

Археологами на території пам'ятки виявлені типові гірничі знаряддя у вигляді кирки з оленячого рогу, якими викопували ями під блоки та концентричні рви. Гіпотези щодо призначення Стоунгенджу пов'язують його зі святилищем, місцем культових поховань і навіть з давньою астрономічною обсерваторією. В кожному разі сакральні уявлення давніх племен служили важливим стимулом для організації робіт по розробці різноманітних гірських порід, їх транспортуванню та монтажу, для постановки й вирішення складних гірничих, транспортних і механічних завдань.

Місце видобутку всіх каменів Стоунгенджа точно не встановлено. У 20-х роках ХХ століття геолог Герберт Генрі Томас встановив, що камені для зведення комплексу доставлялися з каменоломень, які розташовані більш ніж за 300 кілометрів від місця будівництва, що вимагало великих зусиль. Нещодавно англійські археологи знайшли каменоломню, в якій давні майстри обробляли камені — вона знаходиться в Уельсі на горбах Преселі (графство Пембрукшир, південно-західний Уельс). Знайдена печера з обробленими кам'яними стовпами — такими як у Стоунгенджі та заготовки для них. Геохімічний аналіз породи підтвердив ідентичність знахідок каменям Стоунгенджа^{[джерело?]}.

За місцевою легендою, гігантські блакитні камені мають цілющу силу, вони з'явилися на цій землі завдяки чарівнику Мерліну, чародію при дворі короля Артура, який переніс їх з Ірландії. Походження величезного П'яткового каменя пов'язане вже з іншою легендою. Говорять, одного разу диявол побачив серед каменів ченця, що ховається. Перш ніж нещасний встиг сховатися, диявол кинув в нього величезним валуном, який придавив йому п'яту.

Довгий час руїни Стоунгенджа асоціювалися з жрецьким культом стародавніх кельтів-друїдів, хоча фахівці цей зв'язок заперечують.

На думку валлійського вченого Брайана Джона, люди не будували Стоунгендж — валуни приніс з собою до Англії льодовик, а кола, в яких вони розташовані, є результатом багаторазового замерзання і танення вічної мерзлоти під час льодовикового періоду.

«Коли льодовик відступив, то залишив принесені камені, а те, що вони лежать по колу — всього лише химерна випадковість», — підкреслює вчений.[5]

• Стоунгендж до і після реставрації. Вигляд із північного заходу
• 
  Стоунгендж. Акварель Лукаса де Гіра (Lucas de Heere), 1573-1575 рр.
• 
  Стоунгендж в літнє сонцестояння, 1700 р.
• 
  Початок XIX ст.
• 
  1911 р.
• 
  2004 р.
• 
  2010 р.

• Археологи знайшли в Казахстані стародавнє святилище, що нагадує окремими плитами Стоунгендж[6].

• Гебеклі-Тепе
• Баальбекська тераса
• 9325 Стоунгендж — астероїд, названий на честь споруди[7].
• Лучник з Еймсбері
• Терношорська Лада

• Вів'єн Каммінг. Загадка Стоунгенджа близька до розв'язання? // BBC Україна, 19 липня 2017
• Таємниці Стоунгенджа(укр.)
• Стоунгендж — восьме чудо світу (укр.)

• Н. Ю. Безпалова (2002). Стоунгендж. Архітектура. Дитяча енциклопедія. Харкiв: Фолiо. Архів оригіналу за 4 квітня 2017. Процитовано 3 квітня 2017.
• Chippindale, C, Stonehenge Complete (Thames and Hudson, London, 2004) ISBN 0-500-28467-9
• Stonehenge English Heritage — General information
• Гарій Бурганський, Ростислав Фурдуй. Загадки давнини. Білі плями в історії цивілізації (науково-художнє видання). Київ: Веселка. 1988. 192 с.