Стоїгнєв
Стоїгнєв (*д/н —955) — верховний князь ободритів (спільно з братом Наконом). Основні відомості про нього містяться у Тітмара Мерзенбурзького в «Хроніках» та Відукінда Корвейського у «Діяннях саксів».
| Стоїгнєв | |
|---|---|
| Народився | невідомо |
| Помер |
955 Мекленбург-Передня Померанія, Німеччина ·страта |
| Національність | ободріт |
| Діяльність | суверен |
| Титул | князь |
| Попередник | Віцлав III |
| Наступник | Након |
| Конфесія | поганство |
| Рід | Наконіди |
| Брати, сестри | Након |
Життєпис
Походив зі знатної родини ободритів, Наконідів. Ймовірно разом з братом Наконом брав участь у війнах з королем Генріхом I Птахоловом, королем Німеччини, у 928-929 роках. Залишився вірним поганству, незважаючи на вимогу переможців-німців хреститися.
Після смерті верховного князя Віцлава III у 934 році разом з Наконом розпочав боротьбу за владу над Ободрицьким союзом. Втім невідомо коли саме брати стали верховними князями: напевне до 940 року. Стоїгнєв поділив владу з Наконом.
У 954 році разом з братом надав допомогу Віхману Молодшому і Екберту Одноокому, які вступили в конфлікт з Германом Біллунгом, маркграфом Вендської марки. Втім поки Стоїгнєв з Наконом збирали війська, їх землі атакував Біллунг. У квітні 955 року ободріти відповіли на вторгнення набігом у Саксонське герцогство і взяли в облогу місто Кокаресцем, яке незабаром захопили, знищивши усіх саксів.
У жовтні 955 року Стоїгнєв очолив війська Ободрицького союзу (при підтримці лютицьких племен велетів та доленянів) для захисту від наступу Генріха I Птахолова. На боці останнього виступили сакси та руяни. Племена гавелян і украв пропустили ворогів ободритів через свої землі. У вирішальній битві в при річці Ракса ободрити зазнали нищівної поразки. Стоїгнєв намагався втекти, але його було схоплено й страчено сакським лицарем Госедом.
Джерела
- Die Chronik des Bischofs Thietmar von Merseburg und ihre Korveier Überarbeitung. Thietmari Merseburgensis episcopi chronicon. Herausgegeben von Robert Holtzmann. Weidmann, Berlin 1935,
- A. Turasiewicz, Dzieje polityczne Obodrzyców, Kraków 2004, s. 93.