Струтинський Микола Володимирович

Народився в місті Тучин, Рівненської області. Очолював диверсійну групу сталіністів, яка була сформована сім'єю Струтинських, братами Ростиславом, Георгієм та їхнім батьком Володимиром, на початку війни у 1941 р.

До війни Микола Струтинский був наймитом[1]. Мати Миколи Струтинського, Марфа Іллівна, благословила в партизани шістьох синів, сама билася з німцями і загинула 6 березня 1943 року під час виконання завдання партизанського командування з виявлення точного місцезнаходження райхскомісара України Еріха Коха.

Її чоловік і сини на той час уже створили партизанську групу, яка вивчила Невірківський і Липенський ліси, зібрала зброю і боєприпаси, потім поповнилася родиною Янчуків та іншими земляками. Група перерізала телефонний зв'язок, знищувала німецьких солдатів і поліцаїв.

17 вересня 1942 року люди Струтинського випадково зустрілися в лісі з загоном, на чолі з Дмитром Медведєвим, який пізніше описав цю зустріч у своїй книзі «Це було під Ровно»[2]. Загін Струтинского на той час налічував 51 бійця і приєднався до загону Медведєва.

Микола Струтинский здійснював зв'язок між загоном Дмитра Медведєва і сталінським підпіллям Миколи Остафова, його брат Георгій Струтинський був особистим охоронцем Ніколая Кузнецова.

У жовтні 1944 року в Кремлі Калінін вручив Миколі Струтинському орден Леніна, а братові Георгію — орден Червоного Прапора за успішні диверсійні акції.

Після війни Струтинський проходив службу в органах КДБ Львівської області. Написав повісті «Дорогою безсмертя», «На берегах Горині і Случі», «На межі безсмертя». Багато часу полковник КДБ присвятив пошуку місця поховання Кузнецова і відновленню історичної справедливості відносно його імені, натрапляючи на протидію колег і партійного керівництва[3].

З 1981 по 1993 рік — директор Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка.

Останні роки свого життя Микола Струтинський прожив у Черкасах, де продовжував писати книги, брав участь в політичному житті як член Соціалістичної партії України[3].

У травні 2003 року Придніпровська райрада Черкас рекомендувала кандидатуру М.Струтинського на присвоєння звання «Герой України»[3].

Поховали Миколу Струтинського на Янівському цвинтарі у Львові.

• «На берегах Горыни и Случи», Львів, «Каменяр», 1966, — 175 с.
• «Подвиг»,
• «Дорогой бессмертия»,
• «На грани смерти», Також автор численних публікацій у газетах та журналах.

• Кузнецов Микола Іванович (розвідник)
• Медведєв Дмитро Миколайович

• Народні месники // «Народна правда» (Черкаси) № 22-23 (504—505) [11.08.2010]
• М.Струтинський про УПА (рос.)
• М. В. Струтинський, сподвижник легендарного розвідника М. І. Кузнецова: «В нашей стране организовано тотальное искажение исторических событий» (рос.)
• М. Пилипей. Справжнє обличчя Струтинського // П'ятниця, 7 березня 2003 року № 10 (610)