Сурет Гусейнов

Сурет Гусейнов народився 12 лютого 1959 року у Кировабаді. З 1977 до 1979 року він служив у Радянській армії. Трудову діяльність Сурет розпочав слюсарем, потім робітником складу, помічником майстра, одночасно навчався в інституті. Після завершення 1983 року технологічного інституту у Гянджі, він переїхав до П’ятигорську, потім повернувся в Азербайджан, де у 1984 році влаштувався сортувальником зі збирання вовни [1].

На початку Карабаського конфлікту був директором фабрики первинної обробки вовни (ПОВ) у Євлаху. З 1990 року — член парламенту Азербайджану [2]. Не маючи військової освіти, сформував загін ополченців й направився воювати в Карабах. Був призначений керівником Корпусу. Відзначився під час літнього наступу азербайджанських військ, в результаті якого 4 липня 1992 року було взято Мардакерт. 2 липня 1992 року за указом президента А. Ельчибея Сурет Гусейнов отримав повноваження заступника прем’єр-міністра та надзвичайного і повноважного представника президента у Карабаху й прилеглих районах.

У вересні 1992 року "за бойові заслуги у Карабаху" йому було присвоєно звання "Національний герой Азербайджану" [2].

Внаслідок політичного конфлікту 10 лютого 1993 року Гусейнов був знятий з посади спеціального представника президента Азербайджану у Карабаху [3]. На цьому тлі Сурет Гусейнов відвів дві бригади з передової, відправивши свою 709-у бригаду на базу у Гянджу [4], що спричинило кризу на фронті. За кілька тижнів його було призначено президентом компанії "Азервовна" [2].

Поки у Гянджі знаходилась російська 104 повітряно-десантна дивізія (ПДД), уряд, що перебував у складних стосунках з Росією, не наважився провести затримання полковника та роззброєння відданих йому військових частин.

28 травня російська армія, до завершення раніше визначеного терміну, пішла з Гянджі, а залишена російськими частинами зброя дісталась бійцям Гусейнова. 4 червня урядові війська почали операцію «Тайфун» із роззброєння повсталого полковника, яка обернулась поразкою та загибеллю людей. Бійцям Сурета Гусейнова вдалось узяти у полон генерального прокурора Іхтіяра Ширінова. Перш за все Гусейнов наказав генеральному прокурору виписати ордер на арешт Абульфаза Ельчибея [5], а починаючи з 10 червня його підрозділи почали рух на Баку. До середини червня загони підійшли до Баку, але до столиці не входили. В умовах політичної кризи, що назрівала, Ельчибей запросив до Баку голову Верховної Ради Нахічеванської автономної республіки й колишнього Першого Секретаря ЦК Компартії Азербайджанської РСР Гейдара Алієва. Однак ситуація різко змінилась. 10 червня Іса Гамбар подає у відставку з посту голови Міллі Меджлісу, а 15 червня Міллі Меджліс обирає Алієва своїм головою. У ніч з 17 на 18 червня Ельчибей неочікувано полетів до Нахічевані й оселився у своєму рідному селі Келекі.

27 червня у Баку пройшли перемовини між Гейдаром Алієвим і Суретом Гусейновим. Того ж дня його загони залишили передмістя азербайджанської столиці, а пізніше наказом міністра оборони бригада повсталого полковника була включена до складу національної гвардії Азербайджану [6].

Після усунення Ельчибея президентом Азербайджану став Гейдар Алієв, а Сурет Гусейнов був призначений прем’єр-міністром. У жовтні 1994 року в країні спалахнула політична криза, коли бійці ЗПОП захопили будівлю Генпрокуратури у Баку. У той самий час низка об’єктів була захоплена у Гянджі. Президент звинуватив Сурета Гусейнова в організації перевороту [7]. Зі свого боку, Гусейнов відкинув звинувачення в організації заворушень у Гянджі. Однак 7 жовтня Міллі Меджліс прийняв його відставку з посту прем’єр-міністра, й через час Гусейнов залишив країну, перебравшись до Росії. Однак російські правоохоронні органи у 1997 році екстрадиювали його в Азербайджан, де у лютому 1999 року його було засуджено до довічного ув’язнення за спробу організації державного перевороту [8].

17 березня 2004 року Сурет Гусейнов був помилуваний та звільнений указом президента Ільхама Алієва [9]. Нині живе у Баку.