Суріди

Династія Сурідів або Сурі (пушту د سوریانو ټولواکمني) — середньовічна мусульманська династія правителів Північної Індії пуштунського[1] походження (15391555), заснована біхарським воєначальником Шер-ханом, остання династія Делійського султанату.

Держава Сурідів
د سوریانو ټولواکمني

1539  1555
Держава Сурідів за Шер Шаха (15401545)
(територія позначена зеленим)
Столиця Делі
Мова(и) Пушту, гінді
Релігія Іслам сунітського спрямування
Форма правління Монархія
Династія Суріди
Султан
 - 15391545 Шер Шах Сурі
 - 15451554 Іслам Шах Сурі
Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Суріди

Походження

Династія Сурідів походила з пуштунського племені сур, що переселилось до Індії з Афганістану за часів правління делійського султана Бахлул Хана Лоді (14511489). Один з провідників племені, Хасан-хан ібн Ібрагім-хан Сурі, отримав у той період від правителя Джаунпура, Джамал-хана, у джаґір міста Сасарам, Хаспур і Танд[2].

Син Хасан-хана Фарід-хан Сурі здобув освіту у Джаунпурі, після чого за дорученням батька зайнявся управлінням та благоустроєм його джаґіра, у чому мав значні успіхи. 1522 року Фарід-хан ібн Хасан-хан поступив на службу до афганського правителя Біхара Бахар-хана Лохані, від якого Фарід-хан за відданість та відвагу отримав титул Шер-хан («Лев-повелитель»). Після битви при Паніпаті 1526 року Шер Шах Сурі перейшов на службу до Бабура й 1528 року за його підтримки забрав у своїх зведених братів джаґір свого покійного батька[3].

Після смерті Бахар-хана Лохані 1529 року Шер Шах Сурі став опікуном його малолітнього сина та спадкоємця Джалал-хана, зосередивши тим самим у своїх руках владу над Біхаром. 1530 року він захопив фортецю Чунар[3] разом зі скарбницею династії Лоді (близько 900 000 рупій)[4].

Невдоволення верхівки племені лохані зростанням влади Шер Шаха Сурі у Біхарі призвело до того, що 1533 року вожді лохані вступили проти нього до союзу з бенгальським султаном Гіяс-ад-дін Махмуд-шахом, до якого невдовзі втік неповнолітній Джалал-хан Лохані. 1534 року Шер-хан розбив коаліційні бенгальсько-лоханійські війська біля Сураджгарха на березі річки Кіул. Та перемога цілком усунула з політичної арени плем'я лохані та зламала військову міць Бенгалії, а Шер-хан став фактично незалежним правителем Біхара та значної частини Бенгалії[5]. Під його прапорами зібрались афганські племена, невдоволені владою Великих Моголів.

1535 року Шер-хан захопив бенгальські території до самого Бхаґалпура, 1537 року взяв в облогу, а 6 квітня 1538 узяв столицю Бенгалії місто Гаур[5]. Махмуд-шах утік до Хумаюна, який невдовзі на чолі значного війська вторгся до Бенгалії й заволодів Гауром. Шер-хан відступив до Біхара й укріпився у фортеці Рохтас[6][3].

Возвеличення династії

27 червня 1539 року Шер-хан розбив армію Хумаюна біля Чауси. Останній втік, а Шер-хан заволодів усією Бенгалією та Джаунпуром. У грудні того ж року Шер-хан був коронований під іменем Шер Шаха[7] та прийняв титул султана (шаха) Північної Індії[3]. У травні 1540 року при Канауджі Шер Шах здобув остаточну перемогу над 40-тисячною армією Хумаюна, після чого падишах надовго залишив Північну Індію[8][9]. Шер Шах зайняв Делі, де знову був коронований[7]. До 1542 року Шер Шах підкорив Гваліор, Малаву, Удджайн, Сінд і Пенджаб. 1544 року Шер Шах на чолі 80-тисячної армії вторгся до Раджпутани, завоював Аджмир, Джодхпур і Чітор, однак невдовзі загинув через вибух бомби під час облоги фортеці Каланджар[10]. Вперше в історії раджпутські князівства стали васалами мусульманського правителя Делі[7].

За часів правління Шер Шаха було проведено багато важливих адміністративних і фінансових реформ. Окрім іншого, за його вказівкою було розпочато заміри пашні, Шер Шах установив тверді ставки земельного податку, упорядкував стягнення торгових зборів і першим розпочав випуск повноцінної рупії, що стала прототипом сучасної індійської рупії. Економічна політика Шер-шаха призвела до пожвавлення торгівлі, чому також сприяло масштабне будівництво доріг. Шер Шаху приписують облаштування 1700 караван-сараїв уздовж торгових та інших шляхів[11][12].

Адміністративна політика Шер Шаха мала в результаті значне зміцнення центральної влади й послаблення позицій місцевої знаті. Державу було розділено на 47 адміністративних одиниць (саркарів), які, у свою чергу, поділялись на кілька податкових районів (паргана)[6][13]. Шер Шах проводив мудру політику релігійної терпимості до індуїзму й широко залучав індусів до військової, адміністративної та іншої служби на користь своєї імперії[12].

1545 року владу успадкував син Шер Шаха Джалал ад-дін Іслам-шах[10], проти якого виступив інший син Шер Шаха Аділ-хан. Невдовзі, однак, Іслам Шах розгромив війська Аділ-хана при Сікрі й укріпився у владі. Іслам Шах спрямував свої зусилля на підкорення повсталих афганських амірів і завоювання пенджабського племені гакхарів, він перерозподілив джаґіри придворних і сановників, надавши їх людям, які були особисто зобов'язані шаху своїм становищем. За Іслам Шаха було посилено західні кордони держави в районі Кашміру[10][11].

Занепад династії

Одна з брам Делі (поряд із Пурана-Кіла), зведена за Сурідів

Владу після смерті Іслам Шаха 1554 року успадкував його 12-річний син Фіруз Шах, який за місяць після коронації був убитий Абу-л-Музаффаром Мухаммадом Аділь Шахом, сином Нізам-хана Сурі, одного з братів Шер Шаха. Узурпувавши престол, Мухаммад Аділь Шах спробував надати своїй владі вигляду легітимності, однак інші члени династії Сурідів не захотіли визнавати його султаном та підбурили повстання[11].

Серед інших, валі Бенгалії Мухаммад-хан Сурі заявив про свою незалежність і проголосив себе бенгальським султаном під іменем Шамс ад-діна Мухаммад-шаха[14][11]. Намісник Малави Баз Багадур також проголосив себе незалежним малавським султаном. 1555 року двоюрідний брат Шер Шаха Ібрагім-хан ібн Газі-хан Сурі захопив Делі й повалив Мухаммада Аділь Шаха. Невдовзі полководець і колишній візир султана Мухаммада Аділь Шаха, індус Хему Вікрамадітья, завдав поразки султану Ібрагім Шаху Сурі при Калпі[11]. У той же час проти нового султана Ібрагім Шаха повстав валі Пенджабу Ахмад-хан ібн Ісмаїл-хан Сурі, інший двоюрідний брат Шер Шаха, який проголосив себе султаном під іменем Сікандар Шаха. Таким чином, 1555 року у Північній Індії було одночасно три султана (не враховуючи султана Бенгалії), які сперечались за владу один з іншим: Мухаммад Аділь Шах, Ібрагім Шах Сурі та Сікандар Шах Сурі. Це означало фактичний розпад держави Сурідів[11].

Скориставшись ситуацією, що склалась, Хумаюн знову вторгся до Індії й у лютому 1555 року захопив Лахор. У травні 1555 року війська Хумаюна розбили армію султана Сікандар Шаха Сурі у битвах при Мачівари та при Сірхінді, після чого Хумаюн зайняв Делі, де й помер 26 січня 1556 року[10][15]. Сікандар Шах відступив до Пенджабу, де продовжив битись з могольськими військами під проводом Байрам-хана[15]. У той же час Хему розбив та убив у Чхапаргхаті султана Бенгалії Шамс ад-діна Мухаммад-шаха Сурі[11].

Скориставшись тимчасовою дезорганізацією могольських сил, викликаною смертю падишаха, Хему виступив з Бенгалії й 6 жовтня 1556 року захопив Делі. Не бажаючи бачити на престолі нікого з Сурідів, Хему 7 жовтня 1556 року був коронований імператором Індії за індуїстською традицією, прийнявши стародавній санскритський титул самрат та взявши тронне ім'я Чандра Вікрамадітья[16][15].

Однак правління самрата Чандри Вікрамадітьї тривало лише місяць: 5 листопада 1556 року у другій битві при Паніпаті його війська були розбиті могольською армією на чолі з молодим падишахом Акбаром і регентом Байрам-ханом, сам він зазнав смертельного поранення на полі бою, був взятий у полон і страчений[16]. У травні 1557 року могольські війська взяли в облогу султана Сікандар Шаха Сурі у фортеці Манкот і змусив його здатись в обмін на обіцянку зберегти йому життя та володіння. За два роки Сікандар Шах мирно помер у себе в маєтку. Того ж року армія Аділь Шаха Сурі була розбита у Біхарі бенгальцями, а сам він загинув[15][11].

Бенгальська гілка династії

Мухаммад Хан Сурі був призначений валі Бенгалії 1545 року, а 1554 він проголосив себе незалежним султаном під іменем Шамс ад-діна Мухаммад-шаха. Незважаючи на те, що 1555 року він був розбитий та вбитий у Чхапаргхаті полководцем Хему, його син Гіяс-ад-дін Бахадур-шах II того ж року захопив Бенгалію та проголосив себе султаном[14]. Того ж року останній розбив та вбив султана Аділь Шаха Сурі. До кінця свого правління Гіяс-ад-дін Бахадур-шах II спробував захопити Джаунпур, однак зазнав поразки від моголів. 1561 року султаном Бенгалії став брат Багадур Шаха II Гіяс-ад-дін Джалал Шах Сурі, який перебував на престолі тільки два роки. 1563 року владу успадкував його син, який за кілька місяців був убитий. Останній сурідський султан Бенгалії Гіяс-ад-дін Бахадур-шах III (15631564) був повалений та вбитий афганцем Тадж-ханом Каррані, який заснував нову династію султанів Бенгалії[17][14].

Примітки

Література

  • Алаев Л. Б. Средневековая Индия. — СПб. : Алетейя, 2003. — 304 с. — («Востоковедение: учебные пособия и материалы») — ISBN 5-89329-590-0.
  • Босворт К. Э. Мусульманские династии. Справочник по хронологии и генеалогии. — М. : Главная редакция восточной литературы издательства «Наука», 1971. — С. 244, 250.
  • Гаскойн, Бэмбер. Великие Моголы. Потомки Чингисхана и Тамерлана. — М. : ЗАО Центрполиграф, 2003. — 271 с. — (Загадки древних цивилизаций) — ISBN 5-9524-0393-Х.
  • История Востока. Т. III. Восток на рубеже средневековья и нового времени. XVI—XVIII вв. (главная редколлегия под председательством Р.Б.Рыбакова). — Москва : Издательская фирма «Восточная литература» РАН, 2000. — С. 151—155. — (Научное издание) — ISBN 5-02-018102-1.
  • Рыжов К. В. Все монархи мира. Мусульманский Восток. XV—XX вв. — М. : Вече, 2004. — С. 435—437.
  • Kissling, H. J.; N. Barbour; Bertold Spuler; J. S. Trimingham; F. R. C. Bagley; H. Braun; H. Hartel (1997). The Last Great Muslim Empires. BRILL. с. 302. с. 262–263. ISBN 90-04-02104-3. Процитовано 22 квітня 2017.

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.