Суховоля (Новоград-Волинський район)

Село Суховоля розташоване на заході Житомирської області, Новоград-Волинського району, на відстані 40 кілометрів підрайонного центру Новограда-Волинського та за 10 кілометрів від траси Київ-Чоп. Площа населеного пункту села Суховоля становить 251,5 гектарів. Кількість населення села Суховоля становить 693 осіб. За 0,5 кілометрів від села протікає річечка Чайка, що є протокою річки Корчик, яка впадає в річку Случ.

Першу згадку про Суховоля ми знайдемо в архівних даних, датованих 1650 роках. В наш час^[коли?] сільській раді підпорядковано село Партизанське (в минулому Кам’янка, а потім Кіровка). Село Партизанське розташоване на заході Житомирської області Новоград-Волинського району на відстані 46 кілометрів від району та за 16 кілометрів від траси Київ-Чоп. Площа населеного пункту села Партизанське становить 42,8 гектара. Кількість населення села Партизанське становить 19 чоловік. Першими поселенцями села Суховоля були біженці з Польщі, яка тоді називалась Річ Посполита. Вони втікали від великого гніту та непосильної поміщицької сваволі.

З Річчю Посполитою межували ліси російської імперії. Втікачі облюбували в російських лісах безпечне і вигідне місце. В лісі вони збирали гриби, ягоди, полювали на дичину. Поблизу була річка і родюча земля. Заснували поселенці тут невеличкий хутір, який називали «Сухий діл». Та недовго втікачі жили вільним життям, про них дізналися багачі, і попали вони під гніт і кабалу до російських поміщиків. Поміж собою вони говорили «Як не було у нас долі так і залишилась «Суха воля»». Від того часу і пішла назва села Суховоля. Першими поселенцями були люди, які носили прізвища: Ковальковський, Главацький, Заведенський, Крюковський, яких і тепер є багато в цьому селі. В 1966 році червня місяця 10 дня було складено викупний акт про викуп селянського наділу по вказівці місцевого з’їзду в маєтку поміщиці графині Полоцької Марії.

В січні місяці 1918 року в селі встановилась радянська окупація.

В 1921 році в селі було відкрито хату – читальню, де навчалися діти. Вчителями були Рудник Іван та Рудник Петро (рідні брати). Двокласна початкова школа почала діяти в 1925 році. Розміщувалася вона в селянській хатині Геруса Мартина. З 1933 року школа стала семирічною, розташована була в центрі села. Вона згоріла під час війни. Директор її був Сивак Тодосій Олександрович, вчителями: Скринька Анастасія Олександрівна, Бондарчук Іван Якимович, Бабат Василь Олександрович, Лебідь Василь Іларіонович. В тридцятих роках в селі почалася колективізація. Активістами її були: Лазарчук Євгенія, Тартачний Макар, Гнесь Іван, Герус Григорій, Ковальська Марія та інші. Колгосп назвали «Червоний прокордоник», а пізніше переіменували на імені Ворошилова. Настав 1937-1938рр. – період репресації. Не обійшло це лихо і село Суховоля. Репресовано було 40 чоловік. Матері втратили синів, жінки – чоловіків, діти – батьків.

Почалася Німецько-радянська війна. На боротьбу з німецькими загарбниками піднялися і жителі села. Першими пішли в партизани Олексій Прокопчук, молодий партизанський поет, автоматник, який загинув 14 січня 1943 року в бою за визволення Костополя (Рівненської області), повторивши подвиг Матросова, Іван Герус, Степан Тимочко, Микола Бойко. Це були розумні, грамотні хлопці. Була Трійця. Несподівано в село ввірвався каральний загін нацистів. Вони оточили село і попрямували до хат, де жили родини – хлопців – партизанів. Запалало чотири хати, а в хатах згоріли і діти. Того дня було спалено 12 хат. Невдовзі знову горіло село. Цього разу його палили бандерівці. Можливо тому, що хлопці із села підтримували зв’язок з партизанами. Згоріло 15 хат, але вже без людей. Пішли чутки, що німці у селі хочуть розмістити свій штаб. Тоді майже все село було в партизанах. І втретє запалало село Суховоля. Згоріло 4 найбільших будинки, у яких не проживали люди. Їх спалили партизани, щоб не дозволити німцям розміститися в Суховолі. Більше ста чоловік з села загинуло під час війни. Не обійшлося і без того, що гітлерівці забирали молодих дівчат і хлопців на роботу в Німеччину. Більше 15 чоловік було насильно забрано. Деякі з них спочивають там вічним сном. Минуло лихоліття війни. Жителі села взялися за відбудову народного господарства. Люди почали помаленьку будувати житлові будинки. Головами колгоспу були: Гірник, Бузинській, Коломійчук, Гуртовий.

В 1954 році колгосп став носити ім'я «50-річчя Жовтня». Головою було обрано Деюна Володимира Микитовича. Село продовжувало загоювати «рани» нанесені війною. Закінчили будівництво корівників, свинарників, конюшню, тіпальний пункт. Після об’єднання двох колгоспів: сіл Суховоля та Повчино господарству було дано назву ім. Богдана Хмельницького, в якому продовжував працювати Деюн В.М.

В 70-і роки господарство знову роз'єднали, даючи йому попередню назву – «50-річчя Жовтня» ,головами колгоспу, змінюючи один одного, були Радецький М.С., Вольський І.С., Поліщук Л.П., Соболюк М.Г. та Лук'янчук П.М. На даний час господарство перетворилося на ПСП з романтичою назвою «Пролісок», керівником якого є Сапожнік А.В.

Гордістю села є двоповерхова красуня – школа, директором її є чарівна жінка – великий керівник, вчителька Герус Надія Сергіївна. Багато видатних людей вийшло зі стін школи: це інженери, агрономии, журналісти, зоотехніки, спеціалісти – будівельники та інші. Але найбільше пишаються жителі села своїм поетом Ковальським Юрієм Івановичем, який жив на цій землі, та в пам'ять пішов, немов відчуваючи, що залишить навіки своїх рідних, своїх земляків та чудовий поліський край, який так безмежно любить.

• «Урочище біля трьох дубів» — ландшафтний заказник на північ від села.
• «Пікельський заказник» — ландшафтний заказник на північний схід від села.
• Пилявин — колишній фільварок східніше села.

• Погода в селі Суховоля