Сімміс

У якийсь невизначений момент в найближчому майбутньому невідомий об'єкт, названий Агентом, спричинив розпад Місяця. Астроном і популяризатор науки «Док» Дюбуа Гарріс розрахував, що число зіткнень шматків природного супутника Землі збільшуватиметься в геометричній прогресії, і призведе до сповільнення та обвалу фрагментів Місяця в земну атмосферу. Цей процес названий ним «біле небо» огорне землю на роки та спричинить «жорсткий дощ» з болідів. Космічне бомбардування призведе до розжарювання атмосфери, випарування океанів, знищення біосфери і зробить Землю непридатною для життя протягом тисяч років.

Міжнародна космічна станція стає осередком проєкту «Хмарний Ковчег» — спроби зберегти людський вид, оцифровані зразки всіх інших форм життя та досягнень культури. МКС у творі Стівенсона має суттєву особливість: вона з'єднана з металевим астероїдом групи Арджуни, Альматеєю, упійманим і перетвореним на випробувальний майданчик для видобувних технологій. Політики доходять згоди щодо спільного інтересу будівництва «Ковчега» та об'єднують зусилля людства довкола цієї мети. Кожен народ на Землі вибирає невелику кількість молодих здібних людей, що отримують право приєднатися до команди на навколоземній орбіті. Всього таких обраних налічується 20 тисяч.

Команда МКС, якою керує американка Айві Сяо, нарощує структуру, запаси та збільшується в чисельності за рахунок постійних запусків з Землі. Оскільки часу бракує, запуски ракет на орбіту відбуваються поспіхом, аварії стають частим явищем. Росіяни розробляють «Лук» — портативне приміщення, в якому космонавти можуть поповнити запаси й відпочити. Наступним етапом стає розробка «крапель» — невеликих орбітальних жител, здатних поєднуватися між собою в більші структури. В одному з нових модулів МКС розміщується генетична лабораторія та сховище зразків ДНК, якими завідує Мойра Кру. Альматея слугує природним щитом для МКС, на ній працюють роботи, якими керує Діна МакКері. Її роботи стають у пригоді для рятівної операції, коли російська спортсменка і космонавтка Фьокла Ільюшина, прибу́ла в одній з перших самовбивчих технічних команд, стикається з фатальною відмовою техніки.

План проєкту «Хмарний Ковчег» полягає в тому, щоб досягти самозабезпечення та знову заселити планету після завершення «жорсткого дощу» і відновлення її здатності підтримувати життя. Близько 1500 людей оселяються на орбіті в «краплях» і на МКС протягом двох років до початку «жорсткого дощу».

Мільярдер і фанат астронавтики Шон Пробст підозрює, що деякі творці «Хмарного Ковчегу», особливо президентка США Джулія, зацікавлені тільки в заспокоєнні приречених жителів Землі й збереженні своєї влади, а не в створенні середовища, яке дійсно стане тисячолітнім прихистком людства. Він розуміє, що «Ковчег» потребуватиме величезного запасу води в якості палива та ресурсу життєзабезпечення. Тому, використовуючи двигун з ядерним реактором, відправляється в дворічну експедицію до комети 26P/Grigg–Skjellerup щоби спрямувати її до Землі. Незадовго до падіння болідів у Венесуелі спалахує повстання з вимогою відправити на орбіту частку її громадян, інакше інші ракети будуть збиті.

«Жорсткий дощ» починається приблизно через два роки після розпаду Місяця, людська цивілізація та, імовірно, все життя на Землі знищені, хоча дехто намагаються сховатися під землею (як батько Дайни) або в глибинах океану (як наречений Айві). Маркус Лойкер, новий командувач «Хмарного Ковчегу», оголошує кінець історії народів Землі, припинення попередніх громадянств усіх орбітальних жителів, вводить воєнний стан і нову Конституцію «Ковчегу». Жертовні відчайдушні зусилля команди спрямовані на те, щоб врятувати МКС і рій менших кораблів серед хаосу фрагментів Місяця від падіння в зростаючу через розігрів атмосферу Землі.

Однак старі політичні структури та методи, хоч і зникли з лиця Землі, знайшли собі шлях у майбутнє з останніми прибулими на орбіту виживальниками. Навіть знаходячись у постійній небезпеці, залишки людства піддаються маніпуляціям амбіційних дурисвітів, розколюються, конфліктують і майже знищують надії на порятунок людського роду. За намовою Джулії, «краплі» переходять на вищу орбіту, де їм бракує припасів. Тамтешні жителі голодують і вдаються до канібалізму. Вцілілі вирішують захопити МКС, в яку, поки точиться боротьба, влучає уламок Місяця. Майже всі люди, які дожили до того часу, гинуть.

Зрештою восьмеро жінок, семеро з яких здатні мати дітей, досягають розщелини в ядрі Місяця на залишках «Хмарного Ковчегу» та МКС. Там вони використовують генетичну лабораторію станції, щоб штучно виростити нове людство. Жінки домовляються, що кожна з них може на свій розсуд генетично змінити власне потомство.

В цій частині цікаву роль відіграє пропаганда у соціальних мережах (що перегукується з недавніми історичними подіями в США і Європі). Крім дослідження соціальних процесів, багато уваги у цій частині приділяється генетиці, ракетній техніці та небесній механіці.

Оповідання переносить читачів на 5000 років вперед. Події перших двох частин стали героїчним епосом (ретельно дослідженим завдяки збереженим цифровим записам). Орбітальні поселення з населенням 3 млрд людей, розташовані навколо Землі, готуються до повернення на поверхню планети, вже сотні років проводячи її тераформування. Людство складають сім рас із чіткими характеристиками, в тому числі Айвінці, Теклани, нащадки Іллюшиної, Дайнани, що ведуть родовід від Дайни МакКері. А також Мойрани, що часом переживають «епігенетичні зрушення», радикально змінюючи тіла та психіку у відповідь на нові умови середовища.

Людство розділене в основному за расовою ознакою на дві держави, Червоних і Синіх, які перебувають у стані холодної війни, що характеризується культурною та інформаційною ізоляцією, шпигунством і сутичками на кордонах. Розщелена, де було покладено початок новому людству, стала центром космічного міста Синіх, з якого на Землю спускається ліфт.

У цій частині велика увага приділяється фантастичним технологіям орбітального проживання та пересування, тераформуванню, генетиці, еволюційній теорії та соціальним процесам різних груп виживальників.

Генетик «Док» Гу Ноа формує «Сімку» з представників кожної раси та відряджає її на Землю, де виявлено присутність іще якихось людей. Як з'ясовується, частина людей на планеті пережила «Жорсткий дощ», живучи в підземних шахтах або в глибинах океанів.