Міжнародна космічна станція

Comet Lovejoy (C/2013 R1) «Комета Лавджоя», сфотографована командиром 30ї експедиції Деном Бурбанком

Командир і науковий співробітник 8-ї експедиції Майкл Фоул перевіряє Науковий мікрогравітаційний бокс

МКС є платформою для проведення наукових досліджень, які не можуть бути виконані в будь-якій іншій формі. Невеликий безпілотний космічний корабель може бути платформою для роботи в невагомості, космічні станції пропонують довгострокове середовище, в якому дослідження можуть бути виконані потенційно протягом багатьох десятиліть, в поєднанні з оперативним доступом дослідників впродовж періодів, які перевищують можливості пілотованих космічних кораблів.

Станція спрощує окремі експерименти, усуваючи необхідність в окремих ракетних запусках і наукових співробітниках. Досліджуються космічна біологія, астрономія, невагомість, космічна медицина та науки про життя, фізичні науки, матеріалознавство, вивчення космічної погоди, і погоди на Землі (метеорологія). Вчені на Землі мають доступ до даних екіпажу і можуть змінювати експерименти або запускати нові, що зазвичай неможливо у випадку використання безпілотних космічних апаратів. Екіпажі здійснюють експедиції тривалістю кілька місяців, забезпечуючи приблизно 160 людино-годин впродовж робочого тижня в екіпажі з 6 осіб[6][7].

Модуль «Кібо» призначений для прискорення поступу Японії в галузі науки і техніки, отримання нових знань і застосування їх у промисловості та медицині[8].

Для виявлення темної матерії і відповіді на інші фундаментальні питання щодо нашого Всесвіту, інженери й вчені з усього світу побудували «Магнітний Альфа-Спектрометр» (англ. Alpha Magnetic Spectrometer AMS), який НАСА порівнює з телескопом Габбла, і який неможливо розмістити на супутниковій платформі для вільного польоту почасти через вимоги до потужності і пропускної здатності даних[9][10]. 3 квітня 2013 вчені НАСА повідомили, що сліди темної матерії, можливо, були виявлені Альфа-магнітним спектрометром[11][12][13][14][15][16]. На думку вчених, «Перші результати від космічного Альфа-магнітного спектрометра підтвердили незрозумілий надлишок високоенергетичних позитронів у навколоземних космічних променях».

Космічне середовище непридатне для життя. Незахищене перебування у космосі характеризується інтенсивним випромінюванням (що складається переважно з протонів й інших субатомних заряджених частинок з сонячного вітру, на додаток до космічних променів), високим вакуумом, екстремальними температурами, і мікрогравітацією[17]. Деякі прості форми життя, екстремофіли, зокрема дрібні безхребетні тихоходи, можуть вижити в цьому середовищі у надзвичайно сухому стані.

Медичні дослідження покращують знання про наслідки тривалого космічного впливу на організм людини, зокрема м'язової атрофії, остеопорозу і зсуву рідини. Ці дані будуть використовуватися для визначення можливості здійснення тривалого космічного польоту людини і колонізації космосу. У 2006 році дані про втрату кісткової маси і м'язової атрофії вказували на значний ризик переломів і проблем із пересуванням, якби космонавти висадилися на планеті після тривалого міжпланетного рейсу, наприклад, шестимісячного польоту, необхідного для подорожі на Марс[18][19].

Порівняння горіння свічки на Землі (ліворуч) і в умовах мікрогравітації, як, наприклад, на МКС (праворуч)

Роберт Тьорск у відсіку зберігання зразків

Гравітація Землі на висоті польоту МКС лише трохи слабша, ніж на поверхні. Однак об'єкти на орбіті перебувають у стані безперервного вільного падіння, внаслідок чого вони опиняються у невагомості. Сприйняття невагомості порушується п'ятьма окремими ефектами:

• Гальмуванням залишкової атмосфери; коли МКС входить у тінь Землі, основні сонячні панелі повертаються, щоб мінімізувати аеродинамічний опір для запобігання зниження орбіти.
• Вібрація від роботи механічних систем та екіпажу.
• Робота бортових гіроскопів системи управління стабілізацією.
• Вмикання ракетних двигунів для зміни стабілізації або висоти орбіти.
• Ефекти зміни гравітації, також відомі як сила припливних ефектів. Не прикріплене до станції обладнання здійснює політ за дещо іншими орбітами. Перебуваючи механічно з'єднаними, ці елементи зазнають впливу малих сил, що утримують станцію під час руху як тверде тіло.

Дослідники вивчають вплив майже невагомості на станції на еволюцію, розвиток, ріст і внутрішні процеси рослин і тварин. НАСА хоче з'ясувати вплив мікрогравітації на зростання тривимірних, людиноподібних тканин, і незвичайних білкових кристалів, які можуть сформуватись у космосі.

Дослідження фізики рідин в умовах мікрогравітації дозволить дослідникам краще моделювати поведінку рідин. Оскільки рідини можуть бути майже повністю з'єднані в умовах мікрогравітації, фізики досліджують рідини, які не змішуються добре на Землі. Крім того, вивчення реакцій, які уповільнюються низькою гравітацією і температурами дозволить вченим краще зрозуміти надпровідність.

Матеріалознавство є важливою дослідницькою діяльністю на МКС, метою якої є отримання економічної вигоди за рахунок поліпшення методів, використовуваних на Землі[20]. Ефект низької гравітації середовища при згорянні має цінність через вивчення ефективності горіння і контролю викидів та забруднювальних речовин. Ці дані можуть поліпшити поточні знання про виробництво енергії і привести до економічних та екологічних вигод. Планами на майбутнє для дослідників на борту МКС є вивчення аерозолів, озону, водяної пари, оксидів у атмосфері Землі, а також космічних променів, космічного пилу, антиречовини і темної матерії у Всесвіті.

Тривимірний план російського комплексу «Марс-500», що використовується для наземних експериментів, які доповнюють підготовку на МКС для пілотованого польоту на Марс.

МКС перебуває у відносній безпеці на низькій навколоземній орбіті, придатній для перевірки систем космічних апаратів, що будуть необхідні для тривалих польотів на Місяць і Марс. Під час польоту станції можна отримати досвід з управління, технічного обслуговування, а також ремонту на орбіті, що забезпечить суттєві навички в обслуговуванні космічних апаратів далеко від Землі, знизить ризики при польотах і збільшить можливості міжпланетних кораблів[21]. Базуючись на даних експерименту «Марс-500», ЄКА вважає, що «У той час як МКС має важливе значення для відповіді на питання можливого впливу невагомості, радіації та інших космічних факторів, такі аспекти, як вплив тривалої ізоляції та позбавлення волі доцільніше досліджувати завдяки моделюванню на Землі». 2011 Сергій Краснов, керівник програм польоту людини в космос російського космічного агентства, Роскосмосу, запропонував здійснити на МКС «коротшу версію» «Марса-500»[22].

2009, зазначивши значення партнерства, Сергій Краснов написав: «Порівняно з партнерами, що діють окремо, партнери що використовують спільно можливості і ресурсів могли б мати набагато більше впевненості в успіху і безпеці освоєння космосу. МКС допомагає просувати навколоземні дослідження та реалізовувати перспективні програми вивчення і дослідження Сонячної системи, включаючи Місяць і Марс». Пілотований політ на Марс, однак, може бути багатонаціональним зусиллям за участю космічних агентств і країн за межами поточного партнерства МКС. 2010 Генеральний директор ЄКА Жан-Жак Дорден заявив, що його відомство готове запропонувати іншим 4 партнерам запросити Китай, Індію і Південну Корею приєднатися до партнерства щодо МКС. Глава НАСА Чарлі Болден заявив у лютому 2011 «Будь-який політ на Марс, ймовірно, буде глобальним». Станом на 2011 американське законодавство не дозволяло НАСА співпрацювати з Китаєм у космічних проєктах[23].

Для виконання різноманітних робіт астронавти періодично здійснюють виходи у відкритий космос. Станом на грудень 2019 року члени МКС здійснили 224 виходи в космос загальною тривалістю 58 днів 15 годин та 43 хвилини[24].

Екіпаж МКС надає можливості здійснювати експерименти, розроблені студентами на Землі, роблячи освітні демонстрації, що дозволяє участь студентів у кабінетній версії експериментів на МКС, і безпосередньо залучення студентів із використанням радіо-, відеозв'язку та електронної пошти[25]. ЄКА пропонує широкий спектр безкоштовних навчальних матеріалів, які можна завантажити для використання в школах. Під час уроку студенти можуть переміщатися 3-D моделлю інтер'єру та екстер'єру МКС, і вирішувати спонтанні проблеми в реальному часі.

JAXA прагне «стимулювати зацікавленість дітей підбадьоренням їхнього настрою, а також заохоченням їхньої пристрасті наслідувати майстерність», а також «підвищити обізнаність дитини про важливість життя і своїх обов'язків у суспільстві». Через серію освітніх посібників вивчається глибше розуміння минулого і найближче майбутнє пілотованої космонавтики, так само, як на Землі і в житті. У космічних експериментах JAXA «Насіння» досліджується вплив мутагенних ефектів космічного польоту на насіння рослин на борту МКС. Студенти пророщували насіння, які літали на МКС близько дев'яти місяців, як початковий «дотик до Всесвіту». На першому етапі використання модуля Кібо, з 2008 по середину 2010, дослідники з понад десяти японських університетів провели експерименти в різних галузях.

На станції підтримується атмосфера, близька до земної. Нормальний атмосферний тиск на МКС - 101,3 кілопаскалі , такий же, як на рівні моря на Землі. Атмосфера на МКС не співпадала з атмосферою, що підтримується в шатлах, тому після стикування космічного човна відбувалося вирівнювання тисків і складу газової суміші по обидва боки шлюзу  . Приблизно з 1999 до 2004 року в NASA існував і розроблявся проект IHM ( Inflatable Habitation Module), в якому планувалося використання тиску атмосфери на станції для розгортання та створення робочого об'єму додаткового модуля. Корпус цього модуля передбачалося виготовити з кевларової тканини з внутрішньою герметичною оболонкою з газонепроникного синтетичного каучуку . Однак у 2005 році через невирішеність більшості проблем, поставлених у проекті (зокрема, проблеми захисту від частинок космічного сміття ), програму IHM було закрито.

Передача телеметрії та обмін науковими даними між станцією та центрами управління польотом здійснюється за допомогою радіозв'язку. Крім того, засоби радіозв'язку використовуються під час операцій зі зближення та стикування, їх застосовують для аудіо- та відеозв'язку між членами екіпажу та з фахівцями з управління польотом, що знаходяться на Землі, а також рідними та близькими космонавтів. Таким чином, МКС обладнана внутрішніми та зовнішніми багатоцільовими комунікаційними системами  .

Російський сегмент МКС підтримує зв'язок із Землею безпосередньо за допомогою радіоантени « Ліра », встановленої на модулі «Зірка»  . "Ліра" дає можливість використовувати супутникову систему ретрансляції даних "Промінь"  . Цю систему використовували для зв'язку зі станцією «Мир» , але в 1990-х роках вона занепала і в даний час не застосовується  . Для відновлення працездатності системи у 2012 році було запущено « Промінь-5А ». У травні 2014 року на орбіті діють 3 супутники багатофункціональної космічної системи ретрансляції «Промінь» - « Промінь-5А », « Промінь-5Б» та « Промінь-5В ». У 2014 році заплановано встановлення на російський сегмент станції спеціалізованої абонентської апаратури  .

Інша російська система зв'язку, " Схід-М ", забезпечує телефонний зв'язок між модулями "Зірка", "Зоря", "Пірс", "Пошук" та американським сегментом , а також УКХ -радіозв'язок з наземними центрами управління, використовуючи для цього зовнішні антени модуля «Зірка»  .

В американському сегменті зв'язку в S-діапазоні (передача звуку) і Ku-діапазоні (передача звуку, відео, даних) застосовуються дві окремі системи, розташовані на ферменній конструкції Z1 . Радіосигнали від цих систем передаються на американські геостаціонарні супутники TDRSS , що дозволяє підтримувати практично безперервний контакт із центром управління польотами в Х'юстоні  . Дані з « Канадарм2 », європейського модуля « Коламбус » та японського « Кібо» перенаправляються через ці дві системи зв'язку, проте американську систему передачі даних TDRSS згодом доповнять європейська супутникова система ( EDRS ) та аналогічна японська  . Зв'язок між модулями здійснюється за внутрішньою цифровою бездротовою мережею  .

Під час виходів у відкритий космос космонавти використовують УКХ -передавач дециметрового діапазону. УКВ-радіозв'язком також користуються під час стикування або розстиковування космічні апарати «Союз», « Прогрес », HTV , ATV та « Спейс шатл » (шатли застосовували також передавачі S- та Ku-діапазонів за допомогою TDRSS). З її допомогою ці космічні кораблі отримують команди від центрів управління польотом або членів екіпажу МКС  . Автоматичні космічні апарати обладнані засобами зв'язку. Так, кораблі ATV використовують під час зближення та стикування спеціалізовану систему Proximity Communication Equipment (PCE), обладнання якої розташовується на ATV та на модулі «Зірка». Зв'язок здійснюється через два повністю незалежні радіоканали S-діапазону . PCE починає функціонувати, починаючи з відносних дальностей близько 30 кілометрів, та відключається після стикування ATV до МКС та переходу на взаємодію по бортовій шині MIL-STD-1553 . Для точного визначення відносного положення ATV і МКС використовується система встановлених на ATV лазерних далекомірів , що уможливлює точну стиковку зі станцією  .

Станція обладнана приблизно сотнею портативних комп'ютерів ThinkPad від IBM і Lenovo , моделей A31 і T61P, що працюють під керуванням операційної системи Debian GNU/Linux  . Це звичайні серійні комп'ютери, які були допрацьовані для застосування в умовах МКС; зокрема, в них перероблені роз'єми, система охолодження, враховано бортову напругу 28 вольт , що використовується на станції, а також виконані вимоги безпеки для роботи в невагомості  . З січня 2010 року на станції для американського  сегменту організовано прямий доступ до Інтернету . Комп'ютери на борту МКС з'єднані за допомогою Wi-Fi в бездротову мережу і пов'язані з Землею на швидкості 3 Мбіт/c (МКС-Земля) і 10 Мбіт/с (Земля-МКС), що можна порівняти з домашнім ADSL - підключенням  .

На МКС 3 санвузли: європейського, американського та російського виробництва. Вони знаходяться на модулях «Зірка» та «Транквілліті». Унітаз на ОС призначений як для чоловіків, так і для жінок, виглядає так само, як на Землі, але має низку конструктивних особливостей. Унітаз забезпечений фіксаторами для ніг та тримачами для стегон , в нього вмонтовані потужні повітряні насоси. Космонавт пристібається спеціальним пружинним кріпленням до сидіння унітазу, потім включає потужний вентилятор і відкриває отвір, що всмоктує, куди повітряний потік відносить всі відходи.

Повітря з туалетів перед потраплянням у житлові приміщення обов'язково фільтрується для очищення від бактерій та запаху  .

У грудні 2020 року, кораблем Cygnus CRS NG-14 на станцію доставлено та встановлено туалет американського виробництва - UWMS (Universal Waste Management System), який встановлений у модулі "Транквілліти"  . З прибуттям у 2021 році на станцію модуля «Наука» кількість туалетів було доведено до чотирьох.

На МКС використовується середній час за Гринвічем (GMT) . Через кожні 16 схід/захід закриваються ілюмінатори станції, щоб створити ілюзію нічного затемнення. Команда зазвичай прокидається о 7 годині ранку (UTC), і зазвичай працює близько 10 годин кожен будній день і близько п'яти годин - щосуботи  . Під час візитів шатлів екіпаж МКС слідував Mission Elapsed Time (MET) - загальному польотному часу шатла, яке не було прив'язане до конкретного часового поясу, а вважалося виключно від часу старту космічного човна  . Екіпаж МКС заздалегідь зрушував час свого сну перед прибуттям човника та повертався до колишнього режиму після його відбуття.

У меню на МКС з 10 серпня 2015 року була офіційно включена свіжа зелень (салат латук ), вирощена в умовах мікрогравітації на орбітальній плантації Veggie  «Світ»  .

У 1995 році серед російських наукових та освітніх установ, промислових організацій було оголошено конкурс на проведення наукових досліджень на російському сегменті МКС. За одинадцятьма основними напрямками досліджень було отримано 406 заявок від вісімдесяти організацій. Після оцінки фахівцями РКК «Енергія» технічної реалізованості цих заявок у 1999 році було прийнято «Довгострокову програму науково-прикладних досліджень та експериментів, що плануються на російському сегменті МКС». Програму затвердили президент РАН Ю. С. Осипов та генеральний директор Російського авіаційно-космічного агентства (нині ФКА) Ю. Н. Коптєв. Перші дослідження на російському сегменті МКС було розпочато першою пілотованою експедицією у 2000 році .

Згідно з початковим проектом МКС, передбачалося виведення двох великих російських дослідницьких модулів (ІМ). Електроенергію, необхідну для проведення наукових експериментів, мала надавати Науково-енергетична платформа (НЕП). Однак через недофінансування та затримки при будівництві МКС усі ці плани були скасовані на користь будівництва єдиного наукового модуля, який не вимагав великих витрат та додаткової орбітальної інфраструктури. Значна частина досліджень, які проводяться Росією на МКС, є контрактною або спільною із зарубіжними партнерами.

В даний час на МКС проводяться різні медичні, біологічні, фізичні дослідження  .

США проводять широку програму досліджень МКС. Багато з цих експериментів є продовженням досліджень, що проводилися ще в польотах шатлів з модулями Спейслаб і в спільній з Росією програмі Світ - Шаттл. Як приклад можна навести вивчення патогенності одного із збудників герпесу , вірусу Епштейна - Барр . За даними статистики, 90% дорослого населення є носіями латентної форми цього вірусу. В умовах космічного польоту відбувається ослаблення роботи імунної системи, вірус може активізуватися та стати причиною захворювання члена екіпажу. Експерименти з вивчення вірусу було розпочато в польоті шатлу STS-108  .

На європейському науковому модулі «Коламбус» передбачено 10 уніфікованих стояків для розміщення корисного навантаження (ISPR). Частина з них, за згодою, використовуватиметься в експериментах НАСА. Для потреб ЕКА у стійках встановлено наступне наукове обладнання: лабораторія Biolab для проведення біологічних експериментів, лабораторія Fluid Science Laboratory для досліджень у галузі фізики рідини, установка для експериментів з фізіології European Physiology Modules , а також універсальна стійка European Drawer Rack , що містить кристалізації білків (PCDF).

Під час STS-122 були встановлені і зовнішні експериментальні установки для модуля " Коламбус ": виносна платформа для технологічних експериментів EuTEF та сонячна обсерваторія SOLAR. Планується додати зовнішню лабораторію з перевірки ОТО та теорії струн Atomic Clock Ensemble in Space  .

До програми досліджень, що проводяться на модулі «Кібо», входить вивчення процесів глобального потепління на Землі, озонового шару та опустелювання поверхні, проведення астрономічних досліджень у рентгенівському діапазоні.

Заплановані експерименти зі створення великих та ідентичних білкових кристалів, які покликані допомогти зрозуміти механізми хвороб та розробити нові методи лікування. Крім цього, вивчатиметься дія мікрогравітації та радіації на рослини, тварин і людей, а також будуть проводитися досліди з робототехніки , в галузі комунікацій та енергетики  .

У квітні 2009 року японський астронавт Коїті Ваката на МКС провів серію експериментів, які були відібрані з-поміж запропонованих простими громадянами.

Перший модуль Міжнародної космічної станції — Функціонально-вантажний блок «Заря» був виведений на орбіту 20 листопада 1998 р.

Перший основний екіпаж (Вільям Шеперд, Сергій Крікальов та Юрій Гідзенко) прибув на станцію 2 листопада 2000 року на кораблі «Союз ТМ-31», і відтоді МКС є постійно заселеною.

У ході польоту в пілотованому режимі продовжувалося будівництво станції.

2001 року на кореневому сегменті Z1 було встановлено енергетичний модуль P6, на орбіту були доставлені лабораторний модуль «Дестіні», шлюзова камера «Квест», стикувальний відсік «Пірс», дві вантажні телескопічні стріли, дистанційний маніпулятор. 2002 року станція поповнилася трьома конструкціями з ферм (S0, S1, P6), дві з яких облаштовані транспортувальними пристроями для переміщення дистанційного маніпулятора і астронавтів під час роботи у відкритому космосі.

У зв'язку з катастрофою американського корабля «Колумбія», що сталася 1 лютого 2003 року, будівництво МКС призупинилось, а постійний екіпаж зменшився з трьох до двох осіб для економії ресурсів, оскільки основними постачальниками стали кораблі Прогрес, що мають невелику вантажність, порівняно з шатлами (2,5 т проти 20).

2006 року після відновлення польотів шатлів будівництво МКС продовжилося, а кількість членів екіпажу збільшилась з двох до трьох. На станцію були доставлені нові секції сонячних батарей, що значно підвищило її енергоозброєність.

У кінці 2007 року МКС поповнилася двома герметичними модулями. У жовтні шаттл «Діскавері» STS-120 привіз на орбіту виготовлений в Італії за замовленням США сполучний модуль Node-2 «Гармонія» (Harmony) (Node-1 під назвою «Юніті» працює в складі станції з грудня 1998 року). У листопаді Node-2 «Гармонія» (Harmony), за допомогою маніпулятора станції був встановлений на своє штатне місце — на осьовий порт модуля «Дестіні». За своїм призначенням Node-2 є з'єднувальним вузлом між трьома лабораторними модулями: американським «Дестіні», європейським «Колумбус» (Columbus) та японським «Кібо». Крім того, осьовий стикувальний вузол Node-2 став основним причалом для шаттлів.

Європейський лабораторний модуль «Колумбус», призначений для постійної роботи в складі МКС, в лютому 2008 року був виведений на орбіту на кораблі «Атлантіс» STS-122, і 11 лютого за допомогою маніпулятора цього корабля встановлений на своє штатне місце. 14 березня і 4 червня було пристиковано два з трьох елементів модуля Кібо — експериментальний модуль забезпечення і герметичний відсік.

9 березня 2008 відбувся перший запуск європейського автоматичного вантажного корабля, корабель доставив 7,7 т вантажу. Планується 5 запусків до 2015 з проміжками між запусками 13—15 місяців.

29 травня 2009 почав працювати перший постійний екіпаж із шести осіб, доставлений двома кораблями Союз ТМА. Збільшення кількості членів екіпажу відбулось внаслідок зростання можливостей забезпечення.

10 вересня 2009 відбувся перший запуск японського автоматичного вантажного корабля, вантажність корабля 6 тонн. Планується здійснити 9 запусків до 2017. Корабель не має власної системи зближення — апарат підлітає якомога ближче до станції, захоплюється маніпулятором і приєднується до модуля Гармоні.

3 лютого 2010 Багатостороння рада з управління МКС підтвердила, що не існує жодних відомих технічних обмежень щодо продовження експлуатації станції після 2015[31].

2011 закінчились польоти багаторазових кораблів Спейс Шаттл.

25 травня 2012 до станції пристикувався перший у світі приватний космічний корабель Дракон.

18 вересня 2013 до станції пристикувався приватний вантажний космічний корабель Сігнус.

26 липня 2021 від станції від'єднався модуль «Пірс», а 26 липня на його місце пристикувався модуль «Наука».

Критика американської сторони в основному спрямована на вартість проекту, яка вже перевищує 100 мільярдів доларів. Ці гроші, на думку критиків, краще витратити на автоматичні (безпілотні) польоти для освоєння космосу або на дослідницькі проекти, що проводяться на Землі. У відповідь на деякі з цих зауважень прихильники пілотованих космічних польотів кажуть, що критика проекту МКС є недалекоглядною і що вплив пілотованих космічних польотів і дослідження космосу суттєво вимірюється мільярдами доларів. За словами Джерома Шне, непрямий економічний компонент додаткового доходу від освоєння космосу значно перевищує початкові державні інвестиції.

Однак у заяві Федерації Американських Вчених стверджується, що рівень прибутку NASA від додаткового доходу насправді дуже низький, за винятком авіаційних розробок, які покращують літаки .

Критики також стверджують, що NASA часто приписує своїм досягненням розвиток інших компаній, чиї ідеї та розробки, можливо, були використані NASA, але мали інші передумови, незалежні від астронавтики. Насправді, на думку критиків, безпілотні навігаційні, метеорологічні та військові супутники корисні та. NASA широко висвітлювало додатковий дохід від будівництва МКС і робіт, виконаних на ній, тоді як офіційний список витрат NASA набагато коротший .

За словами професора Роберта Парка, більшість запланованих досліджень не мають першорядного значення. Він зазначає, що метою більшості досліджень космічної лабораторії є проведення їх в умовах мікрогравітації, що можна зробити набагато дешевше в умовах штучної невагомості (у спеціальному, що летить по параболічній траєкторії ) .

Плани будівництва МКС включали два наукоємних компоненти: магнітний альфа - спектрометр і модуль розміщення центрифуг. Перший працює на станції з травня 2011 року. Від створення другого відмовилися в 2005 році в результаті внесення змін до планів завершення будівництва станції. Високоспеціалізовані експерименти, що проводяться на МКС, обмежені відсутністю відповідного обладнання. Наприклад, у 2007 році були проведені дослідження впливу факторів космічних польотів на організм людини, які впливають на такі аспекти, як камені в нирках, циркадні ритми (циклічні біологічні процеси в людини) та вплив космічного випромінювання на нервову систему людини. Критики кажуть, що практична цінність цього дослідження невелика, оскільки реалії сучасного дослідження близького космосу – це безпілотні літальні апарати.

Джефф Фоуст, американський журналіст, стверджував, що обслуговування МКС вимагає занадто багато дорогих і небезпечних виходів у відкритий космос. Астрономічне товариство Тихого океану ( Pacific Astronomical Society ) на початку проектування МКС звернуло увагу на надмірний нахил орбіти станції. Якщо для російської сторони це робить запуски дешевшими, то для американської це невигідно. Поступка, яку НАСА пішло Росії через географічне розташування Байконура, може зрештою підвищити загальну вартість будівництва.

Загалом дебати в американському суспільстві зводяться до обговорення доцільності МКС в аспекті астронавтики в більш широкому сенсі. Деякі прихильники стверджують, що, крім наукової цінності, це важливий приклад міжнародного співробітництва. Інші стверджують, що МКС потенційно, за умови належних зусиль і вдосконалень, може зробити польоти на Місяць і Марс більш економічними. Так чи інакше, головна суть критики полягає в тому, що важко очікувати серйозної фінансової віддачі від МКС, скоріше, головне її призначення - стати частиною глобального розширення можливостей космічних польотів .

У Росії критика проекту МКС в основному спрямована на неактивну позицію керівництва Федерального космічного агентства (FCA) щодо захисту інтересів Росії порівняно з американською стороною, яка завжди пильно стежить за дотриманням своїх національних пріоритетів.

Наприклад, журналісти запитують, чому в Росії немає власного проекту орбітальної станції, і чому Росія витрачає гроші на проект, який належить США, якщо ці кошти можна було б витратити на повністю російську розробку. За словами голови РКК "Енергія" Віталія Лопати, це пов'язано з договірними зобов'язаннями .

Свого часу станція « Мир » стала джерелом досвіду для США в будівництві та дослідженнях на МКС, а після аварії в Колумбії російська сторона, діючи за партнерською угодою з NASA і доставляючи на станцію обладнання та астронавтів, врятувала проект майже сама. Ці обставини викликали критичні зауваження на адресу FCA щодо недооцінки ролі Росії в проекті. Наприклад, космонавт Світлана Савицька зазначила, що науково-технічний внесок Росії в проект недооцінений, а угода про партнерство з NASA не відповідає національним інтересам Росії у фінансовому плані. Додамо також, що американська сторона заперечувала проти передачі наукового обладнання зі станції Мир на МКС . Проте слід зазначити, що на початку будівництва МКС російський сегмент станції оплачували США, надавши кредити, погашення яких передбачено лише після закінчення будівництва  .

Говорячи про науково-технічну складову, журналісти відзначають невелику кількість нових наукових експериментів, що проводяться на станції, пояснюючи це тим, що Росія не може виготовити та постачати на станцію необхідне обладнання через брак  . За словами Віталія Лопати, ситуація зміниться, якщо одночасне перебування космонавтів на МКС збільшиться до 6 осіб. Крім того, піднімаються питання щодо заходів безпеки в форс-мажорних ситуаціях, пов’язаних із можливою втратою контролю над станцією. Таким чином, за словами космонавта Валерія Руміна, небезпека полягає в тому, що якщо МКС стане некерованою, вона не буде затоплена, як  «Мир» .

Спірною, на думку критиків, є і міжнародна співпраця, яка є одним із головних аргументів на користь станції. Як відомо, за міжнародною угодою країни не зобов’язані ділитися своїми науковими розробками на станції. У період з 2006 по 2007 роки між Росією та Сполученими Штатами не було нових великих ініціатив чи великих проектів . Крім того, багато хто вважає, що країна, яка інвестує 75% свого проекту, навряд чи захоче мати повноцінного партнера, який також є її головним конкурентом у боротьбі за перше місце в освоєнні  .

 Росія

• International Space Station — Роскосмос(рос.)
• International Space Station — Roskosmos Mission Control Centre(рос.)
• International Space Station — РКК Енергія(англ.)

 США

• International Space Station — сайт NASA(англ.)
• International Space Station — Портал історії NASA(англ.)

 Канада

• International Space Station — Сайт CSA(англ.)

Європа

• International Space Station — Сайт ESA(англ.)

Японія

• International Space Station — Сайт JAXA(англ.)

 Бразилія

• International Space Station — Сайт AEB(англ.)

 Італія

• International Space Station — Сайт ASI(англ.)

• International Space Station — Energia site(англ.)
• International Space Station — Boeing site(англ.)

• МКС в любительские телескопы
• Международная космическая станция у Лентапедії
• Listen to the ISS — transmission frequencies(англ.)
• CNN page with 3D model(англ.)
• Associated Press International Space Station Timeline — Interactive(англ.)
• Current ISS Vital Statistics(англ.)
• Heavens-Above.com — Real-time ISS and satellite/shuttle sighting opportunities.(англ.)
• ISS Fan Club присвячений радіозв'язку з МКС
• Build-up of the ISS (simulation) at tietronix.com(англ.)
• International Space Station Висвітлює всі події навколо МКС, має всі доповіді про статус з січня 2003
• Live real time tracking(англ.)
• ISS flybys by SpaceWeather також вказано часи для різних країн(англ.)