Сінеш
Сі́неш (порт. Sines; МФА: [ˈsi.nɨʃ][1], Сіниш) — муніципалітет і місто в Португалії, в окрузі Сетубал. Розташований у південно-західній частині країни, на березі Атлантичного океану, на теренах історичної португальської провінції Ештремадура. Належить до Сетубальської діоцезії Католицької Церкви в Португалії. Права міського самоврядування має з 1362 року. Поділяється на 2 парафії. За адміністративним поділом чинним до 1976 року був складовою провінції Нижнє Алентежу. Площа муніципалітету — 203,30 км²
Сі́неш | |||
---|---|---|---|
| |||
Сінешська фортеця | |||
Країна: | Португалія | ||
• Регіон: | Алентежу | ||
• Провінція: | Нижнє Алентежу | ||
• Округ: | Сетубал | ||
Площа: | 203.30 км² | ||
Населення: | 14 238 ос. (2011) | ||
• Густота: | 70,03 осіб/км² | ||
Самоврядування: | 1362 | ||
Індекс: | 7520 | ||
Часовий пояс: | UTC+0, +1 (влітку) | ||
Код LAU: | 1513 | ||
Офіційний сайт | |||
, населення муніципалітету — 14238 ос. (2011); густота населення — 70,03 осіб/км² . Патрон — Спаситель. Святковий день муніципалітету — 24 листопада. Поштовий індекс — 7520. Код місцевої адміністративної одиниці — 1513. Складова статистичного регіону Алентежу.
Географія
Сінеш розташований на заході Португалії, на південному заході округу Сетубал.
Сінеш межує на півночі та сході з муніципалітетом Сантіагу-ду-Касен, на сході — з муніципалітетом Одеміра. На заході омивається водами Атлантичного океану.
Атлантичне узбережжя муніципалітету належить до природного заповідника Південно-західного Алентежу і Вісентінського узбережжя (порт. Parque Natural do Sudoeste Alentejano e Costa Vicentina).
Історія
Відомо, що за часів Римської імперії місто називалося Сінус. Є підтвердження перебування у регіоні вестготів та вандали. На початку 13 століття місто було остаточно завойоване у маврів і передане Ордену Сантьяго, що базувався у місті Сантіягу-ду-Касен.
1362 року португальський король Педру I надав Сінешу форал, яким визнав за поселенням статус містечка та муніципальні самоврядні права.
За найпоширенішою версією (інша — Відігейра), саме у Сінеші у 1469 році народився відомий португальський дослідник і мореплавець Васко да Гама, який відкрив морський шлях до Індії довкола Африки. Це стало одним з найважливіших відкриттів у всій історії людства, адже саме з Індії постачалися прянощі, шовкові тканини, ювелірні вироби і слонова кістка. В нагороду за ці відкриття король Мануел І передав Сінеш Васко да Гама в спадковий феод.
Сучасна історія Сінеша пов'язана з будівництвом морського комерційного порту, що дало імпульс його швидкому розвитку починаючи з 1971 року. Статус міста з 12 липня 1997 року.
Населення
Кількість мешканців[2] | ||||||||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
1864 | 1878 | 1890 | 1900 | 1911 | 1920 | 1930 | 1940 | 1950 | 1960 | 1970 | 1981 | 1991 | 2001 | 2011 |
3 148 | 3 363 | 3 580 | 3 988 | 4 808 | 5 586 | 7 666 | 8 859 | 9 534 | 8 866 | 7 550 | 12 075 | 12 347 | 13 577 | 14 238 |
Економіка, побут, транспорт
Економіка муніципалітету представлена нафтопереробним заводом, сільським господарством, торгівлею, транспортом, рибальством і туризмом (пляжі громади Порту-Кову).
Серед архітектурних пам'яток особливе місце займає фортеця Сінеша (порт. Castelo de Sines) і фортеця збудована на острові Персика (порт. Forte do Pessegueiro). Острів розташований біля Порту-Кову і відноситься до природного заповідника Південно-західного Алентежу і Вісентінського узбережжя.
Місто як і муніципалітет в цілому має добре розвинуту транспортну мережу, з'єднане з Лісабоном та Алгарве платною швидкісною автомагістраллю А-2, з містом Сантьяґу-ду-Касень — автомобільною дорогою IP-8, має залізничну станцію.
Галерея
- Мальовничі пасовища в Порту-Кову
- Типовий для регіону одноповерховий будинок
- Острів Персика (порт. острів do Pessegueiro)
Примітки
- European Portuguese: Convert Text to IPA Transcription (довідка).
- Instituto Nacional de Estatística (Recenseamentos Gerais da População)
Джерела
- Sines Portugal: diccionario historico, chorographico, heraldico, biographico, bibliographico, numismatico e artistico / E. Pereira, G. Rodrigues. — Lisboa : J. Romano Torres, 1912. — Vol. VI. — P. 976-977.