ТВ-26 «Лемко»

У червні 1944 року, коли німецько-радянський фронт зупинився на околицях Львова, Володимир Щигельський-«Бурлака» через свого заступника Івана Козьоринського отримав зв'язок з ОУН-Б. У розпорядженнях, ймовірно, від заступника проводу ОУН на Закерзонні, Василя Галаси-«Орлана» вказувалось не відступати з німцями, а відійти разом з поліційною станицею Медики, якою він командував, до Бандрівських лісів. Тоді ж, у червні 1944 року він особисто зустрівся з військовим референтом ОУН Яковом Чорнієм-«Ударником» та, дещо пізніше, з Василем Галасою.[1]

25 червня 1944 року Володимир Щигельський разом зі своїми підлеглими та озброєнням вирушили у напрямку Устриків Долішніх та через Бандрівські ліси до Устриків Горішніх. За час маршу загін «Бурлаки», що налічувала 10 осіб, зросла, завдяки добровольцям, до кількості 100 осіб.[2]

На 1 серпня 1944 року у Ямні Горішній була оголошена збірка добровольців. Напередодні сюди з сіл Трійця, Долішня, Арламова прибула група з близько 30 осіб. Приєднались до них також одна чота, яка раніше вже пройшла загальний вишкіл у Карпатах та підстаршинський у Чорному лісі в околицях Станіславова. Новостворена сотня нараховувала близько 180 осіб, серед яких також близько 10 дівчат — санітарів та розвідниць. Тимчасовим командиром сотні став командир під псевдо «Лис» (прізвище невідоме).[3]

Відповідно до наказу, 2 серпня, сотня вирушила маршем на Лемківщину, де новобранці мали пройти військовий вишкіл. Маршрут пролягав через села Грозьова-Лімна-Ліщава Горішня-Копці-Кузьмина-Малий Борисів-Креців-Рогатинка-г. Дубрівка-Березки-Тирява Волоська-Станькова-Ракова-Пашова-Коринець-Ванькова-Руденки-м. Лісько-р. Сян-Вільхова-Бахлава-Середнє-Бережниця Нижня-Журденка-Загочів'я-Середнє Велике-Балигород[4].

У цей час в околицях Балигорода уже таборувалась велика група під командою Володимира Щигельського, під тимчасове командування якого підпорядкувалася сотня «Лиса».

У Вислоці Великому було сформовано новозорганізованою сотнею під командуванням «Євгена». У кінці липня 1944 року, після втечі з німецької тюрми у Кракові, до сотні також приєднався поручник Василь Мізерний-«Рен».

У липні 1944 року в околицях Команчі під керівництвом Василя Шишканця-«Біра» була організована група добровольців, до якої долучилися українські поліціанти з довколишніх станиць. Протягом маршу на схід до них долучились менші боївки ОУН.[5]

У Жерниці Вижній відділ Володимира Щигельського зустрівся з Мирославом Онишкевичем-«Орестом», на той час заступником командира Військової Округи УПА «Буг». Він на особистій зустрічі з Щигельським закріпив за ним командування новосформованим відділом. Тоді ж Володимир Щигельський прибрав собі повстанське псевдо «Бурлака».

5 серпня 1944 року у селі Гучвиці сотня «Бурлаки» зійшлася з двома сотнями новобранців під командою «Лиса» та «Біра». Після цього Мирослав Онишкевич провів реорганізацію всіх відділів, зробивши з них три сотні по 70 вояків у кожній. Володимира Щигельського було призначено командиром куреня до складу якого входили його сотня, сотні «Біра» та «Пугача» (Володимира Качора).[6]

Вже наступного дня новосформований курінь отримав завдання виконати акцію проти польських бойовиків у місті Балигород. Після її виконання відділ відступив до села Стежниця, біля якого відбувся бій повстанців із радянськими партизанами, в результаті якого упівці понесли перші втрати — 6 вбитих.

У селі Жерниця Вижня до куреня приєдналася група (близько 100 осіб) під командою окружного провідника Служби Безпеки «Лугового». Разом з ним прийшов, знайомий Щигельському з часів Карпатської Січі та Перемиської поліційної школи, Василь Мізерний-«Рен». 7 серпня було проведено нову реорганізацію відділів, з яких створено три сотні. «Бурлака» залишився командиром другої сотні, натомість командування куренем передано «Ренові».[7]

Підшукував найбільш догідний для вишколу лісовий масив в околицях сіл Ступосани-Насічне, так зване Букове Бердо, і туди завів свої сотні. Вже в короткому часі командир Рен нав'язав контакт з командою Тактичного Відтинка УПА. Головна Команда УПА затвердила командира Рена на пості курінного та поручила йому перевести всі потрібні персональні зміни й вишколювання куреня.

Зважаючи на те, що більшість новобранців не мала військового вишколу, було вирішено провести в Карпатах вишкілький табір. Місце для нього на полонині Букове Бердо (висота 1335 метрів) обрав сам Василь Мізерний. Обрано воно було дуже розумно з тактичного погляду, оскільки було важкодоступним і створювало чудові умови в разі ворожого нападу. У цьому місці 18 серпня 1944 року було закладено вишкільний табір, який пробув тут до 24 вересня.

Після того як курінь був підготовлений і став цілком сформованою боєздатною одиницею Василь Мізерний-«Рен» вислав представників до командування Дрогобицької Військової Округи УПА «Маківка», які повинні були отримати подальші інструкції. До складу делегації, поряд з курінним ад'ютантом Василем Шишканенцем-«Біром», увійшли сотенним «Бурлака», «Бульбою» (прізвище невідоме) та курінний лікар Модестом Ріпецьким-«Гориславом». Делегація прибула до штабу ВО, що дислокувався тоді в околицях Турки, 15 вересня 1944 року. Прийняв їх особисто командир ВО «Маківка» Іван Белейович-«Дзвінчук». Вислухавши повстанців, він передав «Рену» наказ переходити фронт, рухаючись у тил Червоної армії, уникаючи боїв з нею.[7]

25 вересня 1944 року, Лемківський загін у кількості понад двох тисяч бійців, вирушив у Карпатський рейд на Станіславівщину.