Грозьово

Гро́зьово (Грозова) — село в Україні, у Самбірському районі Львівської області. Орган місцевого самоврядування — Грозівська сільська рада. З 2020 року — Стрілківська сільська рада.

село Грозьово
Герб Грозьова Прапор Грозьова
Країна  Україна
Область Львівська область
Район/міськрада Самбірський район
Рада Грозівська сільська рада. Очильник: Поліжак Федір Кирилович (з 2012 року)
Основні дані
Засноване 7 липня 1492
Населення 690
Площа 1,309 км²
Густота населення 527,12 осіб/км²
Поштовий індекс 82093
Телефонний код +380 3238
Географічні дані
Географічні координати 49°18′40″ пн. ш. 22°48′38″ сх. д.
Середня висота
над рівнем моря		 564 м
Водойми р. Мшанець (Мшанка)
Найближча залізнична станція Лопушанка-Хомина
Відстань до
залізничної станції		 13 км
Місцева влада
Адреса ради 82093, Львівська обл., Самбірський р-н, с. Грозьово
Карта
Грозьово
Грозьово
Мапа

 Грозьово у Вікісховищі

Чисельність населення с. Грозьово, 2021.

Назва

Автентична назва села — «Грозова». 1989 р. селу надали сучасну назву.[1]

Розташування

Село тягнеться майже на 4 км вздовж північно-східного підніжжя гори Маґури-Лімнянської (1022 м над р. м.), яка є найвищою на Старосамбірщині.

Історія

На околиці села в урочищі Замчище є земляні вали — залишки укріпленого городища, яке існувало тут ще в XI столітті. Це укріплене військове городище в Грозьовій захищало прадавній шлях через Карпати «Руський путь». Саме цим шляхом, вверх по Дністру у 1594 році рухався татарський загін. За історичними даними і переказами, на околиці села Дністрик в урочищі Посіч відбувся бій з татарами. Бій був нерівний і багато горян було посічено (звідси і назва урочища)[2].

У 1928 р. населення села становило 1 141 особу, серед яких було 185 школярів та 5 родин євреїв.

У 2001 р. тут проживало 690 осіб.

Пам'ятки

Церква

Пам'ятка ар­хітектури — церква, збудована у 1795 році.[2]

У селі є церква Богоявлення, збудована 1817 р. Спочатку місцевий пан задумав поставити римо-католицький костел. Коли були готові мури і покрито бляхою дах, пан передумав робити тут костел, адже в околиці не було багато католиків та й ксьондза доводилось би привозити аж зі Самбора. Тому пан вирішив продати споруду місцевій греко-католицькій громаді. Селяни погодилися, після чого свою дерев'яну церкву вони продали в село Бусовисько, а муровану будівлю переобладнали під церкву. Тому тепер будівля ззовні нагадує костел, а всередині є церквою.

Пам'ятники
  • Біля підніжжя гори Магура-Лімнянська є залізний хрест на місці колишньої криївки де розстріляли 21 повстанця. Усі вони поховані коло храму Богоявлення Господнього в братській могилі.
  • На вершині Магури Лімнянської встановлений пам'ятник на могилі бійцям Радянської армії, які загинули під час штурму вершини 22 вересня 1944 року. В основному це були вихідці із Львівської та Станіславської областей, які були щойно мо­білізовані до складу Станіславської стрілецької дивізії[2].

Відомі люди
  • Михайло Флюнт — греко-католицький священик, з 1881 по 1886 рр. був адміністратором місцевої церкви, з 1886 по 1902 — парохом[3].
  • Василь Сиґінь — селянин, перший пробудитель краю, в народі відомий як "Сиґінь-Монах". 1870-х рр. він побував у Почаєві і повернувся з купою книг церковнослов'янською та російською мовами, а також духовним саном, який офіційні органи влади не визнавали, оскільки Російська імперія вважалася ворожою державою. Сиґінь перший почав вчити дітей церковнослов'янської грамоти, бо доти населення було неписьменним.
  • Копач Іван — український релігійний і громадський діяч, педагог, мовознавець, літературознавець, доктор філософії, професор.

Цікаві факти

У 1880-х роках. Іван Франко разом з Антоном Березинським кілька разів відпочивав у с. Грозьово у місцевого греко-католицького пароха о. Михайла Флюнта, з яким часто ходив на полювання[4][5].

Джерела

Посилання
  1. Картка постанови
  2. ДОРОГАМИ І СТЕЖКАМИ ІВАНА ФРАНКА. lib.if.ua. Процитовано 3 серпня 2021.
  3. Михайло Флюнт нар. 1846 - Родовід. uk.rodovid.org. Процитовано 29 червня 2021.
  4. СІЛЬСЬКІ ФЕРІЇ РОДИНИ ІВАНА ФРАНКА. Франко:Наживо/Franko:Live (укр.). 11 липня 2017. Процитовано 29 червня 2021.
  5. Флюнт, З (1956). Мої спогади про д-ра Івана Франка / З. Флюнт // Франко у спогадах сучасників / Упоряд. О.І. Дей та Н.П. Корнієнко. (українською). Львів: Книжково-журнальне видавництво. с. 221–222.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.