Танджа (вітрило)

Двощогловий ланонг з вітрилами танджа. Рафаель Монлеон (1890 р.)

Вираз «вітрило танджа» — це буквальний переклад малайського «layar tanja» (layar з малайської — «вітрило»). Залежно від регіональних особливостей та місцевих мов, цей тип вітрил також називають танджак, танжа, танджонг, або танджунг. Мандари називають його сомбаль-танджак, тому що при пориві вітру нижня частина вітрила (пелонг) робить «матанджак» (букв. «удар»)[1][5]. У колоніальних британських записах ці вітрила іноді позначаються як «lyre tanjong», що є помилковим написанням layar tanja[6].

Боробудурський корабель. о. Ява, VIII ст. Різьблення на камені

Чотири типи кораблів з султанату Бантен — усі з вітрилами танджа. Johann Israel de Bry (1565—1609)

Зазвичай вважається, що ранні контакти арабських мореплавців з австронезійськими народностями в Індійському океані призвели до появи у арабів трикутних косих арабо-латинських вітрил і що арабські кораблі, в свою чергу, вплинули на появу у австронезійців прямокутного косого вітрила танджа[7]. Однак не всі історики згодні з цією думкою і існує багато інших гіпотез походження косих вітрил. Джонстоун, Шаффер і Хурані вважають косий тип вітрил незалежним місцевим винаходом народів Малайського архіпелагу, який пізніше був адаптований арабами, а через них європейцями, що призвело до появи косих латинських та арабо-латинських вітрил[8]^:13[3]^:102-103[9]^:191-192. В той же час Лінн Уайт в своїх дослідженнях робить протилежний висновок і вважає, що і арабські і індійський косі вітрила насправді є адаптацією косих латинських вітрил португальських кораблів (каравел), які з'явились в цьому регіоні лише після відкриття морського шляху до Індії експедицією Васко да Гама у 1498 році.[10] На думку Х.Варінгтона Сміта, малайське вітрило танджа постало внаслідок розвитку і удосконалення примітивного чотирикутного вітрила з верхнім та нижнім рейком. Малайці розвернули вітрило вздовж човна, нахилили його передню частину вниз та завели галсовий нок нижнього рейка прямо на палубу, що призвело до появи підіймальної сили і змусило працювати вітрило за принципом «авіакрила»[11].

Кора-кора з о.Хальмахера (Молуккські о-ви) з вітрилом танжа. Фото 1920-х років

У храмі Боробудур на острові Ява зберіглось вісім кам'яних барельєфів кораблів, що датуються VIII ст. З них п'ять човнів є двощогловими кораблями з вітрилами танджа[12][13]. На сьогодні боробудурські кораблі є найдавнішим відомим прикладом суден з цим типом вітрил.

Вітрило танджа можна відрізнити по їх «окантованому» нижнім і верхнім рейком косому дизайну. Вітрило має асиметричну форму і розтягується рейками скорше в сторони, а не зверху вниз як у випадку люгерних вітрил. Навігація за допомогою вітрила танджа здійснюється як шляхом зміни «кута атаки» вітрила (тобто зміною кута між площиною вітрила та напрямком вимпельного вітру: «вліво-вправо») так і шляхом зміни положення вітрила щодо горизонтальної поверхні (тобто зміною кута нахилу навітряних кінців рейок «вверх-вниз»).

Гарай. Малюнок Рафаеля Монлеона (1890)

Каное-тримаран з Сулавесі, озброєне вітрилом Танджа

Гарай «Тартар» з султаната Сулу, що використовувався Томасом Форестом у його експедиції в Нову Гвінею в 1774 році

Ван Чень (萬震), в своїй книзі «Дивовижні речі з півдня» (南州異物志), написаній в ІІІ ст. н. е., дав опис великих кораблів з країни К'ун-лун (Ява або Суматра), які називались «к'ун-лун по» (або «к'ун-лун бо»). Він описує їх вітрила наступним чином:

Чотири вітрила не розташовані "обличчям" вперед, а розміщені навскіс і розташовані так, що всі вони можуть бути закріплені під певними кутами, щоб усі вітрила отримували вітер і розподіляти його між собою. Ті вітрила, що знаходяться позаду, отримують потік вітру від вітрил, що знаходяться невітряніше і передають його з одного на інше, щоб усі вони отримали зиск від сили вітру. Якщо вітер стає занадто сильний, (моряки) зменшують або збільшують поверхню вітрил відповідно до умов. Ці скісні вітрила, що дозволяють передавати силу вітру від одного вітрила до іншого допомагають вирішити проблему високих щогл, які в такому випадку не потрібні. Таким чином ці кораблі пливуть, не уникаючи сильного вітру та високих хвиль, за допомогою яких вони можуть досягти великої швидкості.

— Ван Чень, "Дивовижні речі з півдня"[14][15]^:262

Традиційно вітрила виготовлялися з плетених натуральних волокон рослин, таких як пандан, цукрова пальма та подібних. Часто вітрило формувалось з окремих квадратних складових, розміром приблизно 40х40 см. Кожна частина кріпилась до сусідньої з формуванням накладного шва шириною в один сантиметр. Шов стику між окремими клапотями перешкоджав розширенню можливих розривів, крім того пошкоджену складову вітрила можна було легко замінити[16].

Падекаванг з Макассара з вітрилом танджа. Фото

Падекаванг з Сулавесі з зібранами та розгорнутими вітрилами танджа Ілюстрація 1863 року

Більшість типів вітрильних суден Південно-Східної Азії та інших регіонів, населених австронезійцями використовують вітрило танджа.

До типів суден з Південно-Східної Азії, що використовують вітрила танджа, відносяться:

Балангай • Бенава • Боробудурський корабель • Джонг • Джуанга • Гарай • Какап • Каракоа • Келюлюс • Кора-кора • Яванська джонка • Ланкаран • Ланонг • Майанг • Падеваканг • Паджала • Пангаджава • Паторані • Пенкаланг • Пераху

Танджа є унікальним вітрилом з тої точки зору, що воно близько споріднене з більшістю інших відомих в світі типів вітрил самих різних конструкцій. З однієї сторони танджа по формі дуже нагадує прямі вітрила, і, наприклад, за будовою майже ідентичне першим відомим в історії прямим вітрилам — вітрилам єгипетських кораблів. З іншої сторони — функціонально танджа використовується як косе вітрило, і в цьому плані воно дуже схоже на люгери або гафельні вітрила і майже ідентичне люгеру з балансиром. Вітрило танджа також дуже близьке за будовою та функціоналом до джонкових вітрил і якщо і відрізняється від останніх, то переважно лише внутрішньою структурою самого вітрила. Якщо у вітрила танджа забрати нижній рейок, залишиться один крок до створення латинського або арабського вітрила і навпаки — якщо звести разом кінці рейок з однієї сторони вітрила танджа, ми отримаємо вітрило типу «крабова-клішня». Навіть з назв, які даються вітрилу танджа в різних джерелах — «нахилене пряме вітрило» або «чотирикутне косе вітрило» видно, що дослідники не можуть визначитись, чим є насправді вітрило танджа — прямим вітрилом, що використовується як косе, чи косим вітрилом, ідентичним за формою прямому.

Винахід цього типу вітрил зробив можливим плавання навколо західного узбережжя Африки завдяки його здатності йти крутіше до вітру[17]^:191-192. Як зазначає Дж. Хурані:

Двощогловий балангай з Філіппін Малюнок Рафаеля Монлеона (1890)

Малайці також першими застосували люгерне вітрило з балансиром, винахід світового значення. Збалансований люгер — це чотирикутне вітрило, встановлене вздовж діаметральної площини судна з нахиленою донизу передньою шкаториною. Кут їх орієнтації відносно діаметральної площини судна може змінюватись, що дає можливість йти під різними кутами до зустрічного вітру і, таким чином, змінюючи галси зигзагоподібно при необхідності рухатись прямо проти вітру. Через те, що вітрила нахилені вперед, здалеку вони можуть здатись трикутними… Отже, цілком імовірно, що малайський збалансований люгер став прообразом для косого трикутного вітрила, яке було розроблене мореплавцями, що жили по обидва боки від малайців — полінезійцями зі сходу та арабами з заходу. Точний час, коли полінезійці та араби почали використовувати косе вітрило залишається невідомим, але, здається, це відбулось в останні століття до н. е. Відомо, що араби плавали на судах в Індійському океані вже в першому столітті нашої ери. Схоже, що і вони і полінезійці в той час вже використовували косі вітрила[3] :102-103[18] :13

Саме на цих вітрилах австронезійці досягли Мадагаскару на східному узбережжі Африки, в VIIІ столітті Гани на її західному узбережжі[19], і, як дехто припускає, могли на яванських джонках досягти Нового Світу ще в 1420 році[20][21].

• Косе вітрило
• Крабова клішня
• Люгерне вітрило

Реконструкція падекаванга з бушпритом і носовим вітрилом

Трищогловий яванський джонг з Бантену. Малюнок 1610 р.

• Blue, Lucy; Hocker, Frederick M., Englert, Anton (2003) Connected by the Sea: Proceedings of the Tenth International Symposium on Boat and Ship Archaeology, Denmark 2003. Oxbow Books, 31 març 2016 –. ISBN 978-1-78570-369-0
• Dick-Read, Robert (2005). The Phantom Voyagers: Evidence of Indonesian Settlement in Africa in Ancient Times. Thurlton.
• Folkard, H.C. (1863). The Sailing Boat: A Treatise on English and Foreign Boats. Longman, Green, Longman, and Roberts.
• Haryadi, Rohmat (13 November 2017). «Padewakang the Spice Ship of Nusantara». Gatra. Retrieved 20 June 2018.
• Hawkins, Clifford W. (1982). Praus of Indonesia. Nautical Books.
• Hourani, George Fadlo (1951). Arab Seafaring in the Indian Ocean in Ancient and Early Medieval Times. New Jersey: Princeton University Press.
• Hussin, Nordin (2007). Trade and Society in the Straits of Melaka: Dutch Melaka and English Penang, 1780—1830. NUS Press. ISBN 978-9971-69-354-1.
• Johnstone, Paul (1980). The Seacraft of Prehistory. Cambridge: Harvard University Press. ISBN 978-0674795952.
• Liebner, Horst (November 1992). Remarks on the terminology of boatbuilding and seamanship in some languages of Southern Sulawesi. Indonesia Circle. School of Oriental & African Studies. Newsletter. 21
• Mahdi, Waruno (1999). «The Dispersal of Austronesian boat forms in the Indian Ocean». In Blench, Roger; Spriggs, Matthew (eds.). Archaeology and Language III: Artefacts languages, and texts. One World Archaeology. 34. Routledge. ISBN 0415100542.
• Pearce, Charles E.M., Pearce F. M. (2010) Oceanic Migration: Paths, Sequence, Timing and Range of Prehistoric Migration in the Pacific and Indian Oceans. Springer Science & Business Media, 17 juny 2010 –. ISBN 978-90-481-3826-5.
• Reid, Anthony (2000). Charting the Course of Early Modern Southeast Asia. Silkworm Books. ISBN 9747551063.
• Shaffer, Lynda Norene (1996). Maritime Southeast Asia to 1500. M.E. Sharpe.
• Smyth, H. Warington (May 16, 1902). «Boats and Boat Building in the Malay Peninsula». Journal of the Society of Arts. 50 — via JSTOR.
• Strange Things of the South, Wan Chen, from Robert Temple Manguin, Pierre-Yves (1993). «Trading Ships of the South China Sea. Shipbuilding Techniques and Their Role in the History of the Development of Asian Trade Networks». Journal of the Economic and Social History of the Orient.
• White, Lynn (1978), «The Diffusion of the Lateen Sail». Medieval Religion and Technology. Collected Essays, University of California Press.