Тартуський мирний договір між РСФРР та Естонією

Тартуський (Юріївський)[1][2] мирний договір між РСФРР та Естонією (ест. Tartu rahu), — угода, укладена між Радянською Росією й Естонією 2 лютого 1920 року у місті Тарту, після завершення бойових дій Естонської визвольної війни, під час якої Збройні сили Естонської Республіки за сприяння Північно-Західної армії, Британського військово-морського флоту, фінських, шведських і данських добровольців протистояли на північно-західній території колишньої Російської імперії збройним силам Радянської Росії (з листопада 1918 до грудня 1919 року).

Російсько-естонський кордон за договором
Доручення, видане Леніним Іоффе на представлення інтересів РСФРР на підписанні договору

2 лютого 1920 року на мирній конференції у місті Тарту глави делегацій Естонії — Яан Поска, та Росії — Адольф Йоффе підписали договір, за яким Радянська Росія відмовилась від будь-яких прав на Естонію та першою визнала де-юре Естонську Республіку. Перший міжнародний мирний договір, укладений Радянською Росією під час Громадянської війни сприймався як «прорив» міжнародної блокади Радянської Росії[3]

Договір було ратифіковано ВЦВК Радянської Росії вже 5 лютого 1920 року, Установчими зборами Естонської Республіки — 13 лютого того ж року[3].

Історія

13 квітня 1919 року ЦК РКП(б) ухвалив рішення звернутись до Естонії з мирними пропозиціями. 15 та 25 квітня радянські мирні ініціативи за посередництва угорського уряду були передані Естонії, але відповіді на них отримано не було.

20 червня на засіданні естонської делегації в Парижі (де у той час відбувалась мирна конференція) перевагу мала думка про те, що для досягнення визнання власної самостійності Естонія мала йти іншим шляхом, а саме — укласти мир з Радянською Росією.

31 серпня 1919 року Народний комісаріат закордонних справ Російської СФРР знову звернувся до естонського уряду з пропозицією щодо мирних перемовин. 5 вересня Естонія погодилась розпочати мирні перемовини з РСФРР. Вони почались 17 вересня 1919 року у Пскові, та невдовзі припинились через наступ армії Денікіна на Москву.

5 грудня у місті Тарту відкрилась радянсько-естонська мирна конференція, де відновились перемовини. 31 грудня було підписано перемир'я між Радянською Росією й Естонією.

Основні положення

Відповідно до договору до Естонії, окрім земель на захід від річки Нарва, відійшли також:

Сторони зобов'язались не допускати на своїй території діяльності ворожих до іншої країни сил. З урахуванням того, що до моменту підписання договору в Естонії вже була інтернована Північно-Західна армія під командуванням Юденича, РСФРР у подальшому розпустила дивізію Естонських червоних стрільців, що воювала на Південному фронті. Естонці, які проживали в РСФРР, та росіяни в Естонії отримували можливість повернутись на батьківщину.

За Тартуським договором Естонія звільнялась від будь-яких зобов'язань перед РСФРР, від боргових та інших зобов'язань перед Російською імперією. РСФРР передавала Естонії частину золотого запасу Російської імперії у розмірі 11,6 тонни золота (15 мільйонів рублів золотом), а також певне рухоме й нерухоме майно, що належало російській казні[3]. Російська СФРР отримувала право на лісову концесію на території РСФРР площею 1 мільйон десятин.

Примітки
  2. Н. М. Межевич, «Российско-Эстонская граница: История формирования и современное значение для развития Северо-Запада России», Псковский регионологический журнал, 2007, № 4, стор. 139
  3. Корнатовський М. А. Боротьба за Червоний Петроград = Борьба за Красный Петроград. — Москва : АСТ, 2004. — (Военно-историческая библиотека) — 5 000 прим. — ISBN 5-17-022759-0.
  4. Карта адміністративного поділу Естонії. 1922. Архів оригіналу за 13 липня 2012. Процитовано 30 березня 2015.
  5. Фрагмент карти адміністративного поділу Естонії. 1930-ті

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.