Таїров Олександр Якович

Майбутній театральний режисер народився в єврейські родині в Україні в місті Ромни. Син викладача в Полтавській губернії, як і низка емоційних гімназистів, закохався в театр, брав участь в аматорських виставах.

За примусом батьків подався по закінченні гімназії не в актори, а влаштувався на юридичний факультет Київського університету ім. Св. Володимира. Брав участь як актор в виставах київських театрів. Згодом покинув Київ і влаштувався в Петербурзький університет на юридичний факультет і водночас потрапив в театральну трупу Всеволода Мейєрхольда.

Експерименти Мейєрхольда не задовольнили, бо в Олександрі народжувалась власна особистість. Як режисер навіть поставив «Гамлета» Шекспіра і закінчив 1913 року Петербурзький університет. В період пошуків себе раптово забажав покинути театр і почати життя наново.

Перебрався на житло в Москву, де розпочав адвокатську практику. В Москві не зумів жити без театру і покинув тепер вже адвокатуру. Поставив дві перші вистави в Москві в так званому Вільному театрі. Але театр протримався економічно лише один сезон.

Актори і новий режисер не волали такого кінця і на уламках Вільного — ініціювали створення нового театру.

Олександр Таїров зустрів Алісу Коонен в недовгий час праці Вільного театру. Саме вона 1914 р. звернула увагу на порожній особняк на Тверському бульварі в Москві. Таїров оглянув особняк і зрозумів, що парадні зали колись приватного житла не підходять для театру, до того ж, їх було гріх ламати. Але приміщення приємне і до нього можна прибудувати театральну залу і сцену. Так і зробили. Так виник невеликий і затишний Камерний театр Таїрова.

Наприкінці 1917 року нова, більшовицька влада примусила акторів покинути приміщення. Лише захист наркома просвіти Луначарського сприяв поверненню театральної трупи в приміщення і навіть виділив гроші на переобладнання сцени.

Камерний театр відкрили 14 грудня 1914 року постановкою старовинної п'єси «Сакунтала» (Шакунтала) Калидаси, створеної в Середньовічній Індії. Головну героїню, чисту і наївну дівчину, грала Аліса Коонен. Але театр розпочав власний шлях у розпал 1-ї світової війни …

Таїров прагнув підвищеної майстерності, тяжів до репертуару романтичного та трагедійного, до легендарних чи літературних сюжетів, до показу сильних, а то і всепоглинаючих почуттів героїв, котрі були здатні переробити їх життя чи покласти йому край. Він записав :

Ми прагнули мати невелику камерну аудиторію власних глядачів… Ані до камерного репертуару, ані до камерних постановок чи до камерного виконання ми ніяк не йшли — навпаки і більш того, за сутністю наших прагнень всі вони були ворожі нашим думкам і нашим пошукам [2]

.

Камерним, невеликим за розмірами — було лише приміщення його театру.

Молодий і завзятий Олександр Таїров діяльно проштовхував рекламу власного театру. Він організував « Товариство друзів Камерного театру», друкував журнал російською «Мастерство театра», газету «7 днів Камерного театру», заснував клуб «Эксцентрион», а згодом і студію, котра стане пізніше державним театральним училищем. Його уважно слухав більшовицький нарком просвіти і сам трохи драматург Анатолій Луначарський (1875–1933), котрий і не давав нищити заклад Таїрова своїм друзям-більшовикам, поки був живий.

Камерний театр був відомий власною стилістикою та красою сценічних костюмів. Художники Камерного театру були майстрами костюмів різних стилістик, витрачаючи на створення костюмів час і пізнання, винахідливість і досвід, смак і майстерність. Адже Таїров оголосив :

... костюм — це друга оболонка актора, це щось невід'ємне від його сценічної сутності, це візуалізація його сценічного образа, котра розчиняється в ньому як в тій пісні, де не можливо викинути чи замінити жодного слова, жодного штриха без одночасного паплюження всього образа.

Як етнічний єврей і театральний діяч радянської країни, Олександр Таїров брав участь в Єврейському антифашистському комітеті. 1945 року його нагородили орденом Леніна у зв'язку із тридцятирічним ювілеєм Державного Камерного театру.

Політична ситуація в країні погіршена у зв'язку із поверненням з-за кордону низки радянських офіцерів і вояків, котрі відвідали закордонні країни і побачили значні економічні успіхи без комуністичного керівництва і без плутаної комуністичної ідеології. В СРСР розпочата нова хвиля політичних переслідувань і репресій, на той час проти військових і діячів літератури. 26 серпня 1946 року сталінський уряд оприлюднив постанову ЦК ВКП(б), котра практично заборонила вистави закордонних п'єс і твори закордонної драматургії[3]. А 1949 р. Камерний театр Таїрова силомиць ліквідували.

1950 року в приміщенні Камерного театру роблять ремонти і віддають приміщення під Московський драматичний театр імені О. С. Пушкіна, в штаті якого для Таїрова не передбачено місця роботи. Його примусово роблять безробітнім і виключеним з театрального життя радянської столиці. Старість і очікування репресій спричинили божевілля Таїрова, якого пам'ятають тривожно блукаючим по вулицям Москви у пошуку афіш знищеного комуністичним урядом Камерного театру.

• «Сакунтала» Калидасы
• «Безумный день, или Женитьба Фигаро», Бомарше
• «Покрывало Пьеретты» Шницлера
• «Фамира Кифаред», И. Ф. Анненский
• «Саломея», Оскар Вайльд
• «Адриенна Лекуврер»
• «Принцесса Брамбилла» — по пьесе Гофмана
• «Король-Арлекин»
• «Ящик с игрушками»
• «Благовещенье» — по пьесе Поля Клоделя, в главной роли Алиса Коонен.
• «Ромео и Джульетта»
• «Опера нищих» [по пьесе «Трёхгрошовая опера» Бертольда Брехта — первая постановка в СССР.
• «Богатыри» — опера — фарс А. П. Бородина
• Расин, «Федра»
• Островский, «Гроза»
• «Негр»
• «Любовь под вязами»
• «Египетские ночи». Фрагменты одноимённого произведения А. С. Пушкина
• «Оптимистическая трагедия», Вишневский В. В., 1933 г.

Таїров ставив п'єси укр. авторів: «Патетичну сонату» М. Куліша (1931), «Невідомі солдати» Л. Первомайського (1932), «Думу про Британку» Ю. Яновського, «Фронт» О. Корнійчука.

Помер в Москві. Дружина, Аліса Коонен пережила чоловіка на двадцять п'ять років. Обоє поховані на Старому Новодівочому цвинтарі в одній могилі.

Режисер та негаразди Камерного театру Таїрова відійшли у історію. Трагічним подіям життя театру, життю і творчості Таїрова та Аліси Коонен присвячено декілька статей в періодичних виданннях[4], їм присвятив власний кінофільм режисер Борис Бланк (2004 рік.)

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
• Таиров А. Я. О театре / Ком. Ю. А. Головашенко и др. М.: ВТО, 1970. 603 с.
• Берковский Н. Я. Таиров и Камерный театр // Берковский Н. Я. Литература и театр: Статьи разных лет. М.: Искусство, 1969. C. 305–393.
• Головашенко Ю. А. Режиссерское искусство Таирова. М.: Искусство, 1970. 352 с.
• Державин К. Н. Книга о Камерном театре: 1914–1934. Л.: Художественная литература, 1934. 240 с.
• Зноско-Боровский Е. А. Таиров // Зноско-Боровский Е. А. Русский театр начала XX века. Прага: Пламя, 1925. C. 364–368.
• Коонен А. Г. Страницы жизни / Ред., послесл. Ю. С. Рыбакова. 2-е изд. М.: Искусство, 1985. 446 с.
• Крыжицкий Г. К. А. Я. Таиров // Крыжицкий Г. К. Режиссерские портреты / Предисл. С. А. Воскресенского. М.; Л.: Теакинопечать, 1928. C. 77-87.
• Марков П. А. О Таирове // Марков П. А. О театре: В 4 т. М.: Искусство, 1974. Т. 2. Театральные портреты. C. 76-111.
• Мейерхольд В. Э. Отзыв о книге А. Я. Таирова «Записки режиссера» //Мейерхольд В. Э. Статьи, письма, речи, беседы / Ком. А. В. Февральского: В 2 ч. М.: Искусство, 1968. Ч. 2. (1917–1939). C. 37-43.
• Пиотровский А. И. Таиров // Пиотровский А. И. Театр. Кино. Жизнь. Л.: Искусство, 1969. C. 87-89.
• Режиссерское искусство А. Я. Таирова (К 100-летию со дня рождения) / Ред. К. Л. Рудницкий. М., 1987. 150 с.
• Иванов В. Полночное солнце. «Федра» Александра Таирова в отечественной культуре // Новый мир. 1989. № 3. С. 233–244.
• Рудницкий К. Л. Русское режиссерское искусство: 1908–1917. М.: Наука, 1990. (Глава «Таиров и Камерный театр») С. 201–238.
• Титова Г. В. Творческий театр и театральный конструктивизм. СПб., 1995. (Глава «Вариант Таирова») С. 131–149.

• Михайло Левітін про Таїрова в програмі радіо «Орфей» «Интервью с дилетантом» (MP3) (рос.)

• Театр
• Репетиція
• Натхнення
• Камерний театр Таїрова
• Коонен Аліса Георгіївна
• Сталінські репресії
• Театральна завіса
• Портрет актора в ролі