Луначарський Анатолій Васильович

Анатолій Васильович Луначарський (11 (23) листопада 1875(18751123), Полтава, Російська імперія — 26 січня 1933, Ментон, Франція) — радянський державний діяч, письменник, драматург, літературний критик, мистецтвознавець, один з основоположників так званої пролетарської літератури. Брав участь в організації гуртків лівих письменників за межами Росії, в роботі Пролеткульту.

Луначарський Анатолій Васильович
рос. Анатолий Васильевич Луначарский
Народився 11 (23) листопада 1875[1][2]
Полтава, Російська імперія[1][3]
Помер 26 грудня 1933(1933-12-26)[1][3][…] (58 років)
Ментона[1][3]
·серцева недостатність
Поховання Некрополь біля Кремлівської стіни
Країна  Російська імперія
 Російська СФРР
 СРСР
Діяльність драматург, політик, письменник, дипломат, журналіст, актор, філософ, літературний критик
Alma mater Цюрихський університет
Вчене звання Список академіків АН СРСР
Знання мов російська[4]
Заклад Московський державний університет імені М. В. Ломоносова
Членство Російська академія наук і Академія наук СРСР
Посада Народний комісаріат просвіти РРФСР, Член Всеросійської ради, посол і Ambassador of the Soviet Union to Spaind
Партія Більшовики, Російська соціал-демократична робітнича партія і КПРС
Брати, сестри Q4269393?
У шлюбі з Наталія Розенельd
IMDb ID 0526101

Життєпис

Анатолій Луначарський народився в 1875 році у Полтаві, від позашлюбних стосунків дійсного статського радника Олександра Івановича Антонова (1829—1885) і Олександри Яківни Ростовцевої (1842—1914), що належала до роду Ростовцевих. По батькові, прізвище і дворянське звання отримані Луначарським од вітчима Василя Федоровича Луначарського, який усиновив його, прізвище якого, в свою чергу, — результат перестановки складів у прізвищі «Чарнолуський» (походить від дворянського роду Чарнолуські). Оскільки вітчим Луначарського був позашлюбним сином дворянина і кріпачки, при народженні він не отримав дворянства і дослужився до дворянства на державній службі. Складні сімейні стосунки матері і вітчима, невдалі спроби розлучення драматично позначилися на маленькому Анатолії: через життя на дві сім'ї і сварок матері і вітчима йому навіть довелося залишитися на другий рік в гімназії.

Вчився в гімназії в Києві, де познайомився з марксистськіми ідеями. Одним з співучнів був Бердяєв, з котрим Луначарський тоді спілкувався і дискутував на політичні теми.

По закінченню гімназії спробував поступати в Московський університет, але з причин політичної неблагонадійності йому було відмовлено. В зв'язку з цим переїхав до Швейцарії, де у 1895 р. вступив до Цюрихського університету.

1898 року приїхав до Москви, де став займатися революційною справою. Через рік був заарештований і відправлений у заслання — спочатку в Калугу, а потім у Вологду і Тотьму. 1903 Луначарський став більшовиком (у РСДРП він перебував ще з 1895).

Був членом редакцій більшовицьких газет «Пролетар», «Уперед». Працював у газеті «Нове життя». 1909 взяв участь в організації крайньої лівої антипартійної групи «Уперед»; був одним з творців партшкіл ультиматистів на Капрі та в Болоньї. На початку 1910—1910-х Луначарський — інтернаціоналіст.

Приїжджає з-за кордону в Російську імперію в 1917. Незабаром обраний членом Першого Всеросійського з'їзду Рад РСД (3—24 червня 1917) від фракції об'єднаних соціал-демократів. Увійшов у редакцію газети «Нове Життя», але незабаром був звинувачений Тимчасовим урядом у державній зраді та арештований. З 23 липня до 8 серпня перебував у в'язниці «Крести»; у цей час заочно був одним з почесних голів VI з'їзду РСДРП(б), а також був обраний кандидатом у члени Установчих Зборів. 20 серпня став керівником фракції більшовиків у Петроградській міській думі.

З серпня 1917 року працював у газеті «Пролетар» (майбутня «Правда») і в журналі «Освіта». 18 жовтня разом з Камєнєвим і Зінов'євим створив групу «правих більшовиків».

1918—1922 — представник Реввійськради у прифронтових зонах. Незабаром був призначений наркомом освіти та залишався на цій посаді до 1929, коли став головою Вченого комітету при ЦВК СРСР.

На початку 1930-х — директор НДІ літератури й мистецтва, один з редакторів Літературної енциклопедії. Був заступником голови більшовицької делегації під час конференції з роззброєння при Лізі Націй.

Помер у грудні 1933 в місті Ментона, Французька Рив'єра. Похований у Москві.

Відомі твори та їх екранізації
  • «П'ять фарсів для аматорів»
  • «Вавилонська паличка»
  • «Фауст і місто»
  • «Олівер Кромвель»

За його п'єсою «Канцлер і слюсар» в Україні створено фільм «Слюсар і канцлер» (1923).

Імені Луначарського

Примітки
  1. Дейч А. И. Луначарский // Краткая литературная энциклопедия — Москва: Советская энциклопедия, 1962. — Т. 4. — С. 448–453.
  2. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118818694 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  3. Луначарский Анатолий Васильевич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  4. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.

Джерела та література
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.