Твердий розчин

Тверді́ ро́зчини — це однорідні кристалічні або аморфні фази, що складаються з двох і більше компонентів, і які зберігають свою гомогенність при зміні співвідношення компонентів. Твердий розчин при зміні свого складу, у межах так званої ділянки гомогенності, зберігає свою початкову кристалічну структуру та однорідність. Поза межами вказаної ділянки може відбуватися розпад твердого розчину (Ексолюція).

Історична довідка

Уявлення про тверді розчини як однорідні системи твердих речовин, співвідношення між якими може змінюватись без втрати гомогенності, було введене Якобом Вант-Гоффом у 1890 році. У 1899 році Г. Розенбом увів основні типи діаграм стану подвійних систем з твердими розчинами і встановив правило про склад твердих розчинів і рідких фаз, які перебувають у стані рівноваги. У 1930-х англійський металознавець Вільям Юм-Ротері встановив, що кристалічна структура сплавів визначається співвідношеннями радіусів атомів компонентів, числом валентних електронів і різницею електронегативностей, що дозволило сформулювати правила Юм-Ротері, які визначають закономірності утворення твердих розчинів.

Типи твердих розчинів

Залежно від кристалічної будови розрізняють:

У самостійну окрему групу можна також виділити так звані тверді розчини віднімання, які за своєю природою належать до нестехіометричних дефектних фаз.

Див. також

Джерела

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.