Твердовський Осип Матвійович

На початку революцiї 1917 р. приймає участь в боях як комендант (командир) українiзованого куреня пiд Тарнополем (сучасна назва – Тернопіль), де вдруге поранений в голову. По загоєнню рани, замiсть дати зробити собi конче потрібну операцiю голови та основно лiкуватися, втiкає пiд час навали большевикiв (наступ Муравйова) зi шпиталю, продирається до Нiжина.[4] У січні 1918 організував у Ніжині разом з рідним братом Матвієм Твердовським загін для оборони УНР від більшовицьких військ Муравйова. Приєднався разом зі своїм загоном до сотні Студентського куреня на станції Крути. Під час бою під Крутами проривається крізь лави більшовиків і скривається у лісах, здійснюючи разом із товаришами партизанські набіги на загарбників. По тяжких боях виганяє большевикiв iз мiста та опановує його до приходу нiмцiв.

Після підписання Українською Центральною Радою Берестейського миру німецькі та австрійські війська розпочали визволення країни від більшовицької армії. У цей час Осип Твердовський із повстанцями займає Ніжин ще до приходу армій союзників.

Згодом вступає до Київської інструкторської школи, по закінченні якої його призначають до брацлавського полку у місто Тульчин. Там, як один iз найкращих старшин, стає командантом підстаршинської iнструкторської сотнi. Невдовзi був вiдкомандирований до 1-го київського сердюцького полку, але вiдмовився в ньому служить тому, що складався вiн майже з самих московських старшин, настроєних ворожо до українцiв, та повернувся до брацлавського полку. Пiд час протигетьманського повстання (1918) бере активну участь у боротьбi з московськими карними вiддiлами, зформованими з числа російського офіцерства.[5]

За часів Директорії УНР Осип Твердовський був заступником команданта бронепотягу «Помста» (посаду команданта займав його брат Матвій), а невдовзі, після загибелі брата, став комендантом та вславився низкою героїчних вчинків. Його бронепоїзд взяв участь у битві за Вапнярку на Вінниччині 26-27 липня 1919 р., яка завершилася перемогою 3-ї Залізної дивізії армії УНР. Заподіяв шкоду ворожому бронепоїзду Армії півдня Росії (білогвардійцям). Також успішно захистив відступ української армії біля села Сербинівка на Хмельниччині, проте зазнав важких втрат в особовому складі.

Поранений у боротьбі з большевиками попадає до польського полону (утримується у таборах в Ланцуті та Брест-Лито́вську). Там вступає до 6 січової стрілецької дивізії армії УНР під командуванням Марка Безручка.

Після завершення визвольних змагань опиняється на еміграції. Попавши по-друге на iнтерновання до Польщi, працює як робiтник у Калiшi, жертвуючи з зароблених грошей великi суми на рiжнi нацiональнi потреби (напр. [...] на «Українську Трибуну»). Але незабаром залишає Польщу та переїзджає до Захiдної Європи. Працює тяжко в копальнях у Францiї, потiм на фабрицi, а в кiнцi переноситься до Люксембургу. З тяжко зароблених грошей залишає собi мiнiмальну частину; решту вiддає рiжним українським установам та органiзацiям, як рiвнож допомагає батькам, якi залишилися без кусника хлiба.

У 1925 році Твердовський вступив до Леґії Українських Націоналістів і очолив її осередок у Люксембурзі. Згодом був серед ініціаторів утворення ОУН.

З 1929 р. стає керівником відділу Організації Українських Націоналістів в Люксембурзі та в суміжних областях Франції. Одночасно він став уповноваженим ПУН на цій території.

Помер під час операції на мозку 16 квітня 1930 року.