Безручко Марко Данилович

Марко Данилович Безручко (31 жовтня 1883, Токмак, нині Запорізької області 10 лютого 1944, Варшава, Генерал-губернаторство, Третій Райх) — український військовий діяч, генерал-хорунжий Армії УНР, творець і один із командирів так званого «Дива на Віслі» — військової операції з відбиття наступу російсько-більшовицьких окупантів під Варшавою, яка врятувала незалежність Польщі в 1920 році[1].

Марќо Дан́илович Безр́учко
 Генерал-хорунжий
Загальна інформація
Народження 31 жовтня 1883(1883-10-31)
Токмак, Мелітопольський повіт, Таврійська губернія, нині Запорізької області, Україна
Смерть 10 лютого 1944(1944-02-10) (60 років)
Варшава, Генерал-губернаторство, Третій Райх
Поховання
Національність українець
Alma Mater Академія Генерального штабу
Військова служба
Роки служби 1918 1944
Приналежність  УНР
Вид ЗС  Армія УНР
Рід військ Сухопутні війська
Війни / битви Перша світова війна
Радянсько-українська війна
Командування
11 травня 1921  31 липня 1921
ПопередникМихайло Омелянович-Павленко (в.о)
НаступникПетро Єрошевич (в.о)

Нагороди та відзнаки
Хрест Симона Петлюри
Орден Святого Володимира 4 ступеня
Орден Святого Станіслава 2 ступеня
Орден Святого Станіслава 3 ступеня
 Безручко Марко Данилович у Вікісховищі

Життєпис

Народився в місті Токмак[2] на Запоріжжі.

У 1908 році закінчив Одеське піхотне юнкерське училище, в 1914 Миколаївську військову академію в Петербурзі. На різних офіцерських посадах у російській армії воював і був пораненим у роки Першої світової війни.

На службі Україні

З 8 травня 1918 — помічник, а з 15 грудня 1918 — начальник оперативного відділу Головного управління Генерального штабу Армії Української Держави.

З 12 березня 1919 — начальник штабу Окремої Запорізької бригади імені Симона Петлюри Дієвої армії УНР.

З 26 квітня 1919 — начальник штабу Корпусу Січових Стрільців (командир Євген Коновалець), член Стрілецької Ради.

7 грудня 1919 інтернований польською владою. Перебував на штабних посадах. З січня 1920 року опинився на фронті. Організатор і — з 8 лютого 1920 — командир 6-ї Січової дивізії Армії УНР, що формувалася з інтернованих українських військових у фортеці в Брест-Литовську.

Після підписання Варшавського договору 1920 дивізії Марка Безручка та Олександра Удовиченка спільно з польською армією розпочали наступ на Київ під час польсько-радянської війни 1920. 6 травня 1920 року підрозділи 6-ї дивізії зайняли станцію Боярка. За даними історика Андрія Ковальова, штаб Армії УНР у Боярці розміщувався в особняку Александрової (нині — Боярська дитяча школа мистецтв)[1]. 7 травня — дивізія Безручка в авангарді польсько-українських військ зайняла Київ.

9 травня 1920 року взяв участь у параді польсько-українських військ на Хрещатику.

У червні почалося формування 6-ї дивізії, яку очолив Безручко, згодом саме вона завдасть смертоносного удару більшовицьким військам під командуванням Михайла Тухачевського[3].

З серпня 1920 командував Середньою групою військ Армії УНР. Разом із начальником штабу 6-ї дивізії полковником Всеволодом Змієнком очолював героїчну оборону міста Замостя 28 серпня 2 вересня та вийшов переможцем у запеклих боях союзних польсько-українських військ (6-та січова стрілецька дивізія УНР і 31-й польський полк) проти першої кінної армії Будьонного. Середня група військ під його проводом вела восени контрнаступ проти більшовицьких військ, зайняла Поділля по лінії Шаргород — Бар — Літин.

5 жовтня отримав звання генерал-хорунжого.

В еміграції

Після виснажливих боїв українські війська, покинуті союзниками, відступили за ріку Збруч (21 листопада 1920) і були інтерновані Польщею. Безручко перебував у таборі в Александруві Куявському та в Щипйорні під Калішем.

Могила генерала Безручка на цвинтарі у Варшаві

З 23 травня по 5 серпня 1921 року керував військовим міністерством уряду Української Народної Республіки за кордоном (в екзилі), член Вищої Військової Ради УНР. Пішов з посади «за власним бажанням» на знак протесту у «справі генерала Гаврила Базильського». З 1927 року був членом засекреченого 29-го особового українського Генерального штабу міністра військових справ ДЦ УНР в екзилі генерала Володимира Сальського. Працював у Варшаві в польському військовому картографічному інституті. Був головою Українського клубу. З листопада 1940 року, після смерті генерала Сальського, зайняв його пост міністра екзильного уряду. В 1931—1935 роках — голова Українського воєнно-історичного товариства у Варшаві. Був редактором та видавцем військово-історичного мемуарного збірника «За Державність».

Автор книги «Українські Січові Стрільці на службі Батьківщині».

Помер 10 лютого 1944 року у Варшаві. Похований у православній частині міського цвинтаря «Воля»[4] у Варшаві, поруч із могилою друга — генерала Всеволода Змієнка. Там само поховано близько сотні видатних полководців і державних діячів УНР.

Вшанування пам'яті

Україна

Польща

  • 15 серпня 2016 року міністр оборони Польщі Антоній Мацеревич поклав квіти до могили генерал-хорунжого Армії УНР Марка Безручка. Подія, яка розпочинала урочистості, відбулася в рамках святкування Дня Війська Польського[8][9].
  • У Вроцлаві, в червні 2018 року, іменем Марка Безручка названо кільцеве перехрестя[10].
  • У липні 2020 року Міська рада Варшави вирішила назвати один зі скверів у польській столиці іменем генерала Армії Української Народної Республіки Марка Безручка[11]. 13 серпня 2020 року урочисто відкрито у Варшаві, в районі Воля, неподалік цвинтаря, де похований генерал, сквер імені генерала Армії УНР Марка Безручка[12].
  • 26 листопада 2020 року одному зі скверів Гданська присвоєно назву імені генерала армії Української народної республіки Марка Безручка.[13]

Примітки

  1. Український інститут національної пам'яті. — Офіційна Facebook-сторінка. — 2020. — 9 жовтня.
  2. Марко Безручко. Військовий діяч, генерал-хорунжий Армії УНР. Архів оригіналу за 17 грудня 2010. Процитовано 4 липня 2010.
  3. Кіпіані, Вахтанг (2017). Війна двох правд (українська). Харків: Vivat. с. 85. ISBN 978-617-690-940-8.
  4. «Незнаному козакові». Православне кладовище Армії УНР // Історична правда. — 2011. — 22 квітня.
  5. Новые переименования Киева
  6. kalagum. Перегляд документа. www.city-adm.rv.ua. Процитовано 21 квітня 2016.
  7. Вінницька міська рада ухвалила перейменування 135 вулиць та провулків
  8. Польща вшанувала воїнів УНР // Голос України. — 2016. — № 154 (6408) (16 серп.). — С. 9. (Світ без кордонів)
  9. Szef MON złożył wieniec na grobie ukraińskiego dowódcy gen. Marka Bezruczki. (пол.)
  10. У Польщі на честь генерала армії УНР назвали перехрестя
  11. У Варшаві на честь генерала УНР, який урятував місто від більшовиків, назвали сквер (фото) // УНІАН, 2020-07-31
  12. У Варшаві з'явився сквер імені уродженця Запорізького краю — легендарного генерала Армії УНР // depo.ua, 2020-08-14
  13. У Гданську назвали сквер на честь генерала армії УНР. www.eurointegration.com.ua.

Джерела

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.