Театр Білорусі

Білоруський театр — це сукупність усіх проявів театрального мистецтва на території сучасної та історичної Білорусі, а також із використанням білоруської мови під час презентації.

Театр Білорусі
Культура	Культура Білорусі
Держава	Білорусь
Юрисдикція	Міністерство культури Республіки Білорусь
Театр Білорусі у Вікісховищі

Декорація для вистав у театрі Несвізького Радзівіла

Кобринська театральна трупа в 1917 році

Історія театру в Білорусі сягає багатьох століть. Витоки білоруського театрального мистецтва - у древніх народних святах, обрядах, ритуальних діях, хороводах, іграх. Першими професійними білоруськими акторами були буфани, які виступали у всіх видах фольклорного театру. У 16 столітті з’явився ляльковий театр - вертеп. 3 17 століття - популярна драма, яка синтезувала всі форми народного театру і розширювалася в наступні століття. Унікальним явищем був.«Кріпацький театр», який складався з особистої залежності від феодальних селян.

У першій половині XVIII століття приватні міські та садибні театри розпочали свою діяльність, частина з яких ( Театр Несвіжського Радзівіла, Театр Шклова Зоріча, Слуцьк, Слонім, Могильов та ін.) Досяг професійного рівня. У середині 19 століття були зроблені спроби створити білоруську професійну драматургію та національний театр (постановка п’єси «Селянин» 1852 р., Яка синтезувала драматичне, вокальне та танцювальне мистецтво). На початку 20 ст. Широко розповсюджувалися білоруські партії, які сприяли появі першого в Білорусі професійного театру - першої білоруської трупи І. Буйницького. Перше білоруське товариство драми та комедії, створене в 1917 році, зробило вагомий внесок у розвиток театру, а в 1920 р. - Білоруського державного театру (нині Купальського національного академічного театру ). Ідентичність визначала мандрівна творча група, яку створив у 1920 році В. Голубко. У 1920-х роках білоруський театр розвивався в руслі політики білорусіанізації. У 1933 році Створений Державний театр опери та балету Білорусі.

У 1930-х роках багато театралів зазнавали репресій, переслідувань, а в 1937 році. третій Білоруський театр був розформований. Одночасно в обласних центрах з’явилися нові групи, а також колгоспи. У довоєнний період найуспішнішими постановками були п’єси про історичне минуле («Батьківщина» К. Чорного, « В пущах Полісся » Е. Колас та ін. ) на теми фольклору (« Нестерка » В. Вольського), постановки класичної драматургії («Паулінка» Я. Купала, «Божевілля» А. Островського, "Скупо" Мольєра та ін. ). Справжньою подією стала постановка сатиричної комедії К. Кропива " Хто сміється останнім".

Після війни пошуки стилів розширилися, палітру образів вистав оновили та збагатили. У 1960-1990-х рр. Драматургія А. Макаонка, У. Караткевича, М. Матуковського, А. Петрашкевича, А. Дударау та інших сприятливо вплинула на театральне мистецтво. Плідно працювали працівники старшого покоління ( Г. Макаров, С. Станюта, З. Стома та ін.), А нове покоління талановитих акторів ( Г. Овсянніков, Г. Гарбук, М. Захарович, Л. Давидович тощо) та режисери ( І. Раєвський, Б. Луценко, В. Мазинський, М. Пінігін ). Наприкінці 20 ст. розширили свої мистецькі пошуки, творчі експерименти, передовий авангард, постмодерні тенденції в театральному мистецтві.