Короткевич Володимир Семенович

Творчість Короткевича відзначається всеосяжністю інтересів і значною мірою заглиблення у предмет вивчення і дослідження, високим рівнем художніх узагальнень. Короткевичу притаманне поетичне світобачення (особливо в повістях та романах на історичні теми); автор акцентує на вічних, неперехідних істинах, високих моральних цінностях минулого; давні проблеми проектує в сьогодення.

Володимир Короткевич прийшов у літературу, розпочавши з поезії, — свої перші вірші він опублікував у 1951 році (оршанська районна газета «Ленінскі прызыў»). У 1955 році вірш «Машека» (біл. «Машэка») був вміщений у часописі «Полымя» («Полум'я»).

Потому вийшли друком поетичні збірки Короткевича — «Материнська душа» (біл. «Матчына душа», 1958), «Вечірні вітрила» (біл. «Вячэрнія ветразі», вірші і поема, 1960), «Моя Іліада» (біл. «Мая Іліяда», 1969), «Був. Є. Буду» (біл. «Быў. Ёсць. Буду.», вірші і поеми, 1986).

Короткевич відомий насамперед своєю історичною прозою. Він — автор збірок оповідань і повістей «Блакить і золото дня» (біл. «Блакіт і золата дня», 1961), «Чозенія» (біл. «Чазенія», 1970), «Око тайфуна» (біл. «Вока тайфуна», 1974), «З віків минулих» (біл. «З вякоў мінулых», 1978), романів «Колосся під серпом твоїм» (біл. «Каласы пад сярпом тваім», 1968), «Христос приземлився у Городні» (біл. «Хрыстос прызямліўся ў Гародні», 1972), «Не можна забути» (біл. «Нельга забыць»), «Леоніди не повернуться до Землі» (біл. «Леаніды не вернуцца да Зямлі», 1982), «Чорний замок Ольшанський» (біл. «Чорны замак Альшанскі»; ввійшли однойменний роман і повість «Зброя», 1983), повісті «У снігах дрімає весна» (біл. «У снягах драмае вясна», 1989). Для дітей видав «Казки» (біл. «Казкі», 1975) і нарис «Біловезька пуща» (біл. «Белавежская пушча», 1975).

Доробок Короткевича в драматургії — п'єси «Млин на Синіх Вирах» (біл. «Млын на Сініх Вірах», постановку здійснено на телебаченні у 1959 році), «Дзвони Вітебська» (біл. «Званы Віцебска», 1977, постановку здійснено в 1974 році), «Кастусь Калиновський» (біл. «Кастусь Каліноўскі», 1980, постановку здійснено у 1978 році), «Колиска чотирьох чарівниць» (біл. «Калыска чатырох чараўніц», опублікавано і поставлено в 1982 році), «Мати урагану» (біл. «Маці ўрагану», 1985, поставлено в 1988 році; однойменна художня стрічка — режисер Ю. Марухін, 1990). У 1988 році вийшла збірка п'єс «Старі білоруські хроники» (біл. «Старыя беларускія хронікі»).

Володимир Короткевич відомий екранізаціями своїх творів, до яких власне сам писав сценарії. Так, він написав сценарії короткометражних стрічок «Свідки вічності» (1964), «Пам'ять каміння» (1966), «Будь щасливою, річко» (1967), а також художніх фільмів — «Христос приземлився у Городні» (початкова назва «Життя і вознесіння Юрася Братчика», з В. Бичковим, 1967), «Червоний агат» (1973), «Дике полювання короля Стаха» (з В. Рубінчиком, 1979), «Чорний замок Ольшанський» (із Михайлом Пташуком, 1984).

На телебаченні і радіо за творами Короткевича поставлено низку вистав. За написаним ним лібрето здійснено постановку «Сива легенда» (біл. «Сівая легенда», композитор Д. Смольський, 1978) у Білоруському театрі опери та балету, а за його повістю «Дике полювання короля Стаха» — однойменна опера (композитор У. Солтан, 1989).

Короткевич виступав як публіцист і критик, зокрема, написав нарис «Земля під білими крилами» (біл. «Зямля пад белымі крыламі», 1977, перше видання — українською мовою, Київ, 1972), есе «Мсціслаў — Мстиславль» (1985), есе, статті про Ф.Скорину, Т. Шевченка, Лесю Українку, М. Огінського, Я. Купалу, М. Богдановича, М. Шолохова, Я. Бриля, В. Колесника, М. Лужаніна, Р. Барадуліна, В. Зуйонка, А. Навроцького, Я. Сіпакова.

Основними у бібліографії Короткевича (в оригіналі) є двотомних вибраних творів (1980) і зібрання творів у 8 томах (1987–1991), додатковий «дев'ятий» том письменника, куди увійшли твори, що раніше не публікувалися (1996).

Володимир Короткевич відомий і як перекладач. Так, він переклав білоруською драму М. Каріма «В ніч місячного затемнення» (постановку здійснено у 1972), повість Е. Гашпарової «Тяжко бути мустангом» (1981), окремі твори (поезії) Джорджа Байрона, Адама Міцкевича, Івана Франка, Яна Судрабкална, Б. Мацкявічуса тощо.

Романи:

• «Леаніды ня вернуцца да Зямлі» («Нельга забыць») (1960—62, вид. 1962);
• «Каласы пад сярпом тваім» (1962—64, вид. 1965);
• «Хрыстос прызямліўся ў Гародні» (1965—66, вид. білоруською 1972);
• «Чорны замак Альшанскі» (1979).

Книжки Короткевича з сучасної білоруської серії «Бібліотека школяра»

Повісті:

• «Дзікае паляваньне караля Стаха» (1950, 1958, вид. 1964);
• «У сьнягах драмае вясна» (1957, вид. 1989);
• «Цыганскі кароль» (1958, вид. 1961);
• «Сівая легенда» (1960, вид. 1961);
• «Зброя» (1964, вид. 1981);
• «Ладзьдзя Роспачы» (1964, вид. білоруською 1978);
• «Чазенія» (1966, вид. 1967);
• «Лісьце каштанаў» (1973);
• «Крыж Аняліна» (незакінчена, вид. 1988).

Художні фільми:

• «Хрыстос прызямліўся ў Гародні» (1967);
• «Дзікае паляваньне караля Стаха» (1979);
• «Чорны замак Альшанскі» (1984);
• «Паром на бурнай рацэ» (1988);
• «Сівая легенда» (1991).

Документальні фільми:

• «Сьведкі вечнасьці» (1964);
• «Памяць» (1966);
• «Чырвоны агат» (1973).

Пам'ятник Короткевичу у Вітебську

Твори В. Короткевича перекладені українською, англійською, болгарською, в'єтнамською, грузинською, естонською, іспанською, латиською, литовською, молдавською, монгольською, німецькою, польською, російською, словацькою, таджицькою, угорською, узбецькою, французькою, чуваською мовами[8].

Пам'ятник Короткевичу в Києві.

Про Короткевича створено документальну стрічку «Быў. Ёсць. Буду» (1989), відеофільми «Успамін» і «Рыцар і слуга Беларусі» (обидва — 1991).

У рідній Володимиру Короткевичу Орші існує музей письменника, йому встановлені пам'ятники в міському парку Орші та у Вітебську, його іменем названі вулиці у цих та інших містах Білорусі; також і в столиці країни місті Мінську згідно з планом, затвердженим міністром культури Республіки Білорусь Павлом Латушком, протягом 2010-11 років буде зведений пам'ятник Короткевичу[9]. Меморіальні дошки письменникові встановлені в Орші на вулиці Короткевича й у Мінську на будинку, де він жив у останні роки життя. Матеріали про В. С. Короткевича є також у краєзнавчому музеї міста Рогачова (окрема кімната) та обласному літературному музеї (м. Вітебськ). Наприкінці листопада традиційно проводять «короткевичські читання» і заходи на вшанування літератора, приурочені до чергових дат його уродин. У Вітебську ці заходи від 2003 року завершуються церемонією вручення премії імені Володимира Короткевича (заснованої Вітебською облрадою тоді ж) — нею, зокрема, відзначаються найкращі літератори Вітебщини, а також особи, організації чи установи, які пропагуюць життя і творчість відомого земляка[10].

14 квітня 2011 року пам'ятник Володимиру Короткевичу було встановлено в Києві. Авторами скульптури стали білоруси Кастусь Селіханов та Олег Варвашеня.[11].

Володимира Короткевича і Україну з'єднує чимало — і навчання в університеті, і початок трудової кар'єри, саме з Києвом пов'язано формування Володимира Семеновича як особистості, і як майбутнього талановитого літератора, відтак Короткевича і «зелене місто на Дніпрових кручах» та його мешканців пов'язала міцна і щира любов та дружба.

З Києвом, зокрема навчанням у Київському університеті та його аспірантурі пов'язаний і не до кінця висвітлений факт з біографії білоруського класика, а саме участь у русі шістдесятників та у національних товариствах. Принаймні зберігаються свідчення, що в режимі тотального контролю і загальної підозри перших повоєнних десятиліть слідкували і за Короткевичем, після ретельних роз'яснювальних бесід замалим не виключили його з університету[12][13].

Володимир Короткевич присвятив Україні, зокрема Києву, багато творів: найголовніші — повість «Листя каштанів» і спогади «Сон про те, що було», писав (і перекладав окремі твори з української) і про діячів української культури — про Лесю Українку, Т. Шевченка, І. Франка, О. Білецького тощо.

У есе «Сон про те, що було» письменник робить спробу пояснити себе через Київ:

А коли я в творах своїх хоч трохи урбаніст, то це тому, що серед багатьох міст, які я пізнав, Київ був одним з перших, будинки й площі якого ненав'язливо вчили мене цьому. І коли я пересічний, не зовсім справжній урбаніст, то й цьому причина — Київ. Бо він ще досить довго по війні був наче занурений на дно прозорого зеленого озера (спокій, хвилі й дерева співають стару ліричну пісню), бо він був насамперед не кам'яницями, не каруселлю машин (переходячи Хрещатик, можна було читати газету), не божевільним мерехтінням неону…[14]

У повісті «Листя каштанів» Короткевич описав Київ за рік до закінчення Німецько-радянської війни. Письменник зізнається у своїй любові до української столиці, говорить про споріднення і спільність доль з містом, мріє побувати в Києві ще не один раз:

Київ мене не видав, не дав пережити після серпня місяці «терпень», «пухонь», «здихонь». Ми з ним у різні часи разом бідували й раділи, сміялись і плакали, недоїдали й читали вірші, співали й жартували так, що всі навколо реготали до повної знемоги. Він мені брат, бо ділився останнім шматком хліба і ніколи не давав мене скривдити в бійці.

Я знаю, коли мені стане тяжко і потягне мене до витоків, я піду не тільки в той куток, де я народився, не тільки в ті кутки, де народилися предки і де ступали їхні ноги, — я піду і в безвісний київський двір до свого лілового каштана і скажу йому: —Добридень, каштане. Я прийшов.[15]

І справді, вже будучи маститим класиком білоруської національної літератури, Володимир Короткевич не раз відвідував Київ, часто видавася у Києві (одне з його есе — «Земля під білими крилами», 1972, фактично «написане українською», адже нею побачило світ на 5 років раніше, ніж було надруковане білоруською), активно спілкувався з представниками київської і української інтелігенції. Так, особисті теплі взаємини (зустрічі і листування) пов'язували Володимира Короткевича і сучасних класиків української літератури Романа Іваничука та Івана Драча. Мали місце і співпраця, і творчий взаємовплив — так, за свідченням Романа Іваничука, його «Манускрипт з вулиці Руської» про діяльність вигаданого мандрівного філософа Павла Любимського став своєрідною естетичною «реакцією» на роман Короткевича «Христос приземлився в Городні»[16].

Володимир Короткевич фактично належить до одного з найвідоміших українському читачеві білоруських письменників. Окремі повісті та романи Короткевича переклали українською К. Скрипченко, О. Лук'янчук, В. Сидоренко, М. Шудря, поезії — А. Косматенко, О. Лукашенко, М. Львович, С. Литвин, М. Рачук, В. Лучук, С. Зінчук, Т. Коломієць та інші[17].

Бібліографія В. С. Короткевича українською мовою:

• [Вірші] // Білоруська радянська поезія. Антологія. Київ, 1971, т. 2.
• Чозенія., Київ, 1972.
• Чорний замок Ольшанський. Дике полювання короля Стаха. Київ, 1984.
• Saxifraga // Вітчизна, 1986, № 9.
• [Вірші] // Сузір'я, 1987, вип. 26.
• Христос приземлився в Городні (Євангеліє від Іуди). Київ, 1988.
• Тракт невмирущості // Вітчизна, 1988, № 7.
• Твори. Київ, 1991, тт. 1-2.
• Човен розпачу // Дзвін, 1991, № 1.

Нижче наведено один за найвідоміших віршів В. О. Короткевича «Був. Є. Буду.» в оригіналі і в перекладі українською мовою І. В. Туржанського: