Національний академічний Великий театр опери та балету Республіки Білорусь

Державний театр опери та балету БРСР був створений на базі студії й відкрився 25 травня 1933 року постановкою опери «Кармен» з Ларисою Александровською в заглавній ролі[3]. Власного приміщення заклад на той час не мав, і аж до 1938 року всі його вистави відбувалися на сцені Білоруського драматичного театру.

У 1934 році розпочалось масштабне будівництво приміщення Мінського оперного театру за проектом відомого радянського архітектора Йосипа Лангбарда (в стилі радянського конструктивізму). Будівництво велося на місці знесеного найдавнішого в місті Троїцького базару (кірмашу), і тривало доволі довго — 5 років, причому 1937 року першопочатковий плян був переопрацьований у бік зменшення видатків і, відповідно, розмірів будівлі[4]. Нарешті 10 березня 1938 року відбулося уросите відкриття новозбудованого оперного театру в Мінську.

У перші роки роботи театру на сцені були поставлені опери: «Князь Ігор», «Євгеній Онєгін», «Пікова дама», «Лебедине озеро» тощо

У 1939—40 роки на сцені театру було здійснено постановки перших білоруських національних опер — «Міхась Падгорны» Є. К. Тикоцького, «У пушчах Палесся» А. В. Богатирьова, «Кветка шчасця» А. Є. Туренкова та перший національний балет «Салавей» М. Є. Крошнера.

Перші діячі театру — І. О. Гітгарц (художній керівник), Г. Н. Петров (диригент), О. М. Борисович (режисер), Л. В. Крамаревський (балетмейстер); солісти співів — Л. П. Александровська, Р. В. Млодек, С. Ю. Друкер, І. М. Болотін, М. І. Денисов; солісти балету — А. В. Ніколаєва, Т. С. Узунова, Ю. В. Хераско, С. В. Дречин тощо.

Під час німецької окупації 1941—44 рр. театр зазнав ушкоджень — у перші ж дні німецько-радянської війни в приміщення поцілила авіабомба, зруйнувавши глядацьку залу, представники окупаційної влади влаштували в напівзруйнованій будівлі стайні, а інтер'єри та оздоблення театру розграбували й вивезди до Німеччини.

Колектив закладу в цей час перебував на евакуації в Горькому (зараз Нижній Новгород), де в місцевому оперному театрі навіть працювала доволі значна (50 осіб) група мінських солістів, потому в Коврові.

Після зайняття міста радянськими військами (1944) театр було ретельно реконструйовано й добудовано, зокрема, з'явилися ярусні балкони в глядацькій залі. Під час відновлювальних робіт усередині будівлі використовувались заамльовки Андрія Бембеля.

Вид на театр під час робіт зі спорудження набережної Свіслочі, 1952

Реконструкція приміщення мінської опери тривала три роки й завершилась у 1948 році. Навколо театру було організовано парк, також спроектований Лангбардом. Колектив же театру, що повернувся відразу по звільненні Мінська, відновивши діяльність, деякий час давав вистави у Окружному Будинку офіцерів.

1947 року реконструйовану будівлю театру було відкрито прем'єрною постановкою однієї з найкращих національних опер «Кастусь Каліноўскі» Д. А. Лукаса. Довоєнний репертуар вдалося повністю відновити лише 1949 року. Загалом наприкінці 1940 — у 1950-х рр. було здійснено постановки, що увійшли до золотого фонду білоруського оперного театру — балет «Князь-озеро» В. А. Золотарьова (1949), «Дзяўчына з Палесся» Тикоцького (1953) тощо, а також опер класичного репертуару — «Борис Годунов», «Садко», «Иван Сусанин» (1950), «Мазепа» тощо. 1955 року з'явився перший дитячий оперний спектакль «Марынка».

Упродовж 1967 року відбулися нові реставраційні й будівельні роботи — в результаті будівля отримала низький шоломоподібний дах. А 1978 року відбувалась нова реконструкція будівлі.

У колишньому Радянському Союзі театр мав стійку репутацію одного з найяскравіших та відкритих до творчих пошуків оперних колективів, за що 1940 року отримав звання «Великий», а 1964-го — «академічний»[5].

Розквіт Мінського оперного театру в повоєнний радянський період творили такі відомі театральні діячі: диригенти Онисим Брон, Володимир Пірадов, Лев Любимов, Тетяна Коломійцева, Ярослав Вощак, Володимир Мошенський, Геннадій Проваторов, Марк Шнейдерман Олександр Анісімов; режисери Олег Моралев, Дмитро Смолич, Юрій Юженцев, Семен Штейн, В'ячеслав Цюпа, Маргарита Ізворська-Єлізарьєва; художники Сергій Ніколаєв, Євген Чемодуров, Ернст Гейдебрехт, Євген Ждан, В'ячеслав Окунєв.
Солісти опери: Микола Ворвулєв, Зеновій Бабій, Нінель Ткаченко, Олександр Дедик, Людмила Шемчук, Ігор Сорокін, Марія Гулегіна, Едуард Пелагейченко, В'ячеслав Полозов.

Театр багато гастролював у містах СРСР, зокрема не раз виступав на найпрестижнішій у Союзі сцені — у Большому театрі в Москві.

1989 року на сцені Оперного театру БРСР було поставлено шедевральну національну оперу «Дзікае паляваннє караля Стаха» Солтана (за твором В. С. Короткевича), що здобула Державну премію Білорусі.

Остання реконструкція театру, жовтень 2006

Діяльність театру в 1990-ті позначена безперервним збагаченням репертуару шедеврами класики, подальшим зверненням до національного матеріалу, продовженням творчих пошуків.

1996 року в результаті реорганізації єдиний театр розділився на самостійні структури: опери та балету.

У 1996 році балет «Страсці» («Рагнеда») Мдивані-Єлізарьєва, присвячений непростій долі полоцької княгині Рогніди, було удостоєно Державної премії Республіки Білорусь, премії Міжнародної асоціації танцю під егідою ЮНЕСКО «Бенуа де ля данс».

Останні великі (терміном на 2 роки) відновлювальні роботи у приміщенні мінського оперного театру здійснювались, починаючи від 2006 року.

У 2009 році після капітальної реконструкції приміщення було прийнято рішення знову об'єднати трупи в єдиний Національний академічний Великий театр опери та балету.