Тегеранський метрополітен

Тегеранський метрополітен (перс. متروی تهران‎) — система ліній метрополітену в Тегерані. Перша система метро в Ірані. Тегеранський метрополітен відкрито у 2000 році, і на 2018 рік складається з п'яти ліній метрополітену та однієї лінії приміської залізниці на Кередж. Ведеться будівництво ще двох ліній (шостої та восьмої).

Тегеранський метрополітен
متروی تهران
Опис
Країна  Іран
Місто Тегеран
Дата відкриття 7 березня 1999 (приміська залізниця), 21 лютого 2000 (метро)
Щоденний пасажиропотік 2 мільйона (січень, 2011)[1]
Річний пасажиропотік 459,1 мільйонів (2008)[2][3]
Сайт metro.tehran.ir
Маршрутна мережа
Кількість ліній 5 (метро)
+1 (приміська залізниця)
Кількість станцій 107 (метро)
118 (загалом)
Довжина мережі 178 км (метро)
221 км (загалом)
Ширина колії європейська колія (1435 мм)
Схема маршрутів

 Тегеранський метрополітен
متروی تهران у Вікісховищі
Хронологія розвитку системи

Метро Тегерану має пасажирообіг понад 3 мільйонів пасажирів на день[4] У 2014 році пасажирообіг склав 815 мільйонів осіб. Станом на 2018, загальна довжина мережі склала 221 км,[5] з них 178 км, є саме метрополітеном. За планом розвитку до 2028 року має отримати 9 ліній та загальну довжину 430 км.[6]

Щодня метро працює з 05:30 до 23:00.

Лінія використовує стандартну колію і прокладено частково під землею. Вартість квитка на 2016 рік становить 5000 IRR для кожного рейсу (близько USD 0.15), незалежно від відстані, але з використанням передплачених квитків коштує набагато менше. Пенсіонери можуть подорожувати безкоштовно на метро. На всіх потягах метро в Тегерані перший, другий та останній вагони зарезервовані для жінок, які не хочуть їздити з чоловіками, в решті вагонів жінки можуть їздити вільно[7]

Історія

Перший проект метро в Тегерані було запропоновано ще до Ісламської революції 1979 року. У 1970 році муніципалітет Тегерана оголосив міжнародний тендер на будівництво метро в місті. Французька компанія SOFRETU, дочірня компанія паризької державної RATP, виграла тендер і в тому ж році почала здійснювати попередні стадії проекту. У 1974 році остаточний звіт, також званий «вуличне метро», був представлений муніципалітету. Система вуличного метро передбачала дорожню мережу з петлею в центральній частині міста, 2 хайвея для нових міських кварталів і систему метро з вісьмома лініями, доповнену автобусною мережею і таксі. Геологічні дослідження почалися у 1976 році. У 1978 році почалося будівництво на лінії першої лінії на півночі Тегерана французькою компанією. Будівництво було перервано через революції 1979 року і початок ірано-іракської війни. Компанія SOFRETU припинила свою діяльність в Ірані у грудні 1980 року. 3 березня 1982 року Іранський кабінет міністрів формально заявив про призупинення будівництва тегеранського метро французькою компанією.

У 1985 році «План будівництва Тегеранського метро» знову було схвалено Меджлісом (Іранським парламентом) в основному законопроекті «Поправка до закону про заснування тегеранського метро і приміської залізничної компанії». Компанія була заснована у квітні 1985 року. Це було продовження проекту, розпочатого до революції, його точна копія. Роботи велися повільно через ірано-іракську війну і часто припинялися.

Муса Хашемі Равсанджані, колишній начальник Тегеранського метро у салоні одного з вагонів

До літа 1985 року тиск швидко зростаючого населення міста і недостатній розвиток громадського транспорту переконливо показували важливість проекту. 1 Лінія (від бульвару Шахіда Аятоли Хагхані до міста Рей) і її продовження до кладовища Бехешті Захра було зроблено пріоритетним. 2 Лінія (від Дардешта до Площі Содегіє) і продовження до передмістя Карадж і району Мехршехр було оголошено вторинним. Дослідження також велися для прокладки ліній 3 і 4. Було вирішено передати будівництво та експлуатацію метро компанії «Метро».

Починаючи з цієї стадії, компанія Метро управлялася протягом 11 років Асгар Ібрагимі-Аслом. За цей час на мережу метро були витрачені сотні мільйонів доларів США, компанія отримала від уряду дозвіл на розробку шахти залізної руди у Бендер-Аббасі (провінція Хормозган), експлуатацію і продаж шахти Моган Діотоміт у провінції Східний Азербайджан, експорт очищених залишків з Ісфаханського маслоочисного заводу і смоли з Ісфаханського сталеливарного заводу[8]. На наступний рік після відходу з компанії Ібрагимі-Аслан і призначення на посаду голови Мохсена Хашемі, була введена в експлуатацію перша лінія тегеранського метро між Тегераном і Карадж.

7 березня 1999 року наземний Експрес Тегеран-Карадж розпочав роботу в обмеженому режимі на дистанції у 31,4 км між площею Азаді (Тегеран) і Малард (Карадж). Лінія була побудована китайською компанією NORINCO. З 2000 року почалося комерційне використання 1 і 2 лінії. Вагони на цих лініях були побудованы компанією CNTIC. Залізничне полотно побудувала австрійська компанія Voest Alpine. Метро використовує устаткування цілого ряду міжнародних компаній: двоярусні пасажирські вагони на гілці Тегеран-Карадж поставлялися CNTIC і на фабриці збиралися в Ерак.

Лінії
Лінія Маршрут Відкриття Довжина Кількість станцій
1 «Kahrizak» ↔ Таджриш. «Shahed — Bagher Shahr» — «Shahr-e Forudgahi-e Imam Khomeini» 2001 42 км (+31 км відгалуження)[9] 29 (+3 відгалуження)
2 Содегіє ↔ Фархангсара 2000 23,4 км[9] 22
3 «Ghaem» ↔ «Azadegan» 2012 38 км[9] 23
4 «Shahid Kolahdooz» — «Eram-e Sabz», «Bimeh» — «Mehrabad Airport Terminal4&6» 2007 22 км[9] 19 (+3 відгалуження)
5 Гольшахр ↔ Содегіє 1999 43 км[9] 11
«Meydan-e San'at» — «Basij» 2017 22 км 8
Всього: 221 км 118

Лінія 1

Лінія 1, забарвлена у червоний колір на схемі Тегеранського метро і має 42 км завдовжки, ділянка від станції «Tajrish» до «Meydan-e Mohammadiyeh» та ще 2 станції на південні частині лінії знаходиться під землею, а решта лінії є наземною. Лінія має 29 станцій з яких 22 станцій розташовані під землею і 7 є наземними. Лінія введена в експлуатацію 28 серпня 2001 року. Станом на 2005, сумарний пасажирообіг лінії 1 становить 650 000 пасажира на день. Потяги складаються з семи вагонів, з номінальною пасажиромісткістю 1300 сидячих і стоячих місць. Максимальна швидкість руху поїздів становить 80 км/год, середня — 45 км/год.

Лінія 1 прямує в основному з півночі на південь, 20 травня 2009 була відкрита дистанція від станції Мірдамад до станції Колхак завдовжки 4,1 км з трьома станціями. У 2011 була відкрита дистанція від станції Колхак до площі Таджриш завдовжки 4 км з чотирма станціями.

У серпні 2017 року відкрилася ділянка «Shahed — Bagher Shahr» — «Shahr-e Forudgahi-e Imam Khomeini» до міжнародного аеропорту Імам Хомейні в складі 3 станцій (2 підземні) та 31 км. Зараз працює як відгалуження від основної лінії, в майбутньому стане частиною нової 8 лінії.

Лінія 2

Лінія між станціями Содегіє та Імам Хомейні була введена в експлуатацію у лютому 2000 року.[10] На 2018 рік лінія має 23,4 км завдовжки, з них 22 км прямує під землею, 1,4 км є наземною. Має 22 станції (21 підземна), станція Імам Хомейні є пересадною на лінію 1. Лінія 2 забарвлена у синій колір на схемі Тегеранського метро і прямує в основному із сходу на захід через все місто.

Лінія була продовжена від станції Імам Хомейні до станції метро Бахарестан у 2004 році, і до Шахід Мадані , Сарсабз й університет Елм-о-Санат у березні 2006 року з проміжними станціями, Darvazeh Shemiran і Сабалан, що відкриті у липні 2006 року[10] Дистанція від станції університет Елм-о-Санат до станції Тегеранпарс було введено в експлуатацію у лютому 2009 року, і станція Фархангсара — у червні 2010 року[10]

Лінія 3

Лінія 3, забарвлена у блакитний колір на схемі Тегеранського метро, прямує з північного сходу на південний захід. Була введена в експлуатацію у грудні 2012 року дистанція завдовжки 7 км, у квітні 2014 р було введено в експлуатацію дистанцію завдовжки 12 км[11] і, нарешті, 22 вересня 2015 року — дистанцію завдовжки 18 км. На грудень 2017 лінія має 38 км завдовжки[12] та 23 станцій, ще 3 станції відкриються пізніше на діючі ділянці.

Лінія 4

Лінія 4, забарвлена у жовтий колір на схемі Тегеранського метро. На початок 2018 року лінія має 22 км завдовжки і 19 станцій на основні лінії. Перша дистанція лінії введена в експлуатацію у квітні 2008 року від станції на майдані Фірдоусі до станції Darvazeh Shemiran. У лютому 2009 року була введена в експлуатацію дистанція 2 від Darvazeh Shemiran до майдану Шохада. 24 травня 2009 року, була введена в експлуатацію дистанція 3 від майдану Фірдоусі до майдану Енгелаб. 23 липня 2012 р були введені в експлуатацію ще дві станції що з'єднали лінію 4 з лінією 5[13]

15 березня 2016 року від станції Бімех до станції «Mehrabad Airport Terminal4&6» відкрилося відгалуження від основної лінії що обслуговує Міжнародний аеропорт Мехрабад.

Лінія 5

Лінія 5, забарвлена у зелений колір на схемі Тегеранського метро. На початок 2018 року лінія має 43-км завдовжки приміської залізниці та 11 станцій. З'єднує Тегеран з містом Кередж, лінія має пересадку на Лінію 2 на станції Содегіє, та на 4 лінію на станції «Eram-e Sabz». На відміну від решти ліній потяги п'ятої лінії живляться від повітряної контактної мережі а не від третьої рейки.

Лінія 6

Лінія 6, забарвлена у рожевий колір на схемі Тегеранського метро. На 2016 рік знаходиться в стадії будівництва. Після завершення будівництва ця лінія матиме 33 км і 19 станцій, має прямувати з південно-сходу Тегерану на північний захід.

Лінія 7

Лінія 7, забарвлена у фіолетовий колір на схемі Тегеранського метро. Лінія прямує з північного заходу на південний схід. Початкова ділянка «Meydan-e San'at» — «Basij» з 7 станцій та 22 км відкрилася 10 червня 2017 року (ділянка відкрилася без більшості проміжних станцій, які будуть відкривати пізніше). Лінія в повному складі матимє 34 станції та 31 км.

Галерея
  • Вихід зі станції «Baharestan»
  • Станція «Rahahan»
  • В середині вагона

Примітки
  1. http://tehranmetro.com/News.aspx?pid=26&cid=46&iid=416
  2. Архівована копія. Архів оригіналу за 16 липня 2011. Процитовано 24 червня 2012.
  3. Архівована копія. Архів оригіналу за 16 липня 2011. Процитовано 24 червня 2012.
  4. Tehran Metro head resigns in row with Ahmadinejad. Reuters. 5 March 2011. Процитовано 5 березня 2011.
  5. Архівована копія. Архів оригіналу за 18 березня 2016. Процитовано 16 березня 2016.
  6. Tehran Metro, Iran. Railway-Technology.com. Процитовано 29 червня 2014.
  7. خانه (pdf). Tehran Metro (Persian) — через Google.
  8. History and Status of Tehran Metro
  9. Urbanrail.net. Архів оригіналу за 1 жовтня 2015. Процитовано 24 червня 2012.
  10. Schwandl, Robert (2015). Tehran. UrbanRail.net. Архів оригіналу за 1 жовтня 2015. Процитовано 23 вересня 2015.
  11. 12km section of Tehran Metro inaugurated. TehranTimes. 22 квітня 2014. Архів оригіналу за 17 березня 2015. Процитовано 23 квітня 2014.
  12. Rouhani inaugurates Middle East’s longest subway line. Real Iran. 22 вересня 2015. Процитовано 23 вересня 2015.
  13. Two New Subway Stations Opened in West of Tehran. tehran.ir. Процитовано 1 липня 2015.

Посилання

Див. також
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.