Тегиляй

Тегиля́й, тегеля́й, тегель[2] — найпростіший і найдешевший обладунок XVI століття, поширений у східній Європі. Перша згадка тегиляя в джерелах припадає на листування між Іваном III і королем Польщі Казимиром IV в 1489 році. Був масово поширений в українській козацькій кінноті протягом XVI—XVII ст.[2]

Ратники в тегиляях і шапках залізних[1]

Термін

На думку зброєзнавця М. В. Горелика, назва походить від монгольського хатангу дегель («міцний, як сталь, каптан»). Згідно з Доржи Банзаровим, слово тегиляй походить від монгольського тегель, що означає «шиття, стібання». Причому Банзаров вважав, що «давньоруський тегиляй» — це обладунок, який монголи ще в XIX ст. називали «олбок», тоді як власне терміном «тегиляй» вони стали називати монгольський обладунок хуяг, аналогічний російському куяку[3]. У словнику Даля тегиляй — «каптан зі стоячим коміром і короткими рукавами»[4]. У Словарі української мови Б. Д. Грінченка згадується співзвучне слово тягеля́ (род. відм. тягелів), що тлумачиться як «рід верхнього одягу, козацький півкаптан»[5].

Історія

Вважається, що тегиляй походить із монгольського Сходу, під впливом татар закріпився на Русі. Являв собою каптан-обладунок, туго стьобаний на бавовні, шовку або вичісках льону, конопель (клоччі) і вовни, іноді в нього вшивалися металеві пластини та кольчужні кільця. Один з варіантів був довгополим, із довгими розрізами по боках у подолі, пристосованими до їзди верхи, і довгими стьобаними рукавами. Інший варіант являв собою халат з рукавами-лопатями до ліктя, і носився поверх іншого каптана[2]. Згідно з О. В. Висковатовим, крій тегиляя був наступним: «Це було плаття з короткими рукавами і з високим стоячим коміром, вживалося воно такими ратниками, які, по бідності, не були в змозі з'явитися на службу в обладунку. Робився тегиляй з сукна, також з інших вовняних або бавовняних матерій, товсто підбивався ватою або прядивом, іноді з додатком панцирних або кольчужних обривків, і був наскрізь простьобаний. У такому вигляді тегиляй був майже настільки ж надійним захистом, як і всякий обладунок. Одягався він у рукави, як каптан; у довжину був нижче колін, а застібався ґудзиками на грудях»[6].

Тегиляї не визнавалися повноцінним обладунком у московському війську, бувши захисним спорядженням другосортним. Згідно з «Уложенням про службу 1555—1556 року», одним із законодавчих актів, що входив у число реформ Івана Грозного, поміщик зобов'язаний був виставити «тегиляйного» воїна в тому випадку, якщо маєток або вотчина були більше ніж 100, але менше ніж 200 чвертей[7]. Виходячи з інформації з документів про помісну службу, у першу чергу Боярської книги 1555/1556 рр., а також деяких десятень, тегиляі бували трьох видів, виходячи з їхньої товщини, яка впливала на рівень їхніх захисних якостей. На думку О. В. Шиндлера, тегиляї підрозділялися на тегиляї товсті, тегиляї стандартні (звичайні) і тегиляї тонкі[8]. Згідно з документами про помісну службу, тегиляй був другим за поширеністю видом захисту корпусу, після «пансиря». З 2252 воїнів, згаданих у десятнях і Боярській книзі, 315 були в тегиляях. З них 125 воїнів були в тегиляї товстому, 187 в «стандартних» тегиляях і ще троє в тегиляях тонких[9].

Див. також

Примітки
  1. Илл. 92. Ратники в тегиляях и шапках железны // Историческое описание одежды и вооружения российских войск, с рисунками, составленное по высочайшему повелению: в 30 т., в 60 кн / Под ред. А. В. Висковатова. — Т. 1. (рос.)
  2. Славутич Є. В. Військовий костюм в Українській козацькій державі: Уніформологічний словник. — К. : Інститут історії України НАН України, 2012. — P. 48. — ISBN 978-966-02-6622-3.
  3. Банзаров Д.Д. О восточных названиях некоторых старинных русских вооружений // Записки Санкт Петербургского Археологическо–Нумизматического общества. — СПб., 1850.. — № Т. 2.. — С. 354. (рос.)
  4. Тегиляй // Толковый словарь живого великорусского языка / авт.-сост. В. И. Даль. — 2-е изд. — СПб. : Типография М. О. Вольфа, 1880—1882. (рос.)
  5. Тягеля // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  6. Висковатов А.В. Историческое описание одежды и вооружения российских войск. — Второе. — СПб., 1899. — 32–33 с.
  7. Смирнов Н.В. Боевые слуги в составе русской поместной конницы в период Ливонской войны // История военного дела: исследования и источники. — 2013. — Специальный выпуск. I. Русская армия в эпоху царя Ивана IV Грозного: материалы научной дискуссии к 455–летию начала Ливонской войны. — Ч. I. Статьи. Вып. II. : Электронный ресурс. — 2013. — С. 304.
  8. Шиндлер О.В. Классификация русских корпусных доспехов XVI века // История военного дела: исследования и источники. — 2014. — Т. V. : Электронный ресурс. — С. 467.
  9. Шиндлер О.В. Классификация русских корпусных доспехов XVI века // История военного дела: исследования и источники. — 2014. — Т. V. : Электронный ресурс. — С. 468.

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.