Тейшебаїні

Уламок таблички, виявлений геологом Демьохіним

Один з багатьох винних погребів, виявлених у фортеці. Погріб складався з рядів великих карасів, на 80 % вкопаних у землю. На верхній частині карасів наносилися відмітки про тип вина і дати його зберігання (світлина А. П. Булгакова, 1950 р.)

У 1936 році геолог А. П. Демьохін, що вивчав базальти річки Раздан, виявив на вершині пагорба Кармір-Блур уламок каменя з клинописним написом, на якому вдалося прочитати ім'я урартського царя Руси II, сина Аргішті II. Стало ясно, що Кармір-Блур представляє археологічний інтерес, хоча цей пагорб до 1936 року використовувався місцевими жителями навколишніх сіл як каменоломні для господарських потреб. З 1939 року тут почалися систематичні археологічні розкопки, які кілька десятків років вела Карміблурська археологічна експедиція Академії наук Вірменської РСР за участю Державного Ермітажу та Інституту археології АН СРСР[1].

До 1958 році, незважаючи на перерву, пов'язану з німецько-радянською війною, основна частина робіт була завершена. Керував розкопками Борис Піотровський. В результаті розкопок були виявлені залишки грандіозної фортеці Тейшебаїні площею понад 4 га, залишки урартських житлових кварталів і сліди доурартських поселень епохи енеоліту і ранньої бронзи XIII—VIII століть до н. е., які, можливо, були зруйновані урартами ще в період початкової експансії Урарту в Закавказзі при царі Аргішті I. Аерофотознімання виявило наявність стародавніх міських вулиць, що з'єднують фортецю та житлові квартали. Слово «Тейшебаїні» було вперше прочитано на залізних запорах коморах фортеці, і, таким чином, було відновлено урартську назву цього поселення.

Фортеця Тейшебаїні була побудована в період занепаду Урарту царем Русою II (сином Аргішті II), який правив приблизно з 685 по 639 рр. до н. е., і була, ймовірно, останнім важливим містом, побудованим в Урарту. Після того, як ассирійці зруйнували головні культові споруди урартського бога Халді в Мусасирі в 714 році до н. е., урартів переслідували військові невдачі. Руса II намагався зміцнити військову міць Урарту, зокрема, за допомогою поглиблення культу урартських богів. На початку свого правління Руса II побудував нове культове місто бога Халдеї на північному березі озера Ван, а потім у Тейшебаїні, названого на честь урартського бога війни Тейшеба. Крім цього, Руса II побудував нові храми богу Халді у всіх значущих містах Урарту, включаючи Тейшебаїні. Збереглася клинописна табличка Руси II, що розповідає про роботи зі влаштування господарства Тейшебаїні:

Богу Халді, своєму владиці, цей напис Руса, син Аргишти, спорудив. Могутністю бога халдеї Руса, син Аргішті, каже: Земля долини Куарліні була необробленою, нічого там не було. Як мені бог халдеї наказав, так я цей виноградник заклав, наказав я там облаштування полів з посівами, фруктових садів, взявся я там за облаштування міста. Канал з річки Ілдаруніа я провів; «Умешіні» — ім'я його. У цій долині царя Руси коли хто-небудь змусить канал окропити що-небудь, козеня нехай буде зарізане богу халдеї, вівця — нехай буде принесена в жертву богу халдеї, вівця — богу Тейшеба, вівця — богу Шівіні.

Руса, син Аргишті, цар могутній, цар великий, цар всесвіту, цар країни Біаінілі, цар царів, цар Тушпа-міста.

Руса, син Аргишті, каже: Хто цей напис знищить, хто її розіб'є, хто її зі свого місця викине, хто в землю закопає, хто в воду кине, хто інший скаже: «Я все це зробив», хто моє ім'я на ній знищить і своє ім'я поставить, будь він житель країни Біаінілі або житель ворожої країни, нехай боги Халді, Тейшеба, Шівіні, всі боги не залишать на землі ні його імені, ні його сім'ї, ні його нащадків[2].

Зусилля Руси II не мали великого успіху, і Урарту продовжував здавати позиції, поступово втрачаючи контроль над колишнім центром країни поблизу озера Ван, зміщуючи адміністративно-господарську діяльність в Закавказзі. Близько 600 року до н. е. правителі Урарту остаточно втрачають контроль над центром країни, і втрачають позиції в Закавказзі: залишають без бою місто Еребуні, потім втрачають в бою місто Аргіштіхінілі, і Тейшебаїні стає останнім оплотом Урарту[3][4]. В цей період до Тейшебаїні звозять всі збережені цінності з Еребуні та інших місць країни, однак, приблизно в 585 році до н. е. чергове вороже нашестя знищує Тейшебаїні. Існує декілька думок про те, хто саме завдав Урарту останнього удару: є версії, що це зробили скіфи та кіммерійці[5], мідійці[6][7] і вавилоняни[8]. Однак скіфська теорія на сьогоднішній день є серед дослідників більш поширеною і підтверджується виявленням при археологічних розкопках фортеці великого числа наконечників стріл скіфського типу.

Останній штурм фортеці

Наконечники стріл, зібрані в Тейшебаїні

За даними археологічних розкопок останній штурм Тейшебаїні відбувся в першій половині літа, коли худоба знаходилася на високогірних пасовищах, а виноград ще не дозрів. Археологи вважають, що штурм почався раптово, ймовірно, в нічний час, і жителі міських будівель були змушені спішно покинути міські квартали і рятуватися всередині фортеці. Дахи міських будівель швидко загорілися, і перелякані жителі вискочили з будинків, залишивши цінні речі. Судячи з напрямку більшості знайдених наконечників стріл, ворог атакував із західного схилу пагорба. У міських будівлях, наприклад, знайдені кістяки жінки та дитини грудного віку, які, ймовірно, не встигли втекти від наступаючого ворога.

Жителі сховалися у внутрішньому дворі фортеці, спорудивши собі там тимчасові помешкання[9]. Однак, через нетривалий час облоги і сама фортеця не витримала штурму: ворог увірвався через допоміжні західні ворота. В результаті битви спалахнула пожежа, яка знищила тимчасові споруди, перекриття і дах фортеці. Тейшебаїні загинув, а почервоніла на згарищі цегла дала назву пагорба — Кармір-Блур (вірм. Կարմիր Բլուր — «Червоний пагорб»). В результаті штурму була зруйнована система водопостачання фортеці, тому життя на території Тейшебаїні так і не відродилося.

Одна з 97 бронзових чаш з винної комори

Розкопки фортеці Тейшебаїні дали вченим унікальні матеріали останнього періоду Урарту. З одного боку, в останні роки існування держави місто Тейшебаїні фактично було столицею Урарту. Клинописні документи останніх урартських царів були виявлені тільки в Тейшебаїні та його околицях. З іншого боку, багато цінностей було звезено до Тейшебаїні з різних загублених урартських міст, особливо з Еребуні, що розташовувалось неподалік. Більшість цінностей було вивезено або розкрадено під час падіння фортеці, але археологам вдалося зробити деякі знахідки. Наприклад, при розкопках Тейшебаїні було виявлено 97 однотипних бронзових чаш, на яких були викарбувані імена багатьох урартських царів, сховані в одному з карасів винної комори. Різна клинописна стилістика свідчить про те, що чаші були виготовлені в різний час, за життя відповідних правителів. У багатьох випадках цегла стін, обвалених після пожежі, надійно поховала археологічні шари, забезпечивши їм добру збереженість. У Тейшебаїні навіть були знайдені залишки одягу і кілька дерев'яних предметів, що нетипово для таких давніх археологічних об'єктів. Розкопки Тейшебаїні на Кармір-Блурі дали вченим найцінніші матеріали, особливо про останнє століття існування Урарту.

Предмети, виявлені при розкопках Тейшебаїні в 1939 — 1950 роках.
Музей «Еребуні», Єреван, Вірменія

Глиняний горщик, прикрашений головами биків	Бронзовий щит урартського воїна	Бронзовий шолом з написом Сардурі II

При розкопках Тейшебаїні були також виявлені предмети з Ассирії (деякі циліндричні печатки, намисто з сердоліку та інші), з Малої Азії (сердолікова печатка, золоті сережки) і Стародавнього Єгипту (амулети, намиста), що свідчить про культурні та торговельні зв'язки Урарту.

Після закінчення археологічних робіт не було проведено повної консервації місця розкопок. У зв'язку з цим верхні частини стін фортеці, які були виконані з сирцевого цегли, в даний час руйнуються під впливом активної ерозії. За минулі тисячоліття цегляні стіни фортеці перетворилися на ущільнену глиняну масу, яка швидко руйнується на відкритому повітрі.

Фортечні стіни Тейшебаїні та їх ерозія

Загальний вигляд незаконсервованого городища	Структура фортечної стіни Тейшебаїні
Фортечні стіни міста були побудовані з сирцевої цегли поверх фундаменту з базальтових каменів. За минулі тисячоліття сирцева цегла перетворилася на глиняну масу, де проглядаються лінії цегляної кладки. Під впливом зовнішнього середовища в даний час стіни фортеці «обпливають» та руйнуються.

Біля південного підніжжя пагорба Кармір-Блур на місці урартського виноградника було побудовано невелику будівлю музею «Тейшебаїні», який в даний час закритий, і майже всі його фонди передані до музею «Еребуні» (за винятком великих кам'яних фрагментів водопроводів Тейшебаїні).