Теорія катастрофи вулкана Тоба

Виверження Тоба відбулося на місці сьогоденного озера Тоба близько 73000 ± 4000 років[4][5][6][7] тому. Це виверження було останнім із трьох найбільших вивержень Тоба за останній мільйон років[8]

Геологічне підґрунтя подій — у основі острова Суматра знаходиться зона субдукції. Тут Тихоокеанська плита літосфери зі швидкістю 6 сантиметрів на рік занурюється під Євразійську плиту. При цьому ділянки мантії, розташовані над плитою, що занурюється, розплавляються. У результаті цих процесів утворилася величезна магматична камера, через великий тиск і перенапруження стався вибух. За оцінкою дослідників, подібне траплялося тут і раніше: наприклад, близько 840 тисяч років тому і близько 700 тисяч років тому (два попередні виверження).

Останнє виверження, за оцінками, досягло 8 балів за шкалою VEI, утворивши комплекс кальдери 100 × 30 км²[9] За різними оцінками було вивержено від 2,000 км³ до 3,000 км³ магми, найчастіше приймається цифра у 2800 км³ (близько 7×1015 kg), з яких 800 км³ випало у вигляді попелу[10] Його вибух був у 100 разів більшим за найбільше виверження вулкана в новітній історії — виверження Тамбора 1815 року в Індонезії, яке викликало у 1816 «Рік без літа» у північній півкулі[11]

У радіусі кількох тисяч кілометрів від вулкана, очевидно, все було знищено цією катастрофою. Потужність виверження, що тривало, за оцінкою дослідників, протягом двох тижнів, була еквівалента вибуху приблизно однієї гігатонни тринітротолуолу.

Через виверження Тоба що відбулося в Індонезії, випав шар попелу близько 15 см по всій Південній Азії. Ковдра вулканічного попелу також покрила Індійський океан, Аравійське та Південно-Китайське море[12]

Виверження Тоба ймовірно збіглося з настанням останнього льодовикового періоду. Michael L. Rampino і Stephen Self стверджують, що виверження призвело до «вулканічної зими» і падіння середньої глобальної температури поверхні на 3-5°С і прискорило перехід від теплого до холодного періоду останнього льодовикового циклу.[13].

Шар попелу, що передував фазі похолодання, відбито в зразках льодовикових кернів Гренландії, (проте у льодах Антарктиди, втім, не помічено поки ніяких слідів цієї катастрофи).

«Вулканічна зима» викликала масову загибель рослин і тварин і стала причиною різкого скорочення чисельності Homo sapiens, припустив археолог Стенлі Емброуз з Іллінойського університету, який висунув в 1998 році теорію еволюційного «пляшкового горла», яке минуло тоді людство. За його оцінкою, велика частина людей загинула від голоду і холоду. Вціліла лише невелика популяція людей, що мала ареал розселення в Екваторіальній Африці.

Напередодні виверження на нашій планеті проживало, до речі, кілька видів гомінідів. Якщо Homo sapiens населяли переважно африканський континент, то Європа була оплотом Homo neanderthalensis, а Азія — Homo erectus і Homo floresiensis. Проте подальша історія цих гомінідів наразі вельми кепсько вивчена.