Теотоніу дус Сантус

Теотоніо Дус Сантус народився 1938 року в містечку Каранґoлa (бразильській штат Мінас-Жерайс). У 1961 році поступив на відділення соціології та політології економічного факультету Університету Мінас-Жерайсу. З юнацьких років брав участь у політичному житті, був студентським лідером. Уже 1961 року заснував незалежну марксистську групу «Робітнича політична організація» (ПОЛОП). З 1962 року як студентський лідер брав участь у створенні вищого навчального закладу нового типу за проєктом групи демократично налаштованих інтеліґентів на чолі з відомим істориком, соціологом і громадсько-політичним діячам Дарсі Рібейру. 1964 року, вже у створеному за цим проєктом першому університеті нової бразильської столиці, Дус Сантус одним із перших захистив диплом на звання маґістра, після чого залишився працювати в університеті як викладач економічного факультету. Військовий переворот 1964 року не дав скластися спокійній викладацькій кар'єрі. Дус Сантус був змушений залишити університет: одразу після перевороту його звільнили за неблагонадійність. Він переховувався у Сан-Паулу, де до 1966 р. жив на нелеґальному становищі, беручи участь у діяльності підпільних ліворадикальних організацій.

Засуджений військовим трибуналом до 15 років ув'язнення за «організацію заколоту», Дус Сантус спочатку переховувався у Бразилії, а потім отримав політичний притулок в Чилі. Саме тут розпочалась його активна робота як викладачі-дослідники Чилійського університету. У 1966—1969 роках при цьому університеті, в Центрі соціально-економічних досліджень (СЕСО), склалась міжнародна група молодих марксистів, в якій Дус Сантус виділиться як неформальний лідер. Ця роль стала формальною в роки правління «Народної єдності», коли Дус Сантуса обрали директором СЕСО. На початку 1970-х років твори Дус Сантуса набули загальної латиноамериканської популярності. Далі — знову військовий переворот (1973 року), внесення до списку «небезпечних іноземних марксистів», що розшукуються, метання по імпровізованим явочним квартирам і «прорив» до панамського посольства. У стінах посольства в очікуванні можливості виїхати з країни Дус Сантус провів півроку — в компанії з десятками інших «підривних елементів». Лише в травні 1974 року, через вісім місяців після перевороту, завдяки втручанню мексиканських дипломатів йому вдалося виїхати до Мехіко, де він тепер жив як двічі політичний біженець.

У Національному автономному університеті Мексики (УНАМ) Дус Сантуса зустріли однодумці, шанувальники його наукової творчості. Його обирають директором відділення докторантури економічного факультету УНАМ. Тут він організовував семінари з політичної економії науково-технічного проґресу, написав низку творів з проблєм науково-технічної революції, із загальних питань розвитку сучасного капіталізму. Популярність Дус Сантуса перетнула кордони Латинської Америки: його часто запрошували для читання лекцій та участі у міжнародних конференціях у США, Великій Британії, СРСР, на Кубу та інших країнах.

1979 року, отримавши відомості про амністію в Бразилії, Дус Сантус повернувся на батьківщину, де став одним із засновників Демократичної робітничої партії, одним із співавторів її політичної проґрами, орієнтованої на масовий соціалістичний рух. Спочатку, до 1988 року, Дус Сантус працював у Ріо-де-Жанейро і Белу Орізонті, займаючись переважно політичною і викладацькою діяльністю (католицький університет Ріо-де-Жанейро, католицький університет Мінас-Жерайса). Потім, 1988 року, повернувся до Університету Бразиліа, скориставшись правом реабілітації після остаточної амністії 1985 року (після закінчення правління військових у Бразилії). На 1986—1988 роках Дус Сантуса було обрано президентом Латиноамериканської асоціації суспільних наук. 1988 році він обіймав посаду професора у Федеральному університеті Флуміненсі. У 1990-ті рр. Дус Сантус активно залучали до роботи в ЮНЕСКО, ООН, ЛАЕС, Міжнародному інституті миру. З 1997 року і до смерті керував Університетом ґлобальної економіки та сталого розвитку ООН.

Помер 2018 року від раку підшлункової залози.

Дус Сантус відомий розробкою концепції «нової залежності», що вона позначила період після другої світової війни (1939—1945). Новій залежності передувала колоніальна залежність від метрополії, що вона мала права на землю, копалини та робочу сили колоніальних суспільств, та фінансово-промислова залежність періоду імперіалізму кінця ХІХ століття. У центрі його уваги — економічне зростання панівної країни завдяки залежності від неї іншої країни. В умовах сучасного імперіалізму, коли світ поділено на розвинені та відсталі реґіони, економічне зростання передових капіталістичних центрів відбувається не тільки через зростання світової економіки в цілому, але насамперед завдяки переносу до центрів додаткового продукту з підлеглих країн периферії.

За Дус Сантусом, відносини нееквівалентного (нерівноцінного) обміну, що панують на світовому рику, відтворюються на національному рівні в середині кожної залежної країни, де структура промисловості та рівень технічного розвитку визначається не так внутрішніми потребами, як інтересами транснаціональних корпорацій (ТНК). Система залежного відтворення є частиною світової системи господарських відносин, базованих на монополістичному контролі над капіталом, і функціонування у рамках цієї системи веде не до розвитку (наздоганяючого розвитку, що скорочує відстань між панівними та залежними країнами), а до чимдалі більшої відсталості залежних країн та зростання в них бідності. На думку Дус Сантуса, єдиним адекватним виходом за межі зачарованого кола залежності для таких країн є революційний перехід до соціалізму.

У творах, присвячених проблемам науково-технічній революції за сучасного капіталізму, Дус Сантус показав, що капіталістичні продукційні відносини суперечать вимогам наукового розвитку та на сучасному етапі (кінець XX ст. — початок XXI ст.) виступають гальмом технічного проґресу.

• Соціалізм або фашизм. Лаиноамериканська дилема (Socialismo o Fascismo: Dilema Latinoamericano, 1969).
• Структура залежності (The Structure of Dependence, 1970).
• Залежність і суспільні перетворення (Dependencia y cambio social, 1970).
• Імперіалізм і залежність (Imperialismo y dependencia, 1978).

• Владимир Давыдов. Латиноамериканская периферия мирового капитализма. — Москва: «Наука», 1991.(рос.)
• Александр Тарасов. Теория модернизации, вид оружия идеологической борьбы // «Рабочий вестник» (Пермь). — № 71 (2004).(рос.)
• Алексей Шестопал. Леворадикальная социология в Латинской Америке. Критика основных концепций. — Москва: «Мысль», 1981.(рос.)
• Robert A. Gorman, Biographical Dictionary of Neo-Marxism, Westport: Greenwood Press, 1985.(англ.)

• Теорія залежності
• Рауль Пребіш
• Андре Гундер Франк