Тересва (смт)

Відстань до райцентру становить близько 10 км і проходить автошляхом Н09. У селищі розташована станція «Тересва» Львівської залізниці.

Ім'я Тересва вперше згадується у грамоті в 1336 році. Інші згадки як Tarazkus у 1378 році, Taraz в 1389 році, Taraczkewz в 1495 році і Taraczköz в 1610 році. Село при злитті Тиси і Тересви зародилося в середині XIV століття і належало родині Балк, пізніше воно перейшло у власність монастиря, потім на деякий час було королівським маєтком, потім його передалиродині Драгфі. У 1373 році вона була власністю синів воєводи Сас, потім у 1419 році була передана Irholci Tatul. З вимиранням роду Татул воно перейшло у власність Довгаїв, а потім і Kornisoké по дочірній гілці.

Залишилась згадка про те, що у 1378 році королівською владою було визначено кордони між селами Тересва і Криве, які розташовані поряд. Як даровані землі Тересва переходила з рук в руки. Підтвердженням цього є дарча грамота від 1 травня 1404 року, яка була складена між синами Балки — Дмитром і Олександром. В ній стверджується, що їх батько воєвода Балк і магістр Драг подарували Грушівському монастирю три села: Тересву, Криву, і Грушево «з полями і лісами, з водою і всім прижитком», а також один млин, де «впадає Сипунца у Тису», мова йде про сусіднє село Тересви — Сопунку розташоване на протилежному березі річки Тиса. Балка і Драг подарували монастирю три села, які їм, у свою чергу, подарував король. Це було зроблено без дозволу короля, і тому дарча грамота мала силу лише за їх життя. Після смерті воєводи Балки в 1480 році король Матяш подарував село Тересву Драгові Бертолону-Белеті, проти чого протестували мешканці Тересви та навколишніх сіл.

У XVII столітті село розділили сім'ї Budai, Kölcsei, Szécsényi, Sztojka. Німецькі поселенці приїхали в село, яке було знищене під час угорського повстання 1703—1711 років. У другій половині XIX ст. Тересва була центром Торецького повіту (округу) Марамороського комітату. З 1848 р. поселення користувалося печаткою з гербом — зображенням дерева, під яким стоять вовк та лисиця.

В адміністративно-політичному відношенні село Тересва довгий період було адміністративним центром Тересвянської долини. До 1918 року тут знаходився окружний уряд, тюрма та інші органи управління. У пам'яті селян збереглася згадка про те, як під час знесення будинку окружного уряду було в стіні знайдено кістки трьох трупів, що свідчать про жорстокість колишньої адміністрації.

На початку XX ст. розпочалося будівництво залізниці з Королева до Сігета над Тисою через Тересву, бо Австро-Угорщина готується до війни проти Росії. Вигідне географічне розташування села сприяло розвитку лісорозробної промисловості. У 20 роках XX ст. в Тересві побудували дві невеликі лісопилки.

На правому березі річки Тиса робітники збирали плоти, звідки сплавляли бокори річкою аж до села Вилок, де Тиса ширша, а її фарватер глибший. Плоти зшивалися, і їх переправляли до Угорщини у Солнок чи Сигет. Цей вид «транспортування» випливав із чехословцько-угорської торговельної угоди. Торгували лісом і місцеві українські та єврейські підприємці.

У 1945 році на території села було 5 підприємств: лісопильня, спиртозавод, паровий млин, механічна ремонтна майстерня, лісгосп.

Церква Різдва пр. богородиці. 1880 р.

Дерев'яну церкву з вежею, двома дзвонами, прикрашену образами, згадано в 1751 р. У 1801 р. ішлося про дерев'яну церкву, верх якої потрібно було ремонтувати.

Теперішня церква — це гарна мурована базиліка зі стрункою вежею, завершеною гострим шпилем, що давніше була присвячена св. арх. Михайлу. Невеликі контрфорси членують поверхню стін, декоративно збагачуючи її. Датується за написом над входом: «Года 1880-го | во имня господа і бога небеснаго сей | дом поставлень съ трудомъ | тересуськихь вірниковъ дьля хвалы божои».

Інтер'єр прикрашають образи св. Миколи, пр. богородиці, Христа Спасителя та арх. Михайла, виконані на полотні в 1891 р. художником Вашаркові. Образ олією «Зняття з хреста» виконано в Будапешті в 1892 р. У 1908 р. цісар дарував на облаштування церкви 200 корон, про що зберігся напис на старій іконі: «Сія церковь обновлена и приу | крашена божьею помощю 1908 г. | за епископа Юлія Фирцака | сващенника Шереги Эмилію | куратора Васильа Волошина г… ров… заходомъ и выдатками | православных христіанъ | села Тересова и много потрудившого | ся Ивана Волошина | живописець Антсъ Пилиховскій изъ різбар… и…тникъ Новаковскій».

У 1934 р. головною подією стало спорудження хорів.

У 1996 р. в церкві проведено великий внутрішній ремонт. Стінопис виконав Василь Кризина.

Найдавніший дзвін на вежі храму датується 1821 р. і походить, можливо, з Німецької Мокрої, ще один дзвін відлив Ф. Еґрі в 1901 p., а третій дзвін з 1936 р.

Парох Тересви Федір Желтвай був засуджений 1950 р. на 25 років каторги. У таборі захворів і помер 15 грудня 1951 р.

Поблизу Тересви розташований пункт контролю «Тересва» на кордоні з Румунією. З румунського боку — пункт пропуску «Кимпилунг ла Тиса», жудець Марамуреш, автошлях 19 у напрямку Сигота.

В 1950-х роках працювала ремонтна майстерня тресту «Закарпатліспром», яка випускала вагони-їдальні для лісорубів віддалених лісосік. За радянських часів у селищі працював великий деревообробний комбінат, була розвинена харчова промисловість. Також діяла Вузькоколійна залізниця Тересва — Усть-Чорна (нині розібрана).

Тересва
Старий будинок з вежечкою (при центральній вулиці)	Бокова вулиця	Вулиця біля центру Тересви	Церква святих верховних апостолів Петра і Павла

-  Вузькоколійна залізниця Тересва — Усть-Чорна (нині розібрана)

- храм Різдва пр. богородиці. 1880 р.

• Тересва — Інформаційно-пізнавальний портал | Закарпатська область у складі УРСР (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Закарпатська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР.)
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.

• Облікова картка^{[недоступне посилання з травня 2019]}
• Історія Тересви^{[недоступне посилання з травня 2019]}