Львівська залізниця

Регіональна філія «Льві́вська залізни́ця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» — підприємство, регіональна філія у складі ПАТ «Укрзалізниця», що обслуговує залізниці західної частини України: Львівської, Волинської, Рівненської, Тернопільської, Івано-Франківської, Чернівецької, Закарпатської областей. В районі розташування Львівської залізниці проживає 8,5 млн людей.

Львівська залізниця
Львівська залізниця
Залізниці України (територіальний поділ).png
Тип залізнична компанія
Статус діюча
Повна назва Регіональна філія «Львівська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця»
Засновано 1939
Штаб-квартира Львів
Роки функціонування 1861
Країна  Україна
Ширина колії 1520 мм
Власник(и) Українська залізниця і Міністерство шляхів сполучення СРСР
Холдингова компанія Українська залізниця
Материнська компанія Укрзалізниця
Дочірні компанії
  • Львівська дирекція залізничних перевезень, ДН-4, Рівненська дирекція залізничних перевезень, Тернопільська дирекція залізничних перевезень і Ужгородська дирекція залізничних перевезень
  • Сайт railway.lviv.ua
    Нагороди

    Історія

    Управління Львівської залізниці

    Львівська залізнична магістраль — найстаріша в Україні. Перший потяг прибув до Львова 4 листопада 1861 року з Відня. У 1866 р. було прокладено гілку до Чернівців, а у 1869 — до Бродів. Перший пасажирський потяг з чотирьох вагонів під назвою «Ярослав» прибув з Перемишля до Львова 4 листопада 1861 р. На всіх станціях його курсування — в Медиці, Мостиськах, Судовій Вишні, навіть у Мшаній потяг вітали сотні селян, приїздом «сталевого коня» захоплювались і місцеві музиканти. З цієї дати почався літопис Львівської залізниці. З цього часу вона продовжувала розвиватись і не лише на західних, але й на східних, північних теренах. Коли звучали фанфари з приводу народження залізничного первістка у Східній Галичині, англійські інженери представили на затвердження технічний план будівництва магістралі, що з'єднала б Львів з Чернівцями. Проект було затверджено і за два роки уклали залізничне полотно протяжністю 267 км. 1 вересня 1866 року від Львівського вокзалу відправився перший потяг, який через дев'ять годин вже зустрічали в Чернівцях. На початку XX століття назріла необхідність будівництва нового вокзалу у Львові. Нову споруду було здано 26 березня 1904 року. Вокзал вважався одним із найкращих у Європі, як з архітектурної, так і з технічної точок зору.

    Перед Першою світовою війною у Східній Галичині проклали 2676 км залізничних шляхів. 1 вересня 1939 року на залізницю Львова впали нацистські бомби. Було зруйновано вокзал, товарну станцію, станції Клепарів і Підзамче. Після зайняття міста радянськими військами почалося відновлення Львівської залізниці. Наприкінці 1939 року вузьку західноєвропейську колію перевели на широку. Тоді ж перші пасажирські потяги пов'язали Львів з Києвом та Москвою. У 1940 році уряд Радянського Союзу виділив на реконструкцію Львівської залізниці 50 млн рублів.

    22 червня 1941 року німецькі бомби знову впали на Львівський двірець. Бомбили і обстрілювали станції Красне, Самбір, Стрий, а вже з липня всю Західну Україну окупували німецькі війська. Лінії між станціями Ковель - Здолбунів та КовельСарни стали стратегічними між Рейхом та Східним фронтом.

    У 1953 році Міністерство шляхів сполучення провело укрупнення залізниць. Ковельська залізниця, що складалася з Ковельського, Сарненського і Здолбунівського відділків, увійшла до складу Львівської залізниці[1].

    На Львівській залізниці працювали Герої Соціалістичної Праці Братчин Іван Петрович, Тоцький Петро Корнійович, Бучинський Володимир Степанович.

    1973 року Львівську залізницю було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. У 1978 році відкрився обчислювальний центр дороги. У 1981 році розроблено комплексну систему ефективного використання вагонів (КСЕВВ), а також базові стандарти підприємств і станцій.

    У березні 1981 року на перегоні між станціями Скнилів та Львів-головний сталося зіткнення збірного електропоїзда ЕР2-3014/3017, який рухався до Львова зі Стрия із вантажним поїздом[2]. В результаті аварії, за даними дослідника історії Львівської залізниці А.Г. Гороховського, загинуло понад 10 пасажирів електропотяга - це найбільша залізнична катастрофа радянської доби на Львівській залізниці[3]. У липні 1981 року головний вагон електропотягу ЕР2-301401 був списаний.

    Після набуття незалежності Білоруссю й Україною були змінені межі залізниці: від Білоруської залізниці перейшла ділянка українсько-білоруський кордон Заболоття Вербка, від Львівської передана ділянка Лунинець Горинь — українсько-білоруський кордон.

    На станції Мостиська II Львівської залізниці на початку XXI століття встановлено пристрій переведення колій, який забезпечує прийом залізничних вагонів з автоматичним колесорозсувним пристроєм типу SUW2000 з колії 1520 мм на колію 1435 мм і у зворотному напрямку. Це дає можливість істотно зменшити час подорожі, збільшити кількість пасажирських рейсів прямого сполучення між Україною, країнами СНД та державами Європи. Тепер час переходу потягів із широкої колії (СНД) на європейську скорочено з 4-х годин до 30 хвилин.

    Зовнішні зображення
    Львівська залізниця. Схема.
    Схема львівської залізниці радянських часів

    Структура

    Управління Львівської залізниці знаходиться у Львові. Експлуатаційна довжина залізниць — 4521 км; межує з Білоруською залізницею, Південно-Західною залізницею, залізницями Молдови, Румунії, Угорщини, Словаччини та Польщі. Залізничні сполучення з країнами Європи, СНД а також Балтії забезпечують 19 прикордонних переходів, які оснащені необхідною технікою для навантаження, перевантаження вантажів та перестановки вагонів.

    На залізниці діє 354 станції, із них 252 відкриті для вантажних операцій. Основні вузлові станції: Львів, Тернопіль, Ковель, Стрий, Івано-Франківськ, Здолбунів, Сарни, Самбір, Красне, Дрогобич, Червоноград, Ківерці, Батьово, Клепарів, Рівне, Чернівці, Ужгород, Чоп, Володимир-Волинський.

    16 медичних закладів ДТГО «Львівська залізниця», це:

    • Клінічна лікарня Львівської залізниці, 4 відділкові лікарні, 9 вузлових лікарень із загальним ліжковим фондом 1385 ліжок;
    • Дорожня поліклініка;
    • Дорожня станція переливання крові;
    • 4355 медичних працівників, у тому числі 892 лікарі та 1880 середніх медичних працівників.

    У складі лікувально-профілактичних закладів функціонує 7 амбулаторій, 60 здоровпунктів, 4 медпункти вокзалів.[4]

    Основні магістралі

    Схема Львівської залізниці. Червоними лініями позначені електрифіковані ділянки, синіми — неелектрифіковані (станом на 2006 рік)

    На залізниці електрифіковано 3207 км колій, що становить 71 % від загальної експлуатаційної довжини:

    Неелектрифіковані ділянки (1314 км, 29 %):

    На електрифікованих ділянках перевезення пасажирів здійснюють електровози та електропоїзди, на неелектрифікованих тепловози та дизель-поїзди.

    Дирекції залізниці

    До складу Львівської залізниці входять 5 дирекцій:

    Пасажирське сполучення

    Потяг на першому пероні станції Львів

    Львівська залізниця володіє великою кількістю рухомого складу.

    Пасажирські перевезення представлені у графіку руху на 2019 рік наступним чином:

    Потяги міжнародного сполучення:

    «Інтерсіті»:

    Потяги категорії «нічний експрес»:

    Потяги категорії «нічний швидкий»:

    Потяги категорії «нічний пасажирський»:

    Потяги категорії «регіональний експрес»:

    Начальники

    Вокзали Львівської залізниці

    Краєвиди

    Див. також

    Примітки

    1. Ковельська залізниця. Архів оригіналу за 11 серпня 2018. Процитовано 26 січня 2019.
    2. Российские электропоезда. https://www.rus-etrain.ru/ (рос.).
    3. Гороховский А. Г. Львовская железная дорога. Годы, события, люди. — Львів : Каменяр, 1991. — 160 с. — ISBN 5-7745-0478-6. (рос.)
    4. http://galinfo.com.ua/news/164692.html
    5. Львівська залізниця запроваджує курсування поїзда № 35/36 Львів—Краків—Вроцлав. Архів оригіналу за 24 грудня 2013. Процитовано 24 грудня 2013.

    Джерела

    • Львівська залізниця. Історія і сучасність: 1861—1996 / Гранкін П. Е., Лазечко П. В., Сьомочкін І. В., Шрамко Г. І.; Кірпа Г. М. (авт. передмови). — Львів : Центр Європи, 1996. — 175 с.

    Посилання


    This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.