Тихонов Микола Олександрович

Микола Олександрович Тихонов (1 (14) травня 1905, Харків — 1 червня 1997, Петрово-Дальнє) — радянський державний і партійний діяч. Голова Ради Міністрів СРСР у 1980—1985 роках, один з найстарших глав уряду (з 75 до 80 років) у післявоєнній історії Європи (рекорд належить Конраду Аденауеру, що покинув пост канцлера ФРН у 87 років). Депутат Верховної Ради СРСР 5—11-го скликань. Кандидат у члени ЦК КПРС в 1961—1966 роках. Член ЦК КПРС в 1966—1989 роках. Кандидат у члени Політбюро ЦК КПРС з 27 листопада 1978 по 27 листопада 1979 року. Член Політбюро ЦК КПРС з 27 листопада 1979 по 15 жовтня 1985 року. Доктор технічних наук (1961). Двічі Герой Соціалістичної Праці (1975 і 1982).

Тихонов Микола Олександрович
Народився 1 (14) травня 1905[1][2]
Харків, Російська імперія[3]
Помер 1 червня 1997(1997-06-01)[1][2][4] (92 роки)
Петрово-Дальнє, Красногорський район, Московська область, Росія
Поховання Новодівичий цвинтар
Країна  Російська імперія
 СРСР
 Росія
Діяльність політик, інженер, металург
Alma mater Національна металургійна академія України (1930)
Науковий ступінь доктор технічних наук (1961)
Знання мов російська[5]
Заклад Pervouralsk New Pipe Plantd і Нікопольський південнотрубний завод
Членство Політичне бюро ЦК КПРС
Посада голова Ради міністрів СРСРd, перший заступник голови Ради Міністрів СРСРd і депутат Верховної ради СРСР
Партія КПРС
Нагороди

З життєпису

Народився в родині інженера. З 1920 по 1924 рік навчався в Катерининському технікумі шляхів сполучення міста Катеринослава. Трудову діяльність розпочав у 1924 році помічником машиніста паровоза залізниці. Працював техніком механічного цеху Катеринославського (Дніпропетровського) заводу імені Леніна.

У 1930 році закінчив Дніпропетровський металургійний інститут.

З 1930 року — інженер-проектувальник «Діпросталі», з 1933 року — помічник, заступник начальника цеху, з січня 1938 року — начальник цеху тонкостінних труб, а з січня 1940 року — головний інженер і заступник директора Дніпропетровського металургійного і трубопрокатного заводу імені Леніна. Член ВКП(б) з 1940 року.

Під час другої світової війни з вересня 1941 по липень 1947 року працював головним інженером Новотрубного заводу міста Первоуральська Свердловської РРФСР.

У липні 1947 — грудні 1950 року — директор Південнотрубного заводу міста Нікополя Дніпропетровської області.

У грудні 1950 — вересня 1955 року — начальник Головного управління трубної промисловості Міністерства чорної металургії СРСР. З вересня 1955 по травень 1957 року — заступник міністра чорної металургії СРСР, відповідав за трубну промисловість.

У травні 1957 — квітні 1960 року — голова Дніпропетровської Ради народного господарства (раднаргоспу). У 1959 році був у складі радянської делегації, яка, на чолі з 1-м Секретарем ЦК КПРС М. С. Хрущовим, здійснила перший офіційний візит до США.

У квітні 1960 — березні 1963 року — заступник голови Державної науково-економічної ради Ради Міністрів СРСР — міністр СРСР. З березня 1963 по жовтень 1965 року обіймав посаду заступника голови Держплану СРСР — міністра СРСР.

Тихонов, після приходу до влади Л. І. Брежнєва, з яким був знайомий з 1930-х років по Дніпропетровську, почав займати значно вищі пости: з жовтня 1965 року — заступник голови Ради міністрів СРСР. У вересні 1976 року став першим заступником голови Ради міністрів, і так як голова Ради міністрів О. М. Косигін у цей час за станом здоров'я не міг повноцінно працювати, йому доводилося виконувати обов'язки Косигіна. 27 листопада 1978 року він був обраний кандидатом в члени Політбюро ЦК КПРС, 27 листопада 1979 року переведений з кандидатів у члени Політбюро.

23 жовтня 1980 року Верховна Рада СРСР затвердила Тихонова М. О. на посаді Голови Ради Міністрів СРСР.[6].

26 вересня 1985 року Тихонов у зв'язку з погіршенням стану здоров'я подав у відставку. Після звільнення перебував державним радником при Президії Верховної Ради СРСР, персональним пенсіонером союзного значення. В останні роки жив самотньо, зі спогадами та інтерв'ю не виступав.

Похований на Новодівочому цвинтарі у Москві.[7]

Оцінка діяльності
Пам'ятник Тихонову М. О. у Харкові

У своїй діяльності М. О. Тихонов вважався господарником-практиком, хоча не мав здібностей до самостійної діяльності державного масштабу. Політичними питаннями не цікавився, не брав участі в інтригах, проте міг критикувати Косигіна та Брежнєва по деяких принципових питаннях.

Нагороди

Двічі Герой Соціалістичної Праці (1975 і 1982). Лауреат Сталінські премії (1943, 1951). Нагороджений 7 орденами Леніна, 3 іноземними орденами, а також медалями.

Примітки
  1. SNAC — 2010.
  2. Find a Grave — 1995.
  3. Тихонов Николай Александрович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  4. Munzinger Personen
  5. Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
  6. Постанова Верховної Ради СРСР від 23 жовтня 1980 року
  7. Могилы знаменитостей. Тихонов Николай Александрович (1905—1997) (рос.)

Джерела

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.