Тишівці

Лежить над річкою Гучвою[4]. Має два передмістя — «Замлиння» та «Дубини»[4].

У 1921 році міське поселення Тишівці входило до складу гміни Тишівці Венгрівський повіту Люблінського воєводства Польської Республіки[5].

За даними перепису населення Польщі 1921 року в містечку налічувалося 678 будинків та 4420 мешканців, з них[5]:

• 2101 чоловік та 2319 жінок;
• 377 православних, 1592 римо-католики, 2451 юдей;
• 86 українців («русинів»), 3439 поляків, 887 євреїв, 8 осіб іншої національності.

Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[1][6]:

Церква Пресвятої Богородиці у Тишівцях (передмістя Дубини), зображення 1890 року

Церква у передмісті Замлинні, Тишівці, зображення 1938 року

Українська церква в Тишівцях на «Дубині», рисунок 1941 року Леоніда Маслова

Українська церква в Тишівцях на «Замлинні», рисунок 1941 року Леоніда Маслова

У місті були три трибанні церкви, спочатку православні, котрі після Берестейської унії, ймовірно, стали унійними. Одна із них, парафіяльна, стояла в середмісті й була присвячена святій Параски П'ятниці, друга в передмісті «Замлинні» — святого Микити, третя була в передмісті «Дубині» — Пречистої Діви Марії (Пресвятої Богородиці)[7][8][3].

Перший відомий опис тишовецьких церков походить з 1660 року і був виконаний в ході візитації, проведеної після військових дій середини XVII століття. Всі три споруди були дерев'яними, а церква на Замлинні згадується як новозбудована (ймовірно відбудована після військових дій). Стан церков визнаний як «добрий». Коло всіх храмів були кладовища, які в передмісті Дубині і у середмісті були обгороджені, а коло Замлинської не огороджені. В записі, з 1660 року сказано, що вони описані в звітах в попередніх візитацій, котрі, однак, до нас не дійшли.[8] 1872 року до місцевої греко-католицької церкви належало 1220 вірян[3].

У період панування російської імперії у 1871 році була побудована у московському стилі із каменю церква святої Параски / святого Миколи поруч зі старою церквою у середмісті, яку потім російська влада розібрала[7][9][3]. Поруч стояло приміщення українського просвітного товариства «Рідна Хата»[9].

1938 року польська влада розібрала інші дві українські церкви — у передмісті на «Дубині» та «Замлинні»[7]. Архітектор Леонід Маслов подавав такий опис вигляду цих церков до їхнього руйнування[7]:

Особливо прегарна своїми пропорціями та шляхотними зарисами бань була церква св. Микити на "Замлинні". Була це чудова памятка старовинної української деревяної архітектури; ще цікавіша вона є тим, що збереглася аж до свої останніх днів без всяких перебудов, у свойому первісному вигляді. Коли вона збудована — невідомо, але можливо що ще в кінці XVI століття. Була це тризрубна церква, з середнім зрубом більшим і вищим від інших. Східній мав зрізані два зовнішні кути; над кожним зрубом були восьмибічні бані, вміщені на невисоких, теж восьмибічних бідбанниках. Вхід був від заходу. Вікна мала вона лише з південної сторони, а з північної було лише одне кругле віконце в середньому підбаннику. Церква ця мала колись навколо стін опоясення, сперте на вистаючих із стін зрубів кінцях брусів; над опоясенням стіни були зашальовані доземими дошками, під опоясенням — голі, нешальовані; бані були покриті ґонтою. Церква Пречистої на "Дубині" була дуже подібна до вище описаної церкви св. Микити; мала вона від заходу ґаночок у вигляді дашка, спертого на двох стовпчиках, а при східньому зрубі з північної сторони мала прибудовану "ризницю". Церква була покрита бляхою, якою заступлено попереднє, мабуть ґонтове, покриття. Час збудовання цієї церкви є також незнаний, відомо тільки, що існувала вона вже в 1641 році.

• Tyszowce // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1892. — Т. XII. — S. 727. (пол.) — S. 727—729.