Торі Еймос

10 вересня 1984 Торі вирушила до Лос-Анджелесу, де облаштувала власну невелику студію звукозапису та зібрала рок-гурт Y Kant Tori Read, до складу якого увійшли Стів Ферріс (грав до цього в Mr. Mister), Кім Баллард (екс-Poco) і Метт Сорум, майбутній барабанщик Guns N'Roses[5].

У 1987 році Еймос підписала контракт з Atlantic Records і приступила до роботи над першим альбомом з продюсером Джо Чикареллі, відомим співпрацую з такими виконавцями, як Френк Заппа, Пат Бенатар і Дінго Бойнго. До її складу до цього часу, крім Сорума, входили Стів Кейтон (англ. Steve Caton, пізніше грав на всіх її альбомах до 1999 року), басист Бред Кобб і клавішник Джим Таубер. Першим синглом був «The Big Picture» («Cool On Your Island» на звороті), кліп до якого зняв Марті Коллнер (котрий працював також з Aerosmith і Whitesnake).

Альбом Y Kant Tori Read вийшов наприкінці травня 1988 року; до цього моменту гурт вже розпався. Реакція преси (на цей «невиразний поп-метал», згідно з Allmusic) протверезила співачку[2].

Я прагнула в той час до визнання, замість того, щоб створювати музику, в яку вірю. Тільки коли ми провалилися, я зрозуміла, що вся ця затія була побудована на піску, аж ніяк не на року. Якщо прагнути тільки слави, можна втратити чуття, втратити причину, з якої ти створюєш музику. Слава повинна супроводжувати творчість, а не бути її стрижнем.

 — згадувала вона[4].

Наприкінці 1989 року Atlantic Records вирішили дати Еймос другий шанс і запропонували до березня наступного року підготувати матеріал для нової платівки. Перший набір її нових пісень був лейблом відкинутий. На початку 1990 року співачка зайнялася співпрацею з продюсером Девідом Сіджерсона, який, прослухавши деякі її нові пісні («Take To The Sky», «Leather»), схвалив вибраний нею напрямок. Записану Еймос касету Atlantic відіслали їй назад. У співпраці з Еріком Россе вона підготувала ще 4 композиції («Girl», «Precious Things», «Tear In Your Hand», «Little Earthquakes»). Лише після цього лейбл схвалив підготовку альбому і наприкінці 1990 року направив співачку до Лондона в розпорядження своєї дочірньої компанії EastWest Records[4].

У Лондоні Еймос дала кілька концертів у невеликих клубах і справила на аудиторію враження чистим голосом і професійною грою на фортепіано. Влітку 1991 року, під враженням перегляду фільму «Тельма і Луїза» і власних спогадів про пережите сексуальне насильство, Еймос написала нову пісню «Me And A Gun», в той же вечір виконавши її зі сцени а капела, що знову мало сильний ефект. Лейбл EastWest прийняв рішення випустити дебютний альбом співачки в 1992 році, і це рішення було схвалено Доу Морісом з Atlantic, який прилетів до Англії спеціально щоб прослухати підготовлений матеріал.

У листопаді 1991 року «Me And A Gun» був випущений на EP (з «Silent All These Years»), реліз був помічений британською пресою. В кінці листопада з другою з цих пісень Еймос вперше з'явилася на британському ТБ в програмі Джонатана Росса[4].

Альбом Little Earthquakes вийшов 13 січня 1992 року і піднявся до 15 сходинки в UK Albums Chart. У пресі з'явилися схвальні рецензії, де Торі Еймос порівнювали з Кейт Буш, Дженіс Ієн, Джоні Мітчелл, Шинейд О'Коннор, Маргарет Мері О'Хара і Патті Сміт. «Здається, що Торі Еймос не може запропонувати нічого, крім своєї приголомшливої, гм … геніальності!» — Писав у Melody Maker Джон Чайлз[4]. У США Little Earthquakes вийшов на Atlantic Records в лютому 1992 року, вже після випуску кліпу до пісні «Silent All These Years».

Перший американський виступ Еймос відбулвся 20 квітня 1992 в залі Bottom Line, в Нью-Йорці. Фрагменти цього концерту були згодом включені у відео «Little Earthquakes» (вийшло в жовтні того ж року). Виконавши пісню «Crucify» в шоу Девіда Леттермана два дні потому, Еймос вирушила в турне, в якому дала 18 концертів у США, потім виступила в Канаді і повернулася до Лос-Анджелеса, звідки вилетіла на гастролі до Австралії. 30 липня в Луїсвіллі, Кентуккі, почалося чотиримісячне турне Еймос по США, організоване менеджером Джоном Візерспуном і яке минуло за участі звукорежисера Яна Торна. 9 вересня вона побувала (з батьками) в Лос-Анджелесі на церемонії вручення нагород MTV, де була номінована в категоріях «Найкращий новий артист року», «Найкраще жіноче відео», «Прорив у відео», «Найкраща кінематографія». Пізньої осені Торі Емос дізналася, що обрана президенткою Товариства анонімних жертв сексуального насилля. Тур завершився в листопаді 1992 року концертами в Перті, Мельбурні, Сіднеї (Австралія) і Окленді (Нова Зеландія)[4].

У 1993 році Еймос побувала в Відні, заручившись підтримкою «Bosendorfer» і з цього часу продовживши співпрацю з фірмою. Для роботи над наступним альбомом співачка облаштувала власну студію в Таосі, штат Нью-Мексико. Вона згадувала про цей час:

	Коли я приїхала в Нью Мексико, я відчула там його минуле. Ти стоїш на цих рівнинах і бачиш, як коні спускаються через пагорби, і вся ця земля жива і зберігає в собі всі спогади. Це було ще однією причиною того, що я вирішила записати свій наступний альбом тут.
— Торі Еймос, [4]

У студійній роботі взяли участь також співпродюсер Ерік Россі і два інженери - Веб Джонс (гітара, вокал) і Пол Маккенна (бас, ударні). Еймос покинула острів лише раз, щоб відвідати будинок Резнора Трента в Беверлі Хіллз. Підготувавши матеріал альбому, Еймос повернулася до Лондона, де випустила британський сингл «Cornflake Girl», куди увійшли кавер-версії пісень Джимі Хендрікса, Біллі Холідей і Джоні Мітчелла. Американським синглом була випущена пісня «God», кліп на яку зняв режисер Мелоді Макденіел.

Альбом Under the Pink вийшов в лютому 1994 року, дебютував на вершині британського хіт-параду і став «золотим» за перший же тиждень. У США альбом був випущений двома місяцями по тому і досяг # 12. Критика по обидва боки океану зазначила майстерність Еймос, яка поєднала різні музичні стилі (поп, джаз, арт-рок, фанк) і зуміла проявити в цих піснях як чуттєвість («Baker Baker»), так і агресивність («The Waitress»). Багато поставили її в один ряд з Пі Джей Харві і Бйорк, лідерками нової хвилі інтелектуального жіночого року. 24 лютого 1994 співачка почала світове турне в підтримку альбому. У травні вона з'явилася на обкладинках двох музичних журналів: Q і Vox.