Тоутоваї чатамський

Опис

Довжина птаха становить 14-15 см. Самець важить 25 г, самка 22 г. Птах має повністю чорне забарвлення.

Мовою маорі птах називається "какаруя", мовою моріорі- "каруре".

Поширення і екологія

В минулому чатамський тоутоваї мешкав на всіх островах архіпелагу Чатем, що розташований в 850 км на схід від нової Зеландії. Сьогодні він мешкає лише на двох невеликих островах цього архіпелагу- на Мангері і Рангатірі.

Цей вид птахів мешкає в залишках рівнинних лісів і чагарниках. Вони повністю комахоїдні; здобич шукають в лісовій підстилці або на низько розташованих гілочках. Гніздяться в дуплах або серед повалених дерев. Віддають перевагу місцям з густою рослинністю і глибоким шаром палого листя.

Розмноження

Сезон розмноження триває з кінця жовтня по початок грудня. Зазвичай в кладці два яйця. Інкубація триває 18 днів. Пташенята залишаються в гнізді 23 дні, однак батьки продовжують піклуватися про них, поки вони не досягнуть 65-денного віку, що набагато довше, ніж в інших птахів подібного розміру.

Польові дослідження, проведені в період 1980-1991 років показали, що середня тривалість життя складає близько двох років. Однак «Old Blue», єдина самичка репродуктивного віку, що залишилась в 1980 році і предок всіх існуючих нині чатамських тоутоваї прожила 12 років.

Збереження

Зараз існує близько 260 чатамських тоутоваї, однак в 1980 рокі їх існувало всього п'ять, всі на острові Малий Мангер. Їх врятував новозеландський зоозахисник Дон Мертон і служба дикої природи Нової Зеландії. Птахів перевезли на острів Мангер. Мертон вилучав яйця, знесені «Old Blue», а пізніше і іншими самичками, і підкладав їх в гнізда великоголових тоутоваї. Великоголові тоутоваї висиджували яйця і піклувались про пташенят, а самички чатамських тоутоваї, втративши яйця, відкладали нову кладку[4].

Оскільки всі існуючі чатамські тоутоваї є потомками однієї самички, їх генетичне різноманіття впало до мінімуму і вид пережив ефект пляшкового горла. Однак це не викликало проблем, пов'язаних з інбридингом, що дозволило вченим припустити, що чатамськиї тоутоваї вже проходив через подібну ситуацію, і популяція втратила алелі, які могли б згубно на неї вплинути.[5][6][7][8]

Хоч цей вид і залишається під загрозою зникнення (EN за класифікацією МСОП), його популяція збільшується. В 1981 р. кількість птахів збільшилось до семи, в 1990 р. - до 116, в 1998 р. - до 226, а в 1999 р. - до 254. Навесні 2011 року на острові Рангатіра мешкало 190 чатамських тоутоваї, на острові Мангер - 34.

На островах Чатем реалізуються проекти по відновленню природного середовища і по знищенню інтродукованих хижаків. Це має допомогти рідкісним видам, зокрема чатамському тоутоваї відновити популяцію.

Примітки
  1. BirdLife International (2013). Petroica traversi. Процитовано 26 листопада 2013.
  2. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  3. Falla, R.A.,Sibson, R.B. and Turbott, E.G., illustrated by Elaine Power. (1979) The new guide to the birds of New Zealand and outlying islands. Collins, Auckland.Шаблон:Pn
  4. Cemmick, David; Dick Veitch (1986). Black Robin Country. Auckland: Hodder and Stoughton. с. 135. ISBN 978-0-340-35826-9.
  5. Kennedy, Euan S.; Grueber, Catherine E.; Duncan, Richard P.; Jamieson, Ian G. (April 2014). Severe inbreeding depression and no evidence of purging in an extremely inbred wild species—the Chatham Island black robin. Evolution 68 (4): 987–995. PMID 24303793. doi:10.1111/evo.12315.
  6. Weiser, Emily L.; Grueber, Catherine E.; Kennedy, Euan S.; Jamieson, Ian G. (January 2016). Unexpected positive and negative effects of continuing inbreeding in one of the world's most inbred wild animals. Evolution 70 (1): 154–166. PMID 26683565. doi:10.1111/evo.12840.
  7. Frankham, Richard; Bradshaw, Corey J.A.; Brook, Barry W. (February 2014). Genetics in conservation management: Revised recommendations for the 50/500 rules, Red List criteria and population viability analyses. Biological Conservation 170: 56–63. doi:10.1016/j.biocon.2013.12.036.
  8. Shaffer, Mark L. (February 1981). Minimum Population Sizes for Species Conservation. BioScience 31 (2): 131–134. JSTOR 1308256. doi:10.2307/1308256.

Посилання

Джерела

Attenborough, D. 1998. The Life of Birds. BBC ISBN 0563-38792-0

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.