Трагедія в Гуті Пеняцькій

Траге́дія в Гу́ті Пеня́цькій — масове знищення населення (поляків, євреїв, радянських партизан та українців) в населеному пункті Гута Пеняцька (генерал-губернаторства, нині — Бродівський район, Львівщина, Україна).

Меморіал загиблим у Гуті Пеняцькій

Історія

База польських та радянських партизанських формувань

Під час німецько-радянської війни село стало, зокрема, з весни 1942 р. головною базою радянської партизанської групи, створеної військовим лікарем, більшовиком П. К. Кундіусом, який 1941 р. втік з табору радянських військовополонених у Сасові. У серпні 1943 року загін налічував 96 осіб, 1944 р. — 600, складаючись з трьох рот.

Командиром польської самооборони та місцевої АК тут був Казімеж Войцеховський, який як один з очільників польського підпілля підпорядковувався окружному відділку АК у Золочеві.[1]

22 лютого 1944 р. 9-й батальйон радянських партизанів ім. Чкалова під командуванням Бориса Кореневського полишив Гуту Пеняцьку.[2]

Трагічна доля села

У лютому 1944 року в цьому селі були знищені всі 172 будинки і вбиті мирні мешканці (за різними оцінками від 500 до 800 осіб). Врятуватися вдалося одному поляку, який зумів утекти через дверцята, якими випускали з хати дрібну живність (зимою її тримали у хаті). Босим, у кальсонах, він зумів дістатися через ліс і яри до іншого польського села — Гутища. Обморозив пальці ніг — все це вплинуло на психіку та мову. За його словами — солдати були у німецькому обмундируванні та розмовляли німецькою мовою.

Костел в Гуті-Пеняцькій

У польській літературі поширена теза про винищення польського населеного пункту Гута-Пеняцька у лютому 1944 р. частиною дивізії «Галичина». Разом з тим, за твердженням дослідника Андрія Боляновського, у той час тут не діяв жоден із куренів галицької дивізії.[3]

За розповідями старих жителів села Підгірці — Гуту Пеняцьку спалили три німецькі частини, що розташовувалися: біля с. Підгірці на місцині під назвою «Кам'янка», біля с. Ясенів і між селами Ясенів і Чишки, підняті по тривозі. Причина знищення села — зникнення двох німецьких офіцерів поблизу складів з боєприпасами, які розміщалися у с. Підгірці, місцина під назвою «Лісовики». Німці знали, що у селі Гута-Пеняцька радянські партизани з загону «Переможці» залишили своїх агентів та багато зброї.

Дослідження

12 лютого 2009 року з ініціативи управління з питань внутрішньої політики в приміщенні Львівської облдержадміністрації було проведено круглий стіл за участю представників влади та громадськості, науковців, на якому розглядалося питання проведення заходів, присвячених 65-й річниці вшанування пам'яті загиблого населення у с. Гута-Пеняцька. Навколо питання знищення села існує багато міфів, які й обговорювалися учасниками круглого столу. Учасники засідання за круглим столом напрацювали спільне бачення історичних подій, які трапилися у Гуті-Пеняцькій.

На початку 1944 року в околицях польського населеного пункту Гута-Пеняцька, що на території України, діяли радянські партизанські відділи, яким надавало підтримку місцеве населення й до яких було залучено частину місцевих поляків. 23 лютого 1944 р. до боротьби проти них було скеровано один із сформованих з галицьких українців підрозділів, яким командували німці та який підпорядковувався німецьким поліційним структурам. У результаті цього наступу відбулося бойова сутичка, в якому загинуло двоє українців. У відповідь на це 28 лютого нацистські поліційні відділи провели каральну акцію під час якої було вбито кількасот польських мешканців Гути-Пеняцької.

Про це, зокрема, свідчать польські документи. Наприклад, відповідно до звіту Делегатури польського уряду про події на теренах Бродівського повіту, це селище було повністю знищене нацистським винищувальним поліційним підрозділом: «Німці зібрали жінок і дітей разом до кількох будинків, після чого ці будинки було підпалено… Усіх чоловіків зібрано разом до місцевої польської каплиці… Замкнених у каплиці розстріляно». У повідомленні Міністра внутрішніх справ польського еміграційного уряду в Лондоні В. Баначека про події у Гуті-Пеняцькій у лютому 1944 р. з цього приводу вказувалось, що «27 лютого експедиційна каральна таємна поліція знищила село дощенту». Це ж підтверджують також: українські та радянські джерела.

Однак, через деякий час після цих трагічних подій, в документах польського підпілля, а пізніше й у радянській публіцистиці було поширено інформацію про участь у знищенні польського населеного пункту дивізії «Галичина», що діяла у складі німецьких військ. Причиною цього було намагання зняти відповідальність з радянських партизанів, котрі спровокували згадану каральну акцію, й перекинути її на українських націоналістів, якими крім членів ОУН та вояків УПА було також: оголошено українських вояків дивізії «Галичина». Донині не виявлено німецьких документів, які підтверджують знищення Гути-Пеняцької. Будь-якої участі у цій акції підрозділів дивізії «Галичина» не доведено.

Архіви КДБ стверджують, що операцію проводили німецькі війська СС із підтримкою українських бійців. [4]

Перебіг подій

На початку 1944 року було вирішено використати вояків дивізії СС Галичина проти партизанів. У лютому створено бойову групу на чолі з оберштурмбанфюрером СС Фрідріхом Баєрсдорфом, що до кінця березня влаштовувала облави на радянських партизанів із дивізії генерала Петра Вершигори в районі Тішанова та Білґорая. В той же час були задіяні два поліцейські полки СС (4-й і 5-й), які складалися з добровольців. 5-й поліцейський полк під командуванням оберштурмбанфюрера СС Франца Лехтгалера був розгорнутий уздовж лінії Бугу. В березні та квітні він брав участь в операціях проти польських і радянських партизанів, включившись у польсько-українське протиборство в Грубешовському повіті. У червні 1944 року 5-й полк було розформовано, а його вояків включено до складу дивізії.

Саме 4-й полк під командуванням штурмбанфюрера СС Зиґфріда Бінца (йому було доручено оборону запілля фронту в Східній Галичині) на початку 1944 року брав участь у репресивних операціях, ймовірно, підтримуючи УПА. Найбільшим злочином 4-го поліцейського полку СС стала «пацифікація» села Гута Пеняцька — польського осередку самооборони від УПА, де переховувалася також група євреїв. Тут також дислокувався загін радянських партизанів. 23 лютого 1944 року на околиці села з'явився розвідувальний підрозділ 4-го полку. Поляки вирішили, що мають справу з переодягненими упівцями, й атакували нападників, убивши двох із них (то були перші загиблі вояки дивізії СС «Галичина»). Патруль СС врятувала сотня УПА «Яструба», яка атакувала поляків із флангу.[5] Німці організували убитим воякам пишний похорон і влаштували каральну експедицію, яка 28 лютого зрівняла село із землею. Кількасот цивільних мешканців були замордовані.

Населений пункт був повністю спалений, залишилися лише кістяки кам'яних будівель — школи і костелу. Після війни село не відновлювалось, тут було встановлено пам'ятний знак, який зник в 1990-ті роки. 2005 року відкрито меморіал загиблим.

Література

Примітки
  1. Чобіт, — ч. 20, с. 7.
  2. Чобіт, — ч. 20, с. 7, 11.
  3. Гута-Пеняцька: нацистський слід польської трагедії 1944 року Гута Пеняцька: нацистський слід польської трагедії 1944 року
  4. ПОЛЬЩА ТА УКРАЇНА У ТРИДЦЯТИХ-СОРОКОВИХ РОКАХ XX СТОЛІТТЯ : Невідомі документи з архівів спеціальних служб (2005). resource.history.org.ua. Процитовано 4 квітня 2019.
  5. Мотика Ґжеґож. Від волинської різанини до операції «Вісла».

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.