Гута-Пеняцька

Гу́та-Пеня́цька — село зі значною перевагою польського населення, яке існувало на теренах сучасного Бродівського району Львівської області (у грудні 1920 — вересні 1939 року перебувало у складі Бродівського повіту Тернопільського воєводства).

Гута-Пеняцька

Координати 49°54′07″ пн. ш. 25°05′56″ сх. д.

Країна  Україна
Перша згадка 1786
Часовий пояс UTC+2
Автомобільний код BC і НС / 14
Гута-Пеняцька
Гута-Пеняцька (Україна)

Географія

Населений пункт розташовувався у мальовничій місцевості посеред букових лісів, на верхів'ях Вороняцького кряжу на північному краю плато Подільської височини. Поблизу сіл Голубиця, Жарків, Верхобуж, Підгірці, Ясенів (тепер Бродівський район Львівська область).

Назва

Назва села походить від двох слів «Гута» — промисел з виготовлення скла, та «Пеняцька» — від назви давнього села Пеняки, розташованого неподалік.

Історія

За попередніми даними, перші письмові згадки про населений пункт датуються XVIII століттям (у Йозефинській метриці 1786 року записано, що Гута-Пеняцька — «село ново осіле»[1]). Припускається, що початково населений пункт виник як місце склодувного промислу та був заснований вихідцями з села Пеняки. Першими поселенцями були майстри-склодуви, а згодом почали селитися й інші люди. Правдоподібно, що поява цього села пов'язана з включенням Галичини до складу Австрії та колонізацією прикордонних земель, яку провадив уряд Марії Терези.

У 1931 році в селі було 172 двори, де мешкало 760 осіб.

База польських та радянських партизанських формувань

Під час німецько-радянської війни село стало, зокрема, з весни 1942 року головною базою радянської партизанської групи, створеної військовим лікарем, більшовиком П. К. Кундіусом, який 1941 року втік з табору радянських військовополонених у Сасові. У серпні 1943 року загін налічував 96 осіб, 1944 року — 600 осіб у складі трьох рот.

Командиром польської самооборони та місцевої боївки Армії Крайової був Казимир Войцеховський, який підпорядковувався окружному відділку Армії Крайової у Золочеві.[2]

22 лютого 1944 року 9-й батальйон радянських партизанів загону імені Чкалова під командуванням Бориса Кореневського полишив Гуту-Пеняцьку.[3]

Трагічна доля села

28 лютого 1944 року в селі були знищені всі 172 будинки та замордовано мирних мешканців (за різними оцінками від 500 до 800 осіб, включно з жінками та дітьми). Врятуватися вдалося одному поляку, який зумів утекти через дверцята, якими випускали з хати дрібну живність (зимою її тримали у хаті). Босим, у кальсонах, він зумів дістатися через ліс і яри до іншого польського села — Гутища. Обморозив пальці ніг — все це вплинуло на психіку та мову. За його словами — солдати були у німецьких військових одностроях та розмовляли поміж себе німецькою мовою.

За свідченнями старожилів села Підгірці, що у спаленні Гути-Пеняцької брали три німецькі частини, що розташовувалися: на місцині «Кам'янка» біля с. Підгірці, с. Ясенів та між селами Ясенів і Чишки, підняті по тривозі. Причиною знищення села було зникнення двох німецьких офіцерів поблизу складів з боєприпасами, які розміщувалися у Підгірцях в місцині «Лісовики». Німці знали, що у Гуті-Пеняцькій радянські партизани з загону «Переможці» після тривалого перебування там залишили своїх агентів та багато зброї.

У польській літературі поширена теза про винищення польського населеного пункту Гута-Пеняцька у лютому 1944 року частиною дивізії «Галичина». Разом із тим, за твердженням дослідника Андрія Боляновського, у той час тут не діяв жоден із куренів галицької дивізії.[4]

У 1950—1960-х роках про діяльність радянських партизанів у Гуті-Пеняцькій писали у своїх книгах радянські письменники Степан Маківка, Микола Струтинський, але нічого не згадували про знищення цього села. Не писали на цю тему і Віра Варягіна та Гаврило Вакуленко в книзі «Народна гвардія імені Івана Франка: сторінки героїчної боротьби підпільно-партизанської організації західних областей України. 1942-1944 роки», що 1979 року вийшла друком у львівському видавництві «Каменяр», хоча там були окремі розділи, присвячені діяльності радянських партизанів у Гуті-Пеняцькій. Якби там були хоча б якійсь згадки про причетність ОУН-УПА, вояків дивізії «Галичина» до знищення села, то радянська пропаганда із задоволенням використала б ці обставини. Але цього не було і всі добре знали, що Гуту було знищено під час каральної операції німцями проти радянських партизанів.[5]

Галерея
  • Костел в Гуті-Пеняцькій
  • Гута-Пеняцька, пам'ятник убитим полякам
  • Гута-Пеняцька, перша з двох стел, на яких викарбувано імена загиблих
Панорама на Гуті Пеняцькій

Примітки
  1. Чобіт, — ч. 17. — С. 8.
  2. Чобіт, — ч. 20. — С. 7.
  3. Чобіт, — ч. 20. — С. 7, 11.
  4. Гута-Пеняцька: нацистський слід польської трагедії 1944 року
  5. Чобіт, — ч. 33. — С. 7.

Джерела
  • Каліщук О. Проблема Гути Пеняцької: історіографічний зріз // Брідщина — край на межі Галичини й Волині. Випуск 5. Матеріали шостої краєзнавчої конференції, присвяченої Міжнародному дню пам'яток історії та культури, 20 квітня 2012 р. — Броди, 2012. — С. 72—76.
  • Чобіт Д. Трагедія Гути Пеняцької. Причини, перебіг, наслідки // Культура і життя. — 2018. — Ч. 17 (27 квітня). — С. 7—10; Ч. 18 (4 травня). — С. 7—10; Ч. 19 (11 травня). — С. 10—11; Ч. 20 (18 травня). — С. 7—10; Ч. 21 (25 травня). — С. 9—11; Ч. 22 (1 червня). — С. 6—7, 10—11; Ч. 23 (8 червня). — С. 10—11; Ч. 24 (15 червня). — С. 10—11; Ч. 26 (29 червня). — С. 7—10; Ч. 28 (13 липня). — С. 8—9.
  • Чобіт Д. Трагедія Гути Пеняцької. Причини, перебіг, наслідки // Культура і життя. — 2018. — Ч. 33 (17 серпня). — С. 7.
  • Шишка М. Жахлива доля села // Голос відродження. — 29 вересня 1993 р.
  • Шишка М. Трагедія Гути Пеняцької // Броди і Брідщина. Історико-мемуарний збірник. — Книга ІІ. — Броди, 1998. — С. 269—272.
  • Варягіна В. Д. Народна гвардія імені Івана Франка: сторінки героїчної боротьби підпільно-партизанської організації західних областей України. 1942-1944 роки / В. Д. Варягіна, Г. С. Вакуленко. — Львів: Каменяр, 1979. — 229 с.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.