Традиційна тибетська медицина

Традиційна тибетська медицина (тиб. བོད་ཀྱི་གསོ་བ་རིག་པ, трансл.bod kyi gso ba rig pa), або медицина Сова-Рігпа[1], — традиційна буддійська система лікування, яка з'явилася і поширилася на території Тибету в V—VII ст. Склалася під впливом давньоіндійської і старокитайської медицини, текстів тантри і абгідгарми[2].

Тибетська медична танка

У сучасній медичній науці оцінки тибетської медицини неоднозначні.

Опис

Основу тибетської медицини становить вчення про трьох ньєпа («винуватців»):

Життя в тибетській медицині визначається як «пульсація», а здоров'я і хвороби вважаються залежними від «пульсуючих» сутностей — «вітру», «жовчі», «слизу».

Велике значення в тибетській медицині надається впливу на організм чистого повітря і сонячних променів[3], дієтиці[3]. В основу терапії було закладено використання природних засобів рослинного і тваринного походження (до 1000 найменувань ліків): «Нема в природі такої речовини, яка не годилася б як лікарський засіб»[3]. Учення про ліки підрозділяється на окремі дисципліни: смак ліків, їхнє засвоєння організмом, їхня дія, принцип їхнього приготування.

Чжудші

Теоретичні основи тибетської медицини сформувалися під час періоду поширення буддизму на території Тибету (V ст.). Основний текст «Чжудші» («Чотири основи», також Жуд-Ші, Чжуд-Ші) — становить предмет тибетської медицини. Текст написаний по творах індійських авторів Вабхаті-молодшого і Чандрананди, а в теоретичному осмисленні сходить до текстів тантри і абгідгарми.

Чжудші складається з таких частин:

  • «Ца-Чжуд» («Дефініція, або Визначення медицини»),
  • «Шед-Чжуд» («Теоретична медицина»),
  • «Маннаг-Чжуд» («Клінічна медицина»),
  • «Чі-Чжуд» («Фармація, або Інструментарій медицини»).

Подальший розвиток тибетської медицини пов'язаний із такими тибетськими медиками, як Ютогба Йондан-гомбо молодший (1112—1209), який написав «Вісімнадцятичленний» коментар на «Чжудші», Десрід Санчжай Джамцхо (1653—1705), який написав працю «Лхантхаб» («Керівництва з терапії») як доповнення до третьої частини «Чжудші» і «Вайдурья-онбо» (коментар до «Чжудші»).

Вивчення та використання тибетської медицини

Уперше про тибетську медицину в Європі повідомив угорський тибетолог А. Чома де Кереші.

Традиційна тибетська медицина найбільш широко застосовується в Тибеті. Популяризація цього напрямку медицини вважається одним із важливих завдань уряду цієї країни[4]. Знання в галузі традиційної тибетської медицини спочатку зберігалися і накопичувалися в тибетських монастирях, часто під покровом таємниці. Сьогодні найбільші університети Тибету (Тібетський університет традиційної медицини, Медичний коледж Цинхайського університету) пропонують курси, доступні всім бажаючим[5].

У даний час традиційна тибетська медицина продовжує використовуватися в Тибеті, Індії, Непалі, Бутані, Росії (Сибір), Китаїта Монголії. Крім цього, в останні десятиліття вона набула деяку популярність також в Європі, Північній Америці та інших регіонах.

Див. також

Примітки

  1. Central Council of Indian Medicine:: Ministry of Ayush, Govt. of India. www.ccimindia.org. Процитовано 9 травня 2021.
  2. Архівована копія. Архів оригіналу за 25 листопада 2016. Процитовано 2 вересня 2016.
  3. Шаблон:БСЕ3
  4. Official website of Tibetan Medical & Astrological Institute
  5. Архівована копія. Архів оригіналу за 21 листопада 2010. Процитовано 2 вересня 2016.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.