Тричук Іван Іванович

Народився 1987 року в смт Ратне на Волині. Закінчив 11 класів селищної загальноосвітньої школи № 1 (нині — навчально-виховний комплекс «ЗОШ І—ІІІ ступеня № 1 — гімназія ім. В. Газіна»)[1]. Служив у прикордонних військах. Поїхав на заробітки до Москви, повернувшись, власними руками зробив ремонт у батьківській хаті, де мешкав із сім'єю. Працював у Ратному продавцем. Брав участь у житті громади селища, — разом із товаришами облаштував дитячий майданчик на закинутій земельній ділянці в районі автостанції.

У зв'язку з російською збройною агресією проти України у березні 2014 року був призваний за частковою мобілізацією, у першу хвилю.

Старший солдат, помічник гранатометника 3-го механізованого батальйону 51-ї окремої механізованої бригади, в/ч А2331, м. Володимир-Волинський.

Разом зі своїм батальйоном вирушив у район Волновахи, по тому — на Луганщину. Воював біля смт Ізварине на українсько-російському кордоні. Брав участь у боях за Новосвітлівку та Хрящувате у серпні 2014 року. Під час боїв дістав дві контузії та легке осколкове поранення ноги, був представлений до нагородження орденом.

У вересні 2014 приїхав додому у 10-денну відпустку. 16 вересня, під час поїздки з рідними у ліс по гриби, стався епілептичний напад, чоловіка госпіталізували до неврологічного відділення Луцького гарнізонного військового шпиталю. Іван розповідав про безсоння, різкі зміни настрою. 23 вересня розповів дружині про конфлікт з невропатологом. 24 вересня 2014 року тіло військовослужбовця знайшли повішеним на пожежній драбині під час вранішнього обходу, слідів насильницької смерті не виявлено[2][3][4][5].

Похований на кладовищі смт Ратне.

Залишилася батько Іван Хомович, удова Марина та дві доньки, — Вікторія (2011 р.н.) і Катерина (2012 р.н.).

Офіційно встановлена причина смерті — самоудушення, тому Міноборони України відмовило родині загиблого у виплаті грошової компенсації. Згодом Марині Тричук вдалося отримати висновок Центральної військово-лікарської комісії Міноборони про встановлення причинного зв'язку захворювання і смерті її чоловіка із захистом Батьківщини, причина самоудушення — це наслідок епілептичного нападу та посттравматичного синдрому. 12 вересня 2018 року вдова отримала статус і відповідне посвідчення «Члена сім'ї загиблого» та домагатиметься виплати компенсації через суд[6][5][7].

21 жовтня 2014 року — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, відзначений — нагороджений орденом «За мужність» III ступеня[8]. Указ про нагородження був підписаний вже після смерті Івана[9].

Внесений на встановлену 26 грудня 2015 року Пам'ятну дошку загиблим учасникам АТО в центрі смт Ратне, біля районної центральної бібліотеки[10].

• Тричук Іван Іванович // Книга пам'яті полеглих за Україну.
• Смерть у луцькому військовому госпіталі. Версії. ВІДЕО. ФОТО // «Слово Волині», 14 листопада 2014.
• Наталка Слюсар. Повернувшись із фронтового пекла, знайшов смерть у госпіталі // «Вісник+К», 5 березня 2015.
• «Вибач Іване, не вберегли…» — волонтер про померлого ратнівського героя // «Район. Ратне», 5 грудня 2018.