Три пори людського життя

Венеція вибудована на невисоких острівцях посеред лагуни. Місто не мало вулиць, були лише вузькі провулки та площі. Вулицями в місті були канали. Існування людей у тісняві домівок і тісняві штучного міста на воді породило прагнення до природи, до сільських луків, полів і пагорбів, критих гаями. Серед тих, хто гостро відчував це прагнення до природи, до твердих земель були і Джорджоне, і Лоренцо Лотто, відомі учні венеціанського патріарха Джованні Белліні.

Джорджоне серед перших ризикнув перенести сільські простори у власні картини. Саме сільська провінція присутня на його картині «Буря».

Заздрісник Тиціан теж навчався в майстерні Джованні Белліні і був не без здібностей. Але Джорджоне обійшов того і у власній обдарованості, і у швидкості здобутої популярності та художнього успіху. Назрівав конфлікт двох могутніх творчих особистостей. Він помітно загострився у 1508 році під час роботи Джорджоне і Тіціана на розписах фасадів Фондако-дей-Тедескі (Німецького торговельного двору)[1]. Переказували, що венеціанців схвалювали розписи над крамничками, де працював саме Тіціан, але схвалювали як роботу Джорджоне. Такий стан не міг влаштовувати ні того, ні іншого. Джорджоне мимоволі отримав небезпечного конкурента, а Тіціан ніяк не міг відірватись від не своєї, чужинської стилістики Джорджоне, але був вимушений працювати «під Джорджоне», аби зрівнятися із високо обдарованим Джорджо.

Якби Джорджоне не помер у 1510 році, можливо, і Тіціан залишив би Венецію, як покинули її заради заробітку і слави Себастьяно дель Пйомбо чи Паріс Бордоне. Але Джорджоне помер і у майстерні померлого Тіціан залишився наодинці з незакінченими картинами конкурента-невдахи, що помер у тридцять років…

Тиціан. «Втеча Святої Родини у Єгипет», бл. 1509 року, Ермітаж

Впливи художньої манери Джорджоне на Тиціана були помітними у ранній період його творчості. Завдяки поетизації образів, штудіями натури, спостереженням за природою і поведінкою людей Тиціан таки подолав скутість власних ранніх композицій. Серед ранніх — «Втеча Святої Родини у Єгипет» зі старанним пейзажем і дикими тваринами, виконана ще разом із братом, хоча Тиціану було за тридцять. Професор Р. Віппер досить влучно казав про художника «Тиціан не належав до рано сформованих геніїв»[2].

За припущеннями Тиціан працював над картиною «Три пори людського життя» у 1513 році. Непрямою вказівкою на це є група сплячих малюків, котру він переніс у власний твір з твору іншого майстра (Джироламо Романіно, тондо «Цнотливі», нині Музей Цивіко, Падуя).

У Джорджоне є картина з зображенням трьох музикантів. Вони подані у три різні пори життя — юність, квітуча молодість і старість. Картину з музичним сюжетом також трактують як три пори людського життя. Картина Тиціана 1514 року вже зовсім не схожа на твори славнозвісного попередника, вона самостійна і за персонажами, і за інтерпретацією сюжету, і за введенням широкого пейзажу. Тиціан ніби рішуче долав у власному творі впливи попередника і нарешті ставав самим собою у творчості.

Фрагмент. Пейзаж з сільською церквою

На сільській галявині зручно розташувались різні персонажі картини. Впадає в око пара закоханих, що припали один до одного і нічого не помічають навколо. Неподалік біля стовбура дерева солодко сплять два малюки. Біля них крилата постать Амура як уособлення любові до дітей і прагнення швидше подорослішати.

Ключовою фігурою твору були не вони, а старий сивий дідусь, що розташований художником найдалі від глядачів і котрий сумно дивиться на два черепи, розуміючи, що і його смертний час не забариться. Персонажі роз'єднані, як роз'єднані і дитинство, молодість і старість. Їх поєднує у картині лише приємний і тихий сільський пейзаж, краса котрого наче приховує від глядачів усі думки про швидкоплинність життя, про майбутню смерть.

В картині є натяк і на надію. Серед дерев височить сільська церква. Для християн XVI століття — церква як нагадування про смертне тіло і безсмертну душу, про можливість спасіння.

Про ранній твір Тиціана згадував ще Джорджо Вазарі. Серед власників картини — Джованні да Кастель Болоньєзе (1494–1553). На початку XVII століття картина перебувала у збірці Маттеуса Хопфера. По смерті Хопфера у 1611 році картина перейшла до родини Еберт і згодом була продана у місті Аугсбург. 1662 року через Аугсбург їхала екз-королева Швеції Христина (1626–1689) з Нідерландів до Риму і придбала її. Картина прикрашала резиденцію екз-королеви у палаццо Ріаріо в Римі. Серед наступних власників картини — князь Лівіо Одескалькі (1652–1713) та Філіп ІІ, герцог Орлеанський (1674–1723), останній отримав твір у 1722 році. Зі збірок Орлеанських разом із низкою інших картин твір придбав у 1798 році Френсіс Егертон, 3-й герцог Бріджвотер (1736–1803). Нащадки герцога і передали збірку разом із твором Тиціана до музейних колекцій Національної галереї Шотландії.

• В.Berenson, Inflsan Pictures of the Renaisance, venetian School, 1957, vol.1, p. 192
• F. Valcanover, All the Paintings of Tician, 1960, p.93
• J. Pope-Hennessy, The Portrait of the Renaisance, 1960, pp. 279f.
• Renate Bergerhoff Tiziano Corvina Kiado 1975 (угорською)
• Angelo Walther Tycjan Lipsk Arkady Warszawa 1878 (пол.)
• «Всеобщая история искусств», т 3, М, «Искусство», 1962 (рос.)
• История зарубежного искусства, М,"Искусство", 1971 (рос.)

• Картина на сайті Національної галереї Шотландії (англ.)

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Три пори людського життя

• Мистецтво Італії
• Чінквеченто
• Відродження
• Джорджоне
• Пейзаж
• Венеціанська школа