Трофімов Миколай Миколайович

Народився у місті Севастополь в родині робочого. Акторську кар'єру розпочав у віці 14 років, коли зіграв епізодичну роль підлітка-раба (без слів) у Севастопольському театрі юних глядачів[1] (вистава «Хижка дяді Тома»). Починав у художній самодіяльності школи, коли читав малі оповідання Антона Чехова.

Після закінчення школи прибув у Ленінград, де здав іспити у Театральний інститут і був прийнятий одразу. Його керівник — Б. В. Зон.

На молоді роки актора випали роки другої світової війни. Миколу Трофімова узяли у ансамбль «П'ять морів», котрий організував Ісаак Дунаєвський для концертів перед вояками. Ансамбль був великим за кількістю учасників (260 артистів) і різнобарвним за жанровою тематикою, бо серед учасників були музиканти, балетні танцівники, актори. Ансамбль «П'ять морів» проіснував до 1943 року і був подрібнений на малі концертні бригади.

Під час гастролей ансамблю у місті Тбілісі невеликого на зріст і кумедного актора і побачив театральний режисер Товстоногов Георгій Олександрович[1]. Після 17 років праці у Ленінградському театрі комедії[1] був запрошений на працю у Великий драматичний театр імені Горького, керівником котрого на той час був Товстоногов[1].

1946 року актор Микола Трофімов демобілізувався із армії і був прийнятий у Ленінградський театр комедії[1]. Там працював із театральним режисером Акімовим Миколаєм до 1963 року[1]. Там же зустрів свою першу дружину, з котрю прожив більше п'ятдесяти років. Донька актора (перекладач за фахом) мешкає у Італії[1].

Як актор Микола Трофімов мав непогані ролі і у кіно, серед котрих капітан Тушин у «Війні і мирі» С. Бондарчука та у водевілі «Лев Гурич Сінічкін», де повністю використали його комедійне амплуа[1]. Хоча актор мріяв про роль науковця або жебракуючого філософа. Сам Микола Трофімов полюбляв філософську літературу[1], мало схожу на його комедійне амплуа.

Знявся у ряді українських картин. Працював на озвучуванні фільмів і мультфільмів.

Нагороджений орденами і медалями.

Помер у Санкт-Петербурзі 2005 року.

(вибірково)

• «Йшов солдат з фронту» (1939)
• «Пирогов» (1947)
• «Мусоргський» (1950, студент)
• «Бєлінський» (1953)
• «Приборкувачка тигрів» (1954)
• «Медовий місяць» (1956)
• «Таланти і шанувальники» (1956, Вася, купець)
• «Повість про молодят» (1959, Кукушкін, батько чотирьох дочок)
• «Як мотузочок не в'ється» (1961)
• «Строкаті розповіді» (1961)
• «Смугастий рейс» (1961, штурман)
• «Каїн XVIII» (1963, агент таємної поліції № 214, зображував позолочену статую у фонтані)
• «Третя молодість» (1965, Петров)
• «Міщани» (1966, вистава ВДТ)
• Війна і мир (1967, Тушин)
• «Хроніка пікіруючого бомбардувальника» (1967, майор, комендант аеродрому)
• «Діамантова рука» (1968, полковник міліції)
• «Трембіта» (1968)
• «На шляху в Берлін» (1969, ст. лейтенант Іван Єгорович Зайцев, зв'язківець)
• «Африканич» (1970, Африканич)
• «Чарівна сила мистецтва» (1970, директор школи)
• «Літні сни» (1972, дід Слива)
• «Тютюновий капітан» (1972, думний дяк Акакій Львович Плющихін)
• «Лев Гурич Сінічкін» (1974, Лев Гурич Сінічкін)
• «Одинадцять надій» (1975)
• «Повість про невідомого актора» (1976)
• «Блокада» (1977)
• «Степ» (1977)
• «Про Червону Шапочку» (1977, Товстий Вовк)
• «Соловей» (1979, генерал-адмірал)
• «Довгі дні, короткі тижні...» (1980)
• «Бідна Маша» (1981)
• «Принцеса цирку» (1982)
• «У старих ритмах» (1982, начальник карного розшуку Василь Кузьмич Штиков)
• «Батьки і діди» (1982)
• «Вільний вітер» (1983)
• «Рудий, чесний, закоханий» (1984)
• «Фро» (1984, Ефстафьев, батько Фросі)
• «Витівки в старовинному дусі» (1986)
• «Гроза над Руссю» (1992)
• «Пристрасті за Анжелікою» (1993)
• «Кумпарсіта» (1993)
• «Вулиці розбитих ліхтарів» (1998)
• «Чи не послати нам... гінця?» (1998)
• «Місто без сонця» (2005) та ін.

• Фільмографія на kino-teatr.ru (рос.)
• Велике життя маленької людини Миколи Трофімова (рос.)
• ж «Культура», № 4, 2005