Тудорів

Поблизу села виявлено археологічні пам'ятки трипільської, голіградської та черняхівської культур.

У 1956 Тернопільська археологічна експедиція музею провела невеликі розкопи 5 поселення початку залізної доби, відкритого розвідкою В. П. Савича в урочищі «Городище».

Поселення розташоване на високому мисі, оточеному з південного, західного та північного боку глибокими ярами. Обстеженням урочища «Городище» стверджено, що це місце заселювалось тричі.

До першого заселення відносяться сліди поселення трипільської культури, відмічені в західній частині мису. Зібрана в цьому місці кераміка відноситься до пізньотрипільського часу. На поверхні поля зустрічаються скупчення кусків глиняної хатньої вимазки — сліди розораних трипільських площадок.

До другого заселення відноситься велика кількість уламків кераміки голіградського типу і уламків каміння та скупчення кусків хатньої вимазки, які потрапили у вал, мабуть, разом із землею, вибраною з рову, що просліджувався з зовнішньої сторони валу. Під час побудови валу, очевидно, знищено рештки древніших жител культури голіградського типу, які знаходились у цьому місці.

Для з'ясування збереженості культурного шару під насипом валу і визначення первісної ширини та висоти валу, закладено розкоп IV 16 м довжиною й 2 м шириною, орієнтований зі сходу на захід; він перерізав вал упоперек. Розколом IV вдалося встановити, що первісна ширина валу — 13 м, його теперішня максимальна висота — 1,40 м, рахуючи від шару сіро-коричневого суглинку, що сильно знівельований оранкою, складався з таких нашарувань:

1. шар чорної землі з великою кількістю культурних решток 0,40—0,81 м завтовшки,
2. шар сильно перепаленого вапняку 0,10—0,40 м завтовшки (простежувався протягом 5,60 м зі східної сторони валу і був, очевидно, зв'язаний з піччю для випалювання вапна, що ще недавно знаходилась недалеко від цього місця),
3. шар сірої мішаної землі з відносно невеликою кількістю культурних решток 0,40—0,60 м завтовшки (стародавній горизонт),
4. сіро-коричневий суглинок без культурних решток.

На дослідженій площі ніяких слідів ям чи будівель простежити не вдалося. З обох боків валу відмічено сліди ровів, заповнених чорною землею, які виступали із західної і східної стін розкопу.

Кераміка, зібрана на поверхні та розкопами поселення біля Тудорова, являє собою уламки посуду, аналогічного знайденому на цілому ряду поселень Верхнього Подністров'я (наприклад, Голігради Тернопільської області, Городниця Івано-Франківської області[3], верхній шар поселення біля с. Магала Чернівецької області[4]), які належать до пам'яток голіградського типу (т. зв. фракійський гальштат) й датуються приблизно IX — першою половиною VII ст. до н. е. Уламками кераміки з поселення біля Тудорова представлені великі посудини типу «віллянова» з рівним дном, кулястим тілом, циліндричною шийкою і горизонтально відігнутим краєм вінець. Глина з великою домішкою шамоту. На верхній частині тіла інколи знаходяться невеликі випуклості, оточені канелюрами, або скісні жолобчаті канелюри. Зовнішня поверхня чорна, дбайливо залощена, внутрішня — червона.

Перша писемна згадка — 1442 року. 1680 року на підставі Журавненського договору спільна польсько-турецька комісія визначила кордони, за якими Тудорів залишився в складі Корони Польської.[5]

У 1788 році відкрито дяківську школу.[6]

Діяли «Просвіта», «Сокіл», «Луг», «Рідна школа» та інші товариства. У 1940-х у Тудорові розташовувався Головний провід УПА, тут була сформована сотня сотника «Полтави».

4-5 березня 1945 року тут відбувся бій між частинами УПА та НКДБ. Селян називають Малайники.

До 19 липня 2020 р. належало до Гусятинського району[7].

З 30 липня 2018 р. у складі Копичинецької міської громади[8].

У 2021 році в селі відбувалися зйомки документального фільму «Марія» (реж. Марія Яремчук) з циклу «Жива УПА», вихід на екрани якого очікується у жовтні 2021 року.[9]

Про село видана книга Івана Чайки «Тудорів — далекий і близький. Історико-краєзнавчий нарис // 2002.-Збараж, Обрій.-186с.»

• Марак Богдан Іванович — лейтенант австро-угорських військ i поручник УГА.
• Пшоняк Іван Миколайович — журналіст, фотохудожник.

• учителював педагог, військовик, меценат Степан  Бріль.
• душпастирював Бенеш Ярослав-Володимир Миколайович (1939—1944).