Турківський Микола Петрович

Народився 16 травня 1937 року село Линовиця Прилуцького району Чернігівської області.

Закінчив Дніпропетровське художнє училище (1959), скульптор-виконавець та вчитель малювання і креслення в середніх школах.

Працював на Прикарпатті майстром різьби по каменю, по дереву, художником оформлювачем (1959–1971).

Член Національної спілки письменників України з 1976 року.

У 1971 році переїхав з сім'єю в Прилуки і пов'язав трудову діяльність із заводом «Будмаш» (1971–1987).

Нині перебуває на пенсії.

Вийшли книги Миколи Турківського:

• «Материнка» (1969);
• «Видноколо» (1974);
• «Земні дороги» (1981);
• «Литаври літа» (1987);
• «Струни бандури» (1991);
• «Стодзвони» (1991);
• «Серця мого чорнобривці» (сувенірний тризбірник, 1992, 1996, 1997);
• «Серце матусине б'ється» (1995);
• «Сонце над світом» (поезії в прозі, образки, 2002);
• «Гірка чаша» (новели, оповідання, повість, 2003);
• «І дум, і років передзвін» (вибране, 2004);
• «З Тарасовим іменем» (книга-альбом: вірші, скульптура, графіка, різьба, пісні, кросворди, 2004);
• «Цвинтар» (образки, 2004).

М. П. Турківський — також автор книг для дітей з оформленням і малюнками автора: «Мур-мур» (1994), «Заєць-писинкар» (1995), «Молодчина красень-півень» (1997), «Вишивальниця-лисиця» (2002), «Грала білка на сопілці» (для дошкільного, молодшого та середнього шкільного віку з мелодіями композитора В. Стеценка, 2004).

Багато віршів покладено на музику і виконуються різними колективами.

Твори Миколи Турківського перекладалися на російську та чуваську мови.

Лауреат обласної літературної премії ім. М. М. Коцюбинського.

У творах уболіває за людину і за природу, славить прекрасне в людях і в житті. Любов до сокровенного материнського ймення проходить через всю творчість.

Письменник оспівує Україну, рідний приудайський край, де народився і виріс, де живе і працює. Для передачі глибоких і щирих почуттів використовує щедру палітру словесних барв, а також власноручні малюнки, бо він — ще й обдарований художник.

• Линовиця. Краєзнавче товариство імені Г. Гайдая^{[недоступне посилання з липня 2019]}