Турчин Ігор Євдокимович

І́гор Є́вдокимович Турчи́н (16 листопада 1936(19361116), с. Софіївка, жудець Четатя-Албе, Королівство Румунія — 7 листопада 1993, Бухарест) — український гандбольний тренер. Заслужений тренер СРСР. Найуспішніший тренер в історії гандболу.

Ігор Євдокимович Турчин
Меморіальна таблиця на будинку в Києві на вулиці Лютеранській, де у 1980—1993 роках мешкав Турчин І. Є.
Народився 16 листопада 1936(1936-11-16)
с. Софіївка, жудець Четатя-Албе, Королівство Румунія
Помер 7 листопада 1993(1993-11-07) (56 років)
Бухарест, Румунія
Поховання Берковецьке кладовище
Громадянство  СРСР→ Україна
Діяльність гандбольний тренер
Відомий завдяки разом з командою занесений у Книгу рекордів Гіннеса
Alma mater Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка
Науковий ступінь кандидат педагогічних наук
Роки активності 1959 — 1993 — 1993
Нагороди

Створив команду «Спартак» (Київ) — 20-разового чемпіона СРСР, 13-разового переможця Кубку Європейських чемпіонів. За видатні досягнення в спорті Турчин і його команда занесені в Книгу рекордів Гіннеса.

Біографічні відомості

Турчин — випускник Кам'янець-Подільського педагогічного інституту (нині Кам'янець-Подільський національний університет).

Починав роботу в ДЮСШ-2 Києва в 1959 році з групою новачків, з яких створив команду Спартак (Київ) — 20-разового чемпіона СРСР (1969—1988), 13-разового переможця Кубку Європейських чемпіонів.

Жіноча збірна СРСР, очолювана ним, займала перші місця на Олімпійських іграх в Монреалі (1976) і Москві (1980), була бронзовим призером олімпіади в Сеулі (1988), двічі перемагала на чемпіонатах світу (1982, 1986), в 1975 і 1978 була срібним призером світових першостей, в 1973 році — бронзовим призером.

У 1976 році був визнаний найкращим тренером світу. Заслужений тренер СРСР (1971). Кандидат педагогічних наук.

Підготував 20 олімпійських чемпіонів (1976, 1980 рр.): Людмилу Бобрусь (2), Тетяну Глущенко, Галину Захарову, Ольгу Зубареву, Ларису Карлову (2), Марію Літошенко, Ніну Гецко (Лобову), Наталію Лук’яненко, Валентину Лутаєву, Тетяну Макарець (2), Любов Одинокову, Ірину Пальчикову, Людмилу Панчук, Зінаїду Турчину (2), Наталію Шерстюк (2);

20 чемпіонів світу (1982, 1986 рр.): Марину Базанову (2), Ольгу Дідусенко, Ольгу Зубареву, Ларису Карлову (2), Ніну Гецко, Ірину Малько, Світлану Манькову, Наталію Митрюк (2), Олену Немошкало, Любов Одинокову, Тамілу Олексюк, Ірину Пальчикову, Людмилу Панчук, Ольгу Семенову, Євгенію Товстоган, Зінаїду Турчину (2) та 12 бронзових призерів Ігор Олімпіад (1988, 1992 рр.): Марину Базанову (2), Тетяну Горб (2), Ларису Карлову, Світлану Манькову, Наталію Митрюк, Олену Немошкало, Наталію Русаченко, Ольгу Семенову, Євгенію Товстоган, Зінаїду Турчину.[1]

Могила Турчина І. Є. на Берковецькому кладовищі

Помер в 1993 році під час гри за Кубок європейських чемпіонів у Бухаресті. Похований у Києві на Берковецькому кладовищі.

Родина

Дружина Ігоря Турчина — одна з його вихованок, Зінаїда Турчина — найкраща гандболістка 20-го століття за версією Міжнародної федерації гандболу. У 1971 році у них народилася донька Наталія, а в 1983 році — син Михайло. Наталія Ігорівна Турчина — майстер спорту міжнародного класу, теж досягла значних успіхів у гандболі.

Нагороди

Нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора (1976, 1980), «Знак Пошани» (1971), орденом «Дружби народів».

Пам'ять

У пам'ять про видатного тренера з 1995 року щорічно у Києві проводиться міжнародний гандбольний турнір «Кубок Турчина». У турнірі в різні роки брали участь жіночі збірні країн СНД, національна та юніорська збірні України, збірна клубів України, команда «Спартак» (Київ).

У 2016 році вулицю Василя Блюхера у Києві було перейменовано на вулицю Ігоря Турчина[2][3].

Література
  • Жадько В. Український некрополь. — К., 2005. — С. 313.
  • Комарніцький О. Б. Турчин Ігор Євдокимович // Кам'янець-Подільський державний університет в особах. — Т. 1. — Кам'янець-Подільський, 2003. — С. 745—748.

Посилання
  1. С. Н. Бубка, М. М. Булатова (2011). Олімпійське сузір’я України: Тренери (українська). Киів: Олімпійська література. с. 252. ISBN ISBN 978-966-8708-44-2.
  2. Розпорядження Київського міського голови від 19 лютого 2016 року № 125/1 «Про перейменування бульвару, вулиць, площі та провулків у місті Києві» // Хрещатик. — № 65 (4835). — 2016. — 17 червня. — С. 2–3. Архівовано з першоджерела 17 червня 2016.
  3. Обговорення щодо перейменування вулиці Блюхера у Шевченківському районі на вулицю Ігоря Турчина // Офіційний сайт Київської міської державної адміністрації. — 2015. — 25 червня. — 25 серпня.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.