Четатя-Албе (жудець)

Будівля префектури жудеця Четатя-Албе у міжвоєнний період. Історичний будинок нині є пам'яткою архітектури.

Етнічна структура жудеця Четатя-Албе (1930)

1918 року в рамках створення Великої Румунії румунські війська захопили Буджак. На частині цієї території, приблизно у межах колишнього Аккерманського повіту Російської імперії, було створено жудець Четатя-Албе (за румунським відповідником турецької назви адміністративного центру Аккерман).

Межував із жудецем Кагул на заході, Тігіна — на півночі, Ізмаїл — на півдні, з Радянським Союзом — на сході та Чорним морем — на південному сході.

Після адміністративно-конституційної реформи 1938 року жудець об’єднали з жудецями Лепушна, Орхей і Тігіна, утворивши таким чином Цинут Ністру.

Нині територія жудеця входить до складу Одеської області України.

Спочатку жудець мав у своєму складі шість районів (рум. plăși):

• Волінтір
• Казач
• Тарутіно
• Татарбунар
• Ташлик
• Тузла

Із 1930 року він включав уже вісім районів:[1]

• Арциз
• Волінтір
• Івенештій-Ной
• Казач
• Лиман (із центром у Білгороді-Дністровському)
• Серата (із центром у Байрамча)
• Тарутіно
• Тузла

За даними перепису 1930 року, населення повіту становило 341 176 осіб, із них 20,9 % болгар, 20,5 % українців, 18,5 % румунів, 17,3 % роcіян, 16,3 % бессарабських німців, 3,3 % євреїв, 2,3 % гагаузів, 0,1 % вірмен. За релігійною належністю населення складалося з 79% православних, другими за кількістю були лютерани, третіми — юдеї.

• Жудеці Румунії

• Портрет міжвоєнної Румунії – судець Четатя-Албе (рум.)