УР-100

УР-100 (Індекс ГРАУ — 8К84, за класифікацією НАТО — SS-11 mod.1 Sego) — ракета легкого класу, створювалася як засіб швидкого й відносно недорогого нарощування чисельності угрупування МБР СРСР і забезпечення кількісного паритету з угрупуванням МБР США. Формальний початок робіт зі створення ракети був даний державною постановою від 30 березня 1963 р. Головним розробником було визначено ОКБ-52 (ЦКБМ).

УР-100

УР-100
УР-100
Призначення	МБР
Виробник	Завод ім. М. В. Хрунічева (м.Москва), Омський авіаційний завод та ін.
Країна	СРСР
Розміри
Висота	16,7 м м
Діаметр	2 м м
Маса	42,3 т кг
Ступенів	2
Споріднені ракети
Історія запусків
Статус	знята з озброєння в 1974 році

УР-100 являла собою двохступінчату ракету з поперечним поділом і моноблочною головною частиною. На обох ступенях баки окислювача та палива мали суміщене дно, що зменшувало габарити та масу ракети. Крім цього верхнє дно баку окислювача першого ступеня було виконано в формі зрізаного конуса, поверненого всередину баку. В утворений верхній об'єм входило сопло маршового двигуна другого ступеня. На першому ступені було встановлено 4 хитних РРД, вперше виконаних за замкнутою схемою (з допалюванням генераторного газу в камері згорання), на другій — однокамерний маршовий РРД відкритої схеми і чотирьохкамерний рульовий РРД. Розділення ступенів здійснювалось за допомогою спеціальних твердопаливних двигунів. На ракеті використовувалась повністю автономна система керування, що забезпечувала політ ракети за наперед розрахованою траєкторією. Система керування також забезпечувала здійснення автоматичного дистанційного контролю за станом ракети в пусковій установці, а також автоматичну підготовку і пуск ракети.

Ракета могла оснащуватись головною частиною одного з двох типів: легкою для стрільби на міжконтинентальну дальність і важкою для стрільби на середню дальність. При потужності заряду 1,1 Мт і відносно невисокої точності (КВО 1,4 км), ракета могла бути використана лише проти слабко захищених цілей.

Ракета розміщувалась в шахтній пусковій установці, конструкція яких була суттєво спрощена і здешевлена в порівнянні з ШПУ більш ранніх комплексів. Шахта закривалася захисним спорудженням — плоским зсувним дахом з пневматичним приводом.

Ракета вперше експлуатувалася спільно з транспортно-пусковим контейнером (ТПК). Ракета повністю збиралась і встановлювалась в ТПК на заводі-виробнику і в контейнері доставлялась на стартовий комплекс. При установці в ШПУ контейнер підвішувався на опорних кронштейнах за 4 опорних вузли на верхній кромці. Потім відбувалося заправлення ракети через передбачені на ТПК роз'єми, після цього ракета і контейнер ампулізувались і після цього знаходились в постійній високій готовності до пуску.

При зберіганні ракети агрегати двигунів ізолювались від компонентів палива мембранними клапанами, що забезпечувало їх зберігання при довгостроковому знаходженню ракети в заправленому стані.

Льотно-конструкторські випробування ракети УР-100 проводилися на 5-му НДВП Байконур з 19 квітня 1965 р. по 27 жовтня 1966 р. Перший пуск із шахтної ПУ відбувся 17 липня 1965 р. На озброєння ракета була прийнята 21 липня 1967 року, тобто одночасно з Р-36. Перші три полки з ракетами УР-100 заступили на бойове чергування 24 листопада 1966 року в Красноярську, Бершеті Звьоздний (Пермський край) і Дровяній Дров'яна.[1]

В подальшому було проведено модернізацію ракети. Модернізована ракета отримала назву УР-100М.

Ракета УР-100 стала наймасовішою з усіх прийнятих на озброєння РВСП міжконтинентальних балістичних ракет. З 1966 року по 1972 рік було розгорнуто 990 пускових установок цих ракет.

В середині 70-х років значна частина ракет УР-100 була замінена модернізованими ракетами УР-100К і УР-100У. В ході розгортання ракет УР-100К/УР-100У, в 1974 році УР-100 була знята з озброєння.

Карта МО США