Угорська комуністична партія

Логотип Партії комуністів Угорщини

Партію комуністів Угорщини утворено 24 листопада 1918 на з'їзді в Будапешті на базі Угорської групи РКП(б), створеної 24 березня 1918 в Москві, і місцевих лівих соціал-демократів (Тібор Самуелі, Ерне Пор, Отто Корвін, Бела Ваго). Центральний Комітет очолював Бела Кун, який незабаром перебрався до Угорщини, де почав активно залучати прихильників, зокрема, схиляючи соціал-демократів до радикальніших поглядів.

Партія в цей час була дуже невеликою, але її члени були вкрай активними і вона швидко росла. Її вплив швидко збільшувався. До лютого 1919 партія налічувала вже від 30 до 40 тис. членів, зокрема багатьох безробітних колишніх військовослужбовців, молодих інтелектуалів і представників національних меншин.

У міру зростання чисельності партії, вона ставала все радикальнішою. Свого піку цей процес досяг 20 лютого 1919, коли демонстрація переросла в перестрілку з охоронцями редакції офіційної газети соціал-демократів, у ході якої загинуло семеро осіб, серед яких і поліціянти. Після цього розпрочалися арешти комуністичних лідерів, проте поглиблення кризи і нездатність традиційних соціал-демократів з нею впоратися призвели до того, що самі представники влади з'явилися у в'язницю і запропонували заарештованим комуністам узяти владу і сформувати уряд.

21 березня 1919 оголошено про з'єднання ПКУ і СДП в Соціалістичну партію і того ж дня проголошено Угорську Радянську Республіку. Після її розгрому розпочався «білий терор», у ході якого вбито до 6 000 осіб і страчено за вироками трибуналів близько 1500 осіб (Отто Корвін, Ене Ласло, Карой Штурц, Г. Кон, Андор Вадош). Загнані в підпілля комуністи розмежувалися з есдеками. 1925 року прийнято рішення про створення поряд з нелегальною ВКУ офіційно зареєстрованої Соціалістичної робітничої партії (розгромлена до 1928). Крім того, місцеве керівництво, яке очолив Ене Ландлер, схвалювало тактику ентризму комуністів у соціал-демократичні організації.

1931 року, скориставшись терактом терориста-одинака з неясними мотивами, прем'єр-міністр Дюл Карої ввів воєнний стан і звинуватив у всьому комуністів. Постійний терор профашистського режиму Міклоша Горті, глибоке підпілля і безперервні арешти і страти керівників (Імре Шаллаї і Шандора Фюрста страчено 29 липня 1932 року, попри кампанію протесту, яку ініціювали письменники Аттіла Йожеф і Дюла Їеш) не припинили існування ПКУ. Крім місцевих осередків, продовжувало існувати Закордонбюро ПКУ (Бела Кун, Імре Надь та ін.). Комуністи брали активну участь у профспілковому і страйковому русі, продовжували відзначати 1 травня і 7 листопада, від 1935 року виступали за створення Народного фронту.

У передвоєнний період і під час Другої світової війни Комуністична партія Угорщини діяла в умовах конспірації, активно брала участь в антифашистському опорі, проте в умовах репресій і державного терору зазнала значних втрат.

У січні 1941 року в Угорщині розпочав роботу підпільний ЦК КПУ, який очолив Золтан Шенгерц. Угорські комуністи налагодили співпрацю з лівим крилом «Березневого фронту» (керівники якого згодом стали організаторами Національно-селянської партії). У березні 1940 року в Угорщині відбувся з'їзд сільськогосподарських працівників, на якому прийнято рішення про союз і співробітництво між представниками робочих організацій. В цей же час комуністи випустили листівку із закликом до боротьби проти залучення Угорщини у війну і брали участь в декількох страйках і демонстраціях[1].

Після вторгнення Німеччини в СРСР у червні 1941 року Комуністична партія Угорщини засудила агресію проти СРСР і залучення Угорщини у війну проти СРСР[2]. 10 липня 1941 ЦК КПУ опублікував програмну заяву «Завдання комуністів та інших прогресивних сил Угорщини в антифашистській боротьбі»[3]. У вересні 1941 року розпочала мовлення нелегальна радіостанція КПУ — «Лайош Кошут»[3].

Навесні і влітку 1942 року угорська поліція і спецслужби провели серію облав, у ході яких заарештовано понад 600 комуністів, прихильників лівих сил і антифашистів[4]. У травні 1942 року розгромлено нелегальну друкарню КПУ[5].

20 травня 1942 ЦК КПВ прийняв рішення про зміну форм і методів роботи. У липні 1942 року почалося відновлення контактів, пізніше прийнято рішення «Уроки провалів», згідно з яким вирішено поліпшити конспірацію, зосередити діяльність на саботажі та організації страйків. Восени 1942 року створено нові партійні організації, новий молодіжний комітет, а також легальнийо молодіжний центр — «Анкетний комітет». Для проведення диверсій, саботажу та розклеювання листівок у складі територіальних партійних організацій створено «гурти дії»[6]

1 липня 1942 року заарештовано Ференца Рожу — члена ЦК і секретаріату КПУ, редактора газети «Сабад неп» («Szabad Nép»). 13 червня 1942 року його вбито під час допиту[7]. 6 липня 1942 року заарештовано Золтана Шенгерца — одного з керівників антифашистського опору в Угорщині, члена ЦК КПУ і керівника Комітету національної незалежності. 9 жовтня 1942 року його страчено за вироком військового трибуналу[8].

У вересні 1942 року відновлено нелегальну друкарню КПУ, і вже в жовтні 1942 року тут випущено листівку тиражем 30 тис. примірників.[5] 1 травня 1943 року Комуністична партія Угорщини опублікувала програму «Шлях Угорщини до свободи і миру». У червні 1943 року прийнято рішення про саморозпуск угорської комуністичної партії, замість неї почала діяльність Партія миру (Békepárt).

19 березня 1944 року німецькі війська окупували Угорщину, за належність до Комуністичної партії та читання комуністичних видань встановлено смерть[9].

У травні 1944 року створено Угорський фронт, до складу якого увійшли Комуністична партія Угорщини, Соціально-демократична партія, Партія дрібних сільських господарів і Партія «подвійного хреста» (а в листопаді 1944 року — і Національно-селянська партія).

На початку вересня 1944 року відтворено Угорську комуністичну партію (раніше діяла під назвою «Партія миру»). Восени 1944 року Угорська комуністична партія та Соціально-демократична партія уклали угоду про єдність дій. 30 листопада 1944 року Комуністична партія Угорщини опублікувала «Програму демократичного відновлення і підйому Угорщини».

2 грудня 1944 року в місті Сегед створено Угорський фронт національної незалежності, до складу якого увійшли Комуністична партія Угорщини, Соціально-демократична партія, Національно-селянська партія, Партія дрібних сільських господарів, Буржуазно-демократична партія і низка профспілкових організацій; надалі, почалося створення місцевих органів влади — національних комітетів.

21—22 грудня 1944 року в Дебрецені утворено коаліційний Тимчасовий уряд, який очолив генерал Бела Міклош-Дальнокі. До складу уряду увійшли 13 осіб (3 комуністи, 6 представників інших партій і 4 безпартійних). 28 грудня 1944 Тимчасовий уряд оголосив війну Німеччині і 20 січня 1945 уклав перемир'я з СРСР і західними союзниками. Проте, територію Угорщини повністю звільнено від німецьких військ лише 4 квітня 1945 року[10].

У травні 1945 року пройшла I Всеугорська партконференція, яка зібрала делегатів від 150 000 членів партії.

14 червня 1948 року УКП і СДПУ об'єдналися в Угорську партію трудящих. Помилки, пов'язані з політичним курсом «угорського Сталіна» — генсека Матяша Ракоші, після викриття в СРСР культу особистості загострили обстановку і призвели до повстання 1956 року. У його ході УПТ розпущено і на її базі створено нову марксистську партію — Угорську соціалістичну робітничу партію.