Українська школа в польськомовній літературі

Українська школа в польській літературі — термін, вжитий уперше 1837 року польським письменником А.Тишинським і поширений пізніше також в українському літературознавстві на означення групи польськомовних поетів і письменників доби романтизму, які в своїй творчості зверталися до української історичної тематики, описів побуту і природи, фольклору тощо.

До цієї групи зараховують Тимка Падуру, що писав українською мовою («Ukrainky»); А.Мальчевського («Maria»); автора поеми про гайдамацьке повстання «Zamek Kaniowski» С.Ґощинського, визнаного за найтиповішого представника цієї школи; Богдана Залеського («Dumka hetmana Kosińskiego», «Dumka Mazepy», збірка поезій «Duch od stepu», «Tarasowa mohyła» тощо); Ю.Словацького (у романтичному насвітленні леґенда про юнацькі любовні пригоди майбутнього гетьмана України в поемі «Mazepa», картини української природи й побуту в поемах «Beniowski», «Sen srebrny Salomei»); В.Поля (географічний та етнографічний опис українських земель як частини Речі Посполитої в «Pieśń o ziemi naszej»); М.Чайковського (повісті з українського життя: про козака-віщуна, який передрікає занепад Польщі, — «Wernyhora», про І.Виговського — «Hetman Ukrainy»); M.Ґрабовського, приятеля П.Куліша й співробітника «Записок о Южной Руси», автора повістей з українського життя («Koliszczyzna і stepy», «Stanica hulajpolska», «Zamieć w stepach»); Ю.Коженьовського (драма «Karpaccy górale»); Ю.І.Крашевського (українські мотиви в повістях: «Chata za wsią», «Ostap Bodnarczuk», «Ulana», «Jaryna»).

Традиції української школи тривали й далі в творчості багатьох польськомовних письменників (С.Вінценз, Є.Єнджеєвіч, Ю.Лободовський тощо).