Українські закони про декомунізацію

Український історик Володимир В'ятрович та політик Юрій Шухевич[4][5][6] зіграли ключову роль у розробці законопроєкту. 9 квітня 2015 року ухвалено пакет законів за підтримки 271 депутата з необхідною більшістю у 226 голосів у Верховній Раді, а 15 травня їх підписав президент Петро Порошенко. Закони опубліковано 21 травня[7] та набули чинності наступного дня[8]. Розпочався шестимісячний період знесення пам'ятників та перейменування громадських місць[9].

У травні 2017 року 46 українських депутатів, переважно від фракції «Опозиційний блок», звернулись до Конституційного Суду України з проханням визнати акти неконституційними[8]. 16 липня 2019 року суд підтримав Закон.

Закони про декомунізацію включають:

• Закон No 2558 «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів та заборону використання їх символіки» — заборона нацистської та комуністичної символіки та публічного заперечення їх злочинів. Як наслідок, — знесення комуністичних пам'яток та перейменування громадських місць та об'єктів, пов'язаних з комунізмом[10].
• Закон № 2538-1 «Закон про правовий статус та вшанування пам'яті учасників боротьби за незалежність України у ХХ столітті» — надання офіційного статусу кільком історичним організаціям, включаючи Українську повстанську армію та Організацію українських націоналістів, та надання соціальних виплат їхнім ще живим членам[1][4][5].
• Закон № 2539 «Про вшанування перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939—1945».
• Закон № 2540 «Про доступ до архівів органів репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917—1991» — передача державних архівів щодо репресій за радянського періоду під юрисдикцію Українського інституту національної пам'яті.

Група вчених з американських, європейських та українських університетів направила президенту відкритий лист, в якому висловила занепокоєння свободою слова та досліджень у зв'язку із прийнятим законодавством та закликала не підписувати цей акт[5][10][11][12][13][14]. На думку критиків, ст. 6 Закону 2538-1 про «відповідальність за порушення закону про статус борців за незалежність України у ХХ столітті», де зазначено, що "громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які публічно виявляють зневажливе ставлення до осіб, перелічених у списку у статті 1 цього закону, шкодять реалізації прав борців за незалежність України у 20 столітті, вони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України ", і що «публічне заперечення законності боротьби за незалежність України у ХХ столітті вважається образою пам'яті борців за незалежність України у ХХ столітті, українського народу, і це суперечить закону». Критики стверджують, що закон намагається «захистити історію» та обмежує свободу слова[6][15].

Закон 2538-1 також викликав суперечки за кордоном, оскільки, як вважають, деякі організації та люди, яких він мав вшанувати, нібито брали участь у масових вбивствах євреїв, поляків та комуністів, зокрема під час Голокосту в Україні та Волинської трагедії[1][4][5][12][16]. Колишній прем'єр-міністр Польщі Лешек Міллер заявив у телевізійному інтерв'ю, що ОУН несе відповідальність за масові вбивства поляків, і публічно закликав українську владу притягнути його до відповідальності за ці слова. Український політик та голова українського парламенту Володимир Гройсман, який незабаром відвідав Польщу, заявив, що намір не був антипольським, а антирадянським та антинацистським.

Повалення пам'ятника Леніну у Хмельницькому 21 лютого 2014 року під час Євромайдану

В результаті ухвалення закону, який передбачає знесення пам'ятників та зміну топонімів, пов'язаних з комунізмом, топонімія України докорінно змінилася. Загалом було перейменовано понад 51 493 вулиці, площі та інші об'єкти. Четверте за величиною місто перейменовано з Дніпропетровська на Дніпро[17]. У деяких селах пам'ятники Леніну перетворили на «некомуністичних історичних діячів», щоб заощадити гроші[18]. Два пам'ятники Леніну у Чорнобильській зоні відчуження є єдиними пам'ятниками Леніну в Україні[19].

24 липня 2015 року Міністерство внутрішніх справ України використало право позбавлення можливості участі у виборах Комуністичної партії України, Комуністичної партії України (оновленої) та Комуністичної партії робітників і селян та оголосило, що продовжує судові дії, ініційовані в липні 2014 року з метою позбавлення комуністичних партій статусу зареєстрованих[20][21]. До 16 грудня 2015 року ці три партії були заборонені в Україні, однак Комуністична партія України оскаржила цю заборону, що означало, що рішення суду про заборону діяльності Комуністичної партії України не набрало чинності. Тим не менше, Закон про декомунізацію № 2558 від квітня 2015 року дозволяє Міністерству юстиції заборонити Комуністичній партії брати участь у виборах. У 2019 році Центральна виборча комісія заборонила Петру Симоненку брати участь у президентських виборах, оскільки статут, назва та символіка його партії не відповідали законам про декомунізацію 2015 року[22].

Наприкінці березня 2019 року колишні члени збройних військ Організації українських націоналістів, колишні члени Української повстанської Армії Крайової та колишні члени Української народно-революційної армії (а також члени Української військової організації та партизани Карпатської Січі) офіційно отримали статус ветеранів[23]. Це означало, що вони вперше можуть отримувати пільги ветеранів, включаючи безкоштовний громадський транспорт, субсидовані медичні послуги, щорічну грошову допомогу та знижки на комунальні послуги (і користуватимуться тими ж соціальними виплатами, що і колишні солдати Червоної армії Радянського Союзу). (Кілька попередніх спроб надати статус ветерана колишнім націоналістичним формаціям, особливо під час перебування на посаді президента Віктора Ющенка у 2005—2009 роках, зазнали невдачі).

У 2019 році відеогра Mortal Kombat 11 була заборонена в Україні[24].

• Українська історична політика