Симоненко Петро Миколайович

Петро́ Микола́йович Симоне́нко (нар. 1 серпня 1952, Сталіно УРСР, нині Донецьк) — проросійський народний депутат України ІІ-VІІ скликань, в грудні 2012 — жовтні 2014 — член Комітету ВРУ (VІІ скликання) з питань правової політики, протягом багатьох скликань був незмінним головою фракції КПУ; перший секретар Центрального Комітету КПУ (з червня 1993).

Виступ на мітингу у Луганську, жовтень 2012
Петро Миколайович Симоненко
Петро Миколайович Симоненко
Перший секретар ЦК КПУ (13-й)
Нині на посаді
На посаді з 19 червня 1993
Попередник Станіслав Іванович Гуренко (не офіційно)
Народився 1 серпня 1952(1952-08-01) (69 років)
Сталіно, Українська РСР,  СРСР
Відомий як народний депутат України
Громадянство  Україна
Національність українець
Освіта ДВНЗ ДонНТУ
Політична партія КПУ
Релігія атеїст[1]
Нагороди
Орден Дружби
Персональний сайт
Висловлювання у Вікіцитатах

Медіафайли у Вікісховищі

Народний депутат України
2-го скликання
Комуністична партія України 12 травня 1994 12 травня 1998
3-го скликання
Комуністична партія України 12 травня 1998 14 травня 2002
4-го скликання
Комуністична партія України 14 травня 2002 25 травня 2006
5-го скликання
Комуністична партія України 25 травня 2006 23 листопада 2007
6-го скликання
Комуністична партія України 23 листопада 2007 12 грудня 2012
7-го скликання
Комуністична партія України 12 грудня 2012 27 листопада 2014

Життєпис

Народився у місті Донецьк; українець; батько Микола Іонович (1926) — водій; дружина (1978) — журналіст; діти від першого шлюбу: син (1974) — економіст-юрист; син (1977) — лікар-хірург; донька від другого шлюбу (2009), син від другого шлюбу (2010).

Освіта: Донецький політехнічний інститут (19691974), гірничий інженер-електромеханік; Київський інститут політології і соціального управління (заочне відділення колишньої Київської вищої партійної школи) (1991).

  • Жовтень 1974 — грудень 1975 — конструктор Донецького державного проєктно-конструкторського й експериментального інституту комплексної механізації (Дондіпровуглемаш), місто Донецьк.
  • 19751977 — інструктор, завідувач відділу комсомольських організацій, 19771980 — другий секретар Донецького міськкому ЛКСМУ.
  • Член КПРС з 1978 року.
  • 19801982 — секретар Донецького обласного комітету ЛКСМУ.
  • Серпень 1982 — січень 1988 — секретар ЦК ЛКСМУ.
  • Січень 1988 — вересень 1989 — секретар Ждановського (Маріупольського) міськкому КПУ.
  • 31 серпня 1989 — 7 квітня 1990 року — секретар з ідеологічної роботи, 7 квітня 1990 — серпень 1991 року — 2-й секретар Донецького обласного комітету КПУ.
  • Грудень 1991 — грудень 1993 — заступник генерального директор корпорації «Укрвуглемаш».
  • У 1993 обраний першим секретарем Донецького обкому КПУ, на з'їзді КПУ у Донецьку 19 червня 1993, названому «відновлюваним», обраний першим секретарем ЦК КПУ.

Член Конституційної Комісії від Верховної Ради України (листопад 19941996).

Депутатська та політична діяльність

  • Народний депутат України 2-го скликання з березня 1994 (1-й тур) до квітня 1998, Красноармійський виборчий округ № 150, Донецька область, висунутий КПУ. Член Комітету з питань культури і духовності. Керівник фракції комуністів. На час виборів: перший секретар ЦК КПУ, член КПУ. 1-й тур: з'явилось 87.0 %, за 63.98 %. 8 суперників. (основний — Ковальов С. М., нар. 1953, член ЛПУ; викладач Донецького державного університету; 1-й тур — 5.71 %).
  • Народний депутат України 3-го скликання з березня 1998 до квітня 2002 від КПУ, № 1 в списку. На час виборів: народний депутат України, член КПУ. Керівник фракції КПУ (з травня 1998). Член Комітету з питань правової реформи (з липня 1998, з 2000 — Комітет з питань правової політики).
  • 1999 — Кандидат у Президенти України на виборах 1999 р. У 1-му турі 5 849 077 голосів (22.24 %), 2-е місце серед 13 претендентів. У 2-му турі 10 665 420 голосів (37.80 %).
  • Народний депутат України 4-го скликання з квітня 2002 до квітня 2006 від КПУ, № 1 в списку. На час виборів: народний депутат України, член КПУ. Уповноважений представник фракції комуністів (з травня 2002). Член Комітету з питань правової політики (з червня 2002). Член Постійної делегації Верховної Ради України в ПАРЄ (з червня 2002).
    Активно долучався до масштабних протестних акцій «Повстань, Україно!» у 2002—2003 рр.
  • 2004 — Кандидат у Президенти України на виборах 2004 р. У 1-му турі 1 396 135 голосів (4.97 %), 4-е місце серед 24 претендентів.
  • Народний депутат України 5-го скликання з квітня 2006 до листопада 2007 від КПУ, № 1 в списку. На час виборів: народний депутат України, член КПУ. Голова фракції КПУ (з квітня 2006). Член Комітету з питань правової політики (з липня 2006).
  • Народний депутат України 6-го скликання з листопада 2007 до грудня 2012 від КПУ, № 1 в списку. На час виборів: народний депутат України, член КПУ. Голова фракції КПУ (з листопада 2007). Член Комітету з питань правової політики (з грудня 2007).
  • 2010 — Кандидат у Президенти України на виборах 2010 р. У 1-му турі 872 877 голосів (3.54 %), 6-е місце серед 18 претендентів.[2]
  • 10 серпня 2012 року у другому читанні голосував за Закон України «Про засади державної мовної політики», який за твердженням низки політиків та науковців «суперечить Конституції України, не має фінансово-економічного обґрунтування і спрямований на знищення української мови»[3][4]. Закон було прийнято із порушеннями регламенту[5][6].
  • Народний депутат України 7-го скликання з грудня 2012 від КПУ, № 1 в списку. На час виборів: народний депутат України, член КПУ.
  • 2013. Один із 148 депутатів Верховної Ради України, які підписали звернення до Сейму Республіки Польща з проханням визнати геноцидом поляків події національно-визвольної війни України 1942—1944 років. Цей крок перший Президент України Кравчук назвав національною зрадою.[7]
Підтримка Симоненка на виборах Президента України 2014.
  • 25 березня 2014 року КПУ висунула Симоненка у кандидати в президенти України.[8]. 16 травня в телеефірі телебатів між кандидатами на пост Президента України[9] заявив про зняття своєї кандидатури, але ЦВК не задовольнила цю заявку через закінчення крайнього строку зняття кандидатур.
  • В жовтні 2014 року КПУ програла вибори до Верховної Ради України і з припиненням повноважень Верховної Ради України 7-го скликання, 27 листопада 2014 припинено повноваження Петра Симоненко, як народного депутата України, голови фракції КПУ.
  • 3 січня 2019 року — Симоненка вирішено висунути кандидатом у президенти України на виборах 31 березня 2019 року.[10]

Погляди

Зовнішня політика

Симоненко вважає за необхідне поглиблення економічних стосунків з Росією, Білоруссю та іншими екс-радянськими країнами[11], входження до Митного союзу[12], припинення стосунків з МВФ, призупинення процесів євроінтеграції[11] та перехід до принципу галузевих домовленостей з ЄС та іншими країнами.

Євроінтеграцію називає потенційною загрозою для економічної безпеки України[13]. Симоненко вважає, що наміри приєднання України до будь-яких геополітичних об'єднань мають широко обговорюватись та бути зваженими та обґрунтованими.

Симоненко підтримує позаблоковий статус України[11][14].

Національна символіка України

Симоненко зазначив, що держава не може існувати під символом, «з яким зустрічали Гітлера під час війни і під яким вбивали безневинних людей»[15].

«Мовне питання»

У 2010 році Симоненко став співавтором законопроекту «Про мови в Україні» № 1015-3, який гостро розкритикували науковці, політики та громадськість[16][17][18].

Смертна кара

Симоненко є прибічником повернення вищої міри покарання смертної кари за особливо тяжкі злочини. Такими злочинами Симоненко вважає: педофілію, торгівлю людьми, убивство на замовлення тощо[19].

Голодомор

Коментуючи в 2007 році тему Голодомору в Україні, Симоненко сказав, що він «не вірить у будь-який навмисний голод для всіх», і звинуватив Президента Віктора Ющенка у «використанні голоду для розпалювання ненависті». У відповідь на це Ющенко заявив, що він хоче «новий закон, що забороняє заперечення Голодомору»[20].

Депортація кримських татар

За словами Симоненка, під час Другої світової війни 20 тисяч кримських татар перейшли на бік нацистів.

«Вони в один день перейшли на бік Гітлера і присягнули, щоб воювати на боці Гітлера. Саме ці представники сприяли тому, що були здані і віддані всі закладки для організації партизанського руху в Криму», — заявив він, додавши, що татари «охороняли концентраційні табори».

«Саме для порятунку кримсько-татарського народу був застосований захід вивезення з території Криму. Чому? Тому що ці злодіяння обов'язково привели б до стану громадянської війни».[21].

Волинська трагедія

Симоненко один із 148 депутатів Верховної Ради України, які підписали звернення до Сейму Республіки Польща з проханням визнати геноцидом поляків події національно-визвольної війни України 1942—1944 років. Цей крок перший Президент України Леонід Кравчук кваліфікував як національну зраду.[22]

Справа про «Залізні хрести» Романа Шухевича

У 2007 році Петро Симоненко з трибуни Верховної ради зробив заяву про те, що Адольф Гітлер вручив Роману Шухевичу два «Залізні хрести».

Діти Романа Шухевича подали позов до Печерського районного суду Києва. Під час судового розгляду ні він, ні його представники не змогли навести ніяких доказів того, що така подія дійсно була.

14 січня 2010 року суд задовольнив позов і постановив:«Зобов'язати Симоненка Петра Миколайовича на найближчому з моменту набрання законної сили рішенням суду пленарному засіданні Верховної Ради України спростувати поширену ним недостовірну інформацію про Романа Шухевича»[23]. Також суд присудив Симоненкові виплатити дітям Шухевича 14,5 грн. Станом на 2013 рік, Петро Симоненко не виконав рішення суду[24].

2011 року Симоненко схвально прокоментував рішення суду про позбавлення Шухевича звання Героя України[25].

Інциденти

16 травня 2014 року Петро Симоненко заявив про напад на нього невідомих осіб[26]. У відповідь, активісти Майдану, які були свідками події, заявили, що ця заява є перебільшенням.[27].

Особисте життя

Родина

Петро Симоненко був одружений двічі. З 1974 по 2009 він був одружений зі Світланою Володимирівною Симоненко (1953). У шлюбі народилося двоє синів Андрій (1974) і Костянтин (1977). Син Андрій — підприємець та чиновник, разом з братом Костянтином є співзасновником кількох фірм. У 2010 році призначений на посаду першого заступника голови Державного агентства України з інвестицій та розвитку[28]. У шлюбі має двох синів. Дружина — Тетяна, теща народний депутат України багатьох скликань від різних політичних сил Катерина Ващук.[29]

У 2009 Симоненко одружився з журналісткою Оксаною Ващенко (1977). У пари народилася дочка Марія (2009).

Захоплення

Захоплення: шахи.

Помешкання

Петро Симоненко живе біля Києва в селі Горенка. Тут він займає ділянку 1 га 37 соток землі, вартістю приблизно понад 1,5 мільйона доларів. Маєток розташований навпроти соснового лісу, на ділянці є дот часів Другої світової війни. Саме обійстя вписане в схил, через це кількість поверхів різна в різних частинах будинку, й коливається від 4 до 2. Ринкова ціна будинку становить не менше півмільйона доларів. Петро Симоненко мешкає разом з другою дружиною Оксаною, але ділянка оформлена на сина Андрія.[30][31]

Нагороди

Примітки

  1. Петр Симоненко: от «А» до «Я» | Четверта влада
  2. Результати голосування на виборах Президента України 2010го року. Архів оригіналу за 5 серпня 2012. Процитовано 19 січня 2013.
  3. 67 інституцій громадянського суспільства аргументовано закликали депутатів не голосувати за прийняття законопроекту «Про засади державної мовної політики» — Сайт «Майдан»
  4. Висновок Комітет Верховної Ради України з питань культури і духовності 23.05.2012[недоступне посилання з травня 2019]
  5. Більшість зі штовханиною просунула мовний закон Колесніченка — 1+1. ТСН
  6. ЗАКОН ПРО МОВИ УХВАЛИЛИ — Українська Правда
  7. Леонід Кравчук: «Заява 148 українських депутатів – антигромадський, антинаціональний крок, що може бути прирівняний до національної зради»
  8. КПУ выдвинула кандидатуру Петра Симоненко на пост Президента Украины
  9. СИМОНЕНКО ЗНІМАЄ СВОЮ КАНДИДАТУРУ З ВИБОРІВ
  10. Цензор.НЕТ. Симоненко подав документи кандидата в президенти України як висуванець від КПУ. Цензор.НЕТ (укр.). Процитовано 6 лютого 2019.
  11. Антикризова програма КПУ. Архів оригіналу за 18 травня 2013. Процитовано 31 жовтня 2013.
  12. Петро Симоненко про Митний союз. Архів оригіналу за 2 листопада 2013. Процитовано 31 жовтня 2013.
  13. Петро Симоненко про небезпеку євроінтеграції України. Архів оригіналу за 2 листопада 2013. Процитовано 31 жовтня 2013.
  14. Петро Симоненко про НАТО. Архів оригіналу за 2 листопада 2013. Процитовано 31 жовтня 2013.
  15. КПУ пропонує на референдумі обговорити Герб і Гімн України, УНІАН
  16. Законопроект про мови загрожує цілісності країни — Іван Вакарчук. Архів оригіналу за 2 листопада 2013. Процитовано 10 листопада 2010.
  17. Багато положень законопроектів просто принижують статус української мови
  18. Що вирішує закон «Про мови в Україні»?. Архів оригіналу за 20 листопада 2010. Процитовано 10 листопада 2010.
  19. Петро Симоненко про смертну кару. Архів оригіналу за 2 листопада 2013. Процитовано 31 жовтня 2013.
  20. Лаура Sheeter, «Україна пам'ятає жахи голоду»,BBC News, (англ.) 24 листопада 2007
  21. Симоненко заявив, що кримських татар депортували, щоб захистити, УНІАН
  22. Леонід КРАВЧУК: «Заява 148 українських депутатів — антигромадський, антинаціональний крок, що може бути прирівняний до національної зради»
  23. УНП просить вимкнути мікрофон Симоненку
  24. Корреспондент: [Исполнительная служба не нашла у Симоненко имущества для взыскания 14,5 грн в пользу детей Шухевича http://korrespondent.net/ukraine/politics/1513913]
  25. Коммунист: [Пётр Симоненко: решение суда о дегероизации Шухевича продемонстрировало победу здравого смысла http://www.komunist.com.ua/article/1/14562.htm]
  26. КПУ: Совершено покушение на Петра Симоненко
  27. Симоненко заявив про напад на нього. Активісти кажуть, що прибрехав. Українська правда. 16.05.2014.
  28. «В интересах партии, в интересах государства!»
  29. На file.liga.net. Архів оригіналу за 24 грудня 2011. Процитовано 29 лютого 2012.
  30. Буржуйське життя комуніста Симоненка. Фото маєтку червоного олігарха
  31. Симоненко обзавівся розкішним маєтком. Однієї землі на мільйон доларів телесюжет ТСН
  32. Указ Президента Российской Федерации от 1 августа 2012 года № 1098 «О награждении государственными наградами Российской Федерации». Архів оригіналу за 28 лютого 2014. Процитовано 14 серпня 2012.

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.