Шухевич Юрій-Богдан Романович

Ю́рій-Богдан Рома́нович Шухе́вич (нар. 28 березня 1933, с. Оглядів, нині Радехівського району Львівської області України) — український політичний діяч, народний депутат України VIII скликання, член Української Гельсінської Групи, політичний в'язень у 1948–1956, 1956–1968, 1972–1988 роках, син Романа Шухевича. 1990 - 1994 став організатором і головою УНА-УНСО. У серпні 2006 року Президент України Віктор Ющенко надав Юрію Шухевичу звання Героя України.

Юрій-Богдан Романович Шухевич
Юрій-Богдан Романович Шухевич
5-й Голова УНА-УНСО
15 жовтня 2005 — 2014
Попередник Микола Карп'юк
Наступник Валерій Бобрович
1-й Голова УНА-УНСО
30 червня 1990 — 7 серпня 1994
Наступник Вітович Олег Васильович
Народився 28 березня 1933(1933-03-28) (88 років)
село Оглядів, нині Радехівський район, Львівщина
Відомий як правозахисник, політик
Громадянство  СРСР →  Україна
Національність українець
Політична партія УНА-УНСО
Батько Шухевич Роман Йосипович
У шлюбі з Шухевич Олександра
Рідня

Роман Осипович Шухевич

Наталія Шухевич з Березинських
Нагороди
Юрій-Богдан Романович Шухевич на сайті Верховної Ради
Висловлювання у Вікіцитатах

Медіафайли у Вікісховищі

Біографія
Зовнішні відеофайли
Юрій Шухевич. «В гостях у Дмитра Гордона». 1/2 (2012)
Юрій Шухевич. «В гостях у Дмитра Гордона». 2/2 (2012)

Юрій Шухевич народився в українській родині Шухевичів ув Оглядові, нині в Радехівському районі Львівської області України (тоді Радехівський повіт, Тарнопольське воєводство, Польська Республіка). Серед його предків були етнографи, публіцисти, організатори Львівської «Просвіти», Українського педагогічного товариства «Руської бесіди», «Бояна», Музичного товариства ім. М. Леонтовича, редактори часописів. У 1944 році, в 11-річному віці з приходом Червоної армії на західноукраїнські землі був заарештований і разом з матір'ю засланий у Сибір.

У 1946 Юрія відлучили від матері і помістили в дитбудинок для дітей «ворогів народу» на Донбасі. Двічі тікає і добирається додому, де його знову хапають. З 1948 року над 15-річним Юрієм розпочинається судовий процес і з настанням 16-річчя, Юрій Шухевич, засуджений радянським режимом (на підставі рішення спеціальної наради ОСО МВС СРСР в Москві) на 10 років у радянській тюрмі у Володимирі винятково за політичну діяльність його батька — Романа Шухевича.

В 1954 році, відбувши шість років тюремного ув'язнення (якщо не рахувати років дитбудинку), він підпав під дію закону про амністію неповнолітніх, однак знову був заарештований за протестом Генерального Прокурора СРСР: «Ю. Шухевича звільняти не можна, позаяк він син ліквідованого зрадника й посіпаки фашистів Р. Шухевича».

У 1958, після закінчення 10 річного терміну ув'язнення, ОСО МВС СРСР повторно засудило на нові 10 років у невільничих таборах суворого режиму на основі «тюремної справи», використавши за «свідків» провокаторів і тюремних наглядачів. Справу Юрія Шухевича вів майор Львівського управління КДБ Євстафій Гальський, більш відомий як автор (під псевдонімом Клим Дмитрук) ідеологічно — пропагандистських робіт, які були спрямовані проти українського визвольного руху та греко — католицької церкви[джерело?].

ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ 2015

У серпні 1968 Шухевич був звільнений і через заборону жити в Україні поселився в Нальчику Кабардино-Балкарської АРСР, де працював електромонтером. У березні 1972 з посиленням авторитарного режиму в СРСР був заарештований втретє і засуджений на 9 років ув'язнення і 5 років заслання. Після короткочасного перебування в мордовських концтаборах Шухевич був заарештований в ув'язненні вчетверте 1973 і засуджений на 10 років тюремного ув'язнення і 5 років заслання; до 1978 перебував у Владимирській тюрмі, звідки був спрямований до Чистопільської тюрми.

Шухевич брав активну участь у кампаніях за надання ув'язненим статусу політв'язня, домагався права на виїзд з СРСР і став членом Української Гельсінської Групи. У березні 1982 Шухевич був висланий на заслання в Тюменську область.

У 1988 р. (55 років) закінчився термін заслання у Сибір. Після повної втрати зору в радянських тюрмах потрапляє у будинок для інвалідів.

У 1990 р. (57 років) отримує дозвіл повернутись в Україну.

Після проголошення Незалежності України у 1991 році, Юрій Шухевич на запрошення світових правозахисних організацій та української діаспори відвідує країни Західної Європи, США, Канаду і поселяється в Україні.

У грудні 2002 р. ініціативною групою розпочинається дослідження біографії Ю.Шухевича та розповсюдження напрацьованих матеріалів в політичному середовищі України. З січня 2003 р. ініціативна група вимагає присвоєння Ю.Шухевичу звання Героя України (у липні 2003 р. ініціатива була офіційно підтримана Тернопільською обласною радою, рішення № 158 від 02.07.2003)

19 серпня 2006 року Указом Президента України Віктора Ющенка 73- річному Юрію Шухевичу надано звання — Герой України[1]. Юрій Шухевич, як інвалід радянських тюрем, проживає у місті Львові, беручи активну участь у громадському житті держави.

Юрій Шухевич, Герой України, був головою політичної партії Українська Національна Асамблея та Головним командиром Української Народної Самооборони (УНА-УНСО) з 2006-го до 2014 року.

№ 5 в списку «Радикальної партії» Олега Ляшка на виборах до ВРУ 26 жовтня 2014 року,[2] обраний народним депутатом України[3] Верховної Ради України VIII скликання, яка почала свою роботу 27 листопада 2014 року. Шухевич увійшов до тимчасової Президії, яка відкрила це перше засідання Верховної Ради України VIII скликання.

Ініціатор і автор «Закону про правовий статус та вшанування пам'яті борців за незалежність України у XX столітті».[4] Після його прийняття ВР України 9 квітня 2015 року, підписання Президентом Петром Порошенком 15 травня 2015 та публікації 20 травня він набув чинності 21 травня 2015 року[5]. Вояки УПА тепер мають статус борців за Незалежність України у ХХ столітті.

Примітки
  1. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ Віктора Ющенко № 703/2006 Про присвоєння Ю.Шухевичу звання Герой України. Архів оригіналу за 24 грудня 2013. Процитовано 4 грудня 2012.
  2. Виборчий список Радикальної Партії Олега Ляшка: Юрій Шухевич на 5-му місці
  3. Офіційний сайт ЦВК. Архів оригіналу за 17 грудня 2014. Процитовано 27 листопада 2014.
  4. Проект Закону про правовий статус та вшанування пам'яті борців за незалежність України у ХХ столітті
  5. Голос України. — 20 травня 2015. — № 87 (6091). — С. 15-19. —

Література

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.