Фаброва Дача

Найперша згадка про Фабра датується 9 березня 1783[1], коли він виявив бажання оселитися в Херсонській губернії «с фамилиею своей и компанией». Випросивши у російського уряду півтори тисячі десятин землі в гирлі Інгулу, він з чисто швейцарської ґрунтовністю взявся облаштовувати придбаний маєток.

Даних про нього дуже мало, і пояснюється це тим, що в роки революції в Катеринославі згорів сімейний архів Фабра, а з ним разом і історія життя Якова-Франца. Рік його народження досі не встановлений, але можна припустити, що на момент описуваних подій він був вже, що називається, у віці.

Саме загадковий швейцарець Яків-Франц Андрійович Фабр став, як це не дивно, спонукальною причиною до заснування Миколаєва.

У 1783 р петербурзький купець, родом з Женеви, Франц Фабр звернувся до Г. О. Потьомкіна з проханням про те, що він бажає з сім'єю і компанією «мати дім в Херсоні», тобто стати херсонським поміщиком, для чого просив щоб йому відмежували 500 десятин придатної землі, уподобаної їм в гирлі Інгулу. 27 серпня того ж року Я.-Ф. Фабр попросив ще додати йому там же ще 1000 десятин придатної землі, що в цілому склало 1500 десятин, і отримав дозвіл Катерини II. Фактично в його володінні виявилася більша частина Миколаївського півострова, утвореного злиттям річок Інгулу і Південного Бугу. Землі, щедро видавалися у володіння приватним особам на малозаселених південноукраїнських землях, в офіційних документах того часу називалися дачами.

Фаброва дача охоплювала весь Миколаївський півострів[2]: житлові і господарські будівлі знаходилися в основному на річці Інгул у Козачого перевозу (сучасний Інгульський міст), на Виноградній косі (сучасні території водної станції Чорноморського суднобудівного заводу і яхт-клубу), на мисі біля впадіння Інгулу в Бузький лиман (Мис порохових погребів) і на Осницьким косі (сучасні Ліски); орні землі розташовувалися в східній стороні півострова. Через три роки хутір Фабра складався із значної кількості будівель, розташованих в трьох місцях: в урочищі над Бугом, при гирлі річки Інгул на горі і на березі річки Інгул біля перевозу.

Catherine II in youth by A.Pesne (1745, Coburg)

29 липня 1784 Фабром була складена чолобитна на ім'я Катерини Другої[3], в якій, зокрема, йшлося: «Цього 1784 відмежована мені, за велінням Його Світлості, <…> князя Григорія Олександровича Потьомкіна в Херсонському повіті при річках Буг і гирло Інгулу, під заклад плантації землі …». Він просив імператрицю видати указ про видачу йому межових книг, бо, як не крути, а виходило, що володів землею Фабр незаконно, а, значить, і забрати її могли в будь-який час, що і сталося кілька років потому. Чолобитна була передана в Катеринославське намісницьке правління, після чого питання не вирішилося ще протягом трьох років.

Г. А. Потьомкін, через майже десять років після заснування Херсона, прийшов до висновку, що місце для міста і верфі вибране невдало. По-перше, вони розташовувалися далеко від моря — щоб дійти до Дніпро-Бузького лиману, треба було подолати тридцять верст досить вузького і мілководного Дніпра; по-друге, місце гниле — навколо міста маса островів і плавнів, покритих суцільно очеретом, такий собі розсадник шкідливих випарів, які тоді вважалися причиною багатьох епідемічних хвороб, серед яких болотна гарячка (малярія) була незмінною супутницею життя; по-третє, мілководні піщані бари в гирлі Дніпра, які неможливо було «прочистити» — вони щороку наносилися заново потужниою течією Дніпра; тому кораблі доводилося проводити з Херсона до Лиман на камелії (рід понтонів), що було дорого і клопітно. Тільки у Глибокій Пристані, що у Станіслава, кораблі можна було спускати з камеліями і довоозброювати до повного комплекту; по-четверте, навесні частина міста і Адміралтейства затоплювалися потужним паводком. Григорій Олександрович вирішив, що треба шукати нове місце для верфі. Це він доручив своєму найближчому помічникові Михайлу Леонтійовичу Фалєєву. Незабаром місце було знайдено, цьому допомогла скарга, подана в його канцелярію Францем Фабра.

Потьомкін відправив полковника М. Л. Фалєєва на Фаброву дачу, щоб оцінити збиток і залагодити цей інцидент з турецькою стороною. З цього приводу була складений опис майна дачі. Власник за минулий час встиг побудувати три садиби в різних місцях: у нинішнього Інгульського мосту, в районі Спаського мису і у Спаську, поруч із сучасним яхт-клубом. За описом від 1 листопада 1787 ці садиби включали: а) основний будинок «в урочищі Виноградній косі» (Спаську), що складається з двох «покоїв» (кімнат), передпокою і кухні; ще один будиночок «про двох покоях», погріб, криницю, водяний млин, що працювала від Спаського джерела, сарай, пташник; «По боках його росло невелике число різних дерев як то груш, тернини та інших»;

• б) при гирлі річки Інгул «на горі» — клуню, сарай, «сарайчик малий», землянка і 90 колін жита;
• в) на березі Інгулу, «де перевіз», — будинок з каменю «про чотири покоях», дві землянки, кузня, шинок, хата, сіна 5 скирт;
• г) «над Богом в урочищі Косі Осницьким саморослого різного дерева дрібного як то берези, осики, груш, тернині та іншого по різних місцях кущами окружністю за прикладом верст до двох» (Ліски).

До всього цього слід додати ще й береги двох річок, багатих рибою і водоплавними птахами.

Яхт Клуб у Миколаєві